Володимир Єшкілєв: Рухомі свята

Черемуха святкує Перше травня
В зеленому щасливому теплі…
В. ЗАТУЛИВІТЕР (1977 р.)

Іноді трапляється таке: робочий стіл, захаращений паперами, книжками, комп”ютерними “флопіками”, просто письмацьким непотребом, стає місцем зустрічі таких текстів, у такій комбінації і в такому непередбачуваному часовому контексті, що з цього всього раптом виростає якщо не доктрина, то прецікаве проблемне зауважання. Першого травня цього року (2000 р. – прим. ред.), коли SNN транслювало репортажі про напади лівої молоді на символи буржуазного інституціоналізму у Лондоні, Берліні, Варшаві, на моєму письмовому столі зустрілись: 1) газета “День” зі статтею Олександра Хоменка “Парадокс 68-го: бунт молодої Європи проти “ситого суспільства”, 2) книга Жака Дерріда, де, зокрема, надрукована була праця “Привиди Маркса” (“Spectres de Marx”) і 3) словник латинської мови Дворецького, у котрому я шукав найточніші коннотації до слова concepto.

Зовсім несподівано мій погляд впав на розтлумачення латинського терміну conceptivus - рухомі свята Римської імперії (на штиб Compitalia, Paganalia), які не мали твердого календарного розкладу, натомість були кон'юктурно прив'язані до тієї чи їншої дати за вказівкою давньоримської влади.

Так у моїй уяві виник концепційний віртуальний місток між планетарною лівою фрондою у травні 68-го року, дивним спалахом всеєвропейського насильства у травні 2000-го та проблемою історичної долі того феномену, що його Ліотар охрестив “ситуацією постмодернізму”.

Простір привидів

“Простір привидів” – сліди слідів присутності, - стверджує Дерріда. – Напрям його (тобто “простору привидів”, - прим.ред.) еволюції – зворотній до Гайдеггерівського буття у напрямку смерті, це смерть, що простує до життя”. Привид 68-го раптом оживає у безнадійно ман'єристичному, цитатному та підсумковому 2000-му, розмальовує зеленою фарбою пам'ятник Черчіллю, б'є цеглою у поліційний фургон посеред об'єднаного Берліна. “Час привидів – завжди-вже-минуле, що спроектоване майбуттям” на продертий екран нашого часу .

Ситуація постмодернізму виникла з поразки антибуржуазної молоді у 68-му. Гасло студентської революції “Вся влада – уяві!” (тут я апелюю до статті Хоменка), весь ревмистецький авангардизм того покоління після поразки перетекли у найжорстокіші форми прагматизму, безвір”я, гіперреалізму з присмаком некрофілії (поп-арт після Енді). В романі Станіслава Лема “Фіаско” земні спостерігачі виявляють на підозрюваній планеті незвичне явище: зону холоду, котра хвилями розпочала цією подією катастрофічну стагнацію і загибель інопланетної цивілізації. Який-небудь майбутній дослідник макрокультурних явищ 20-го століття напевне розпочне опис післямодерного занепаду деміургійної складової у мистецтві саме 68-им. Навіть малорухливий (порівняно з політикою, або літературою) терен філософії отримав на цьому рубежі епістемологічний злам: порівняно оптимістичний структуралізм відступив фронтально під тиском постструктуралістської безвиході. За котрою посунули часи деконструкції та кастанедівського містицизму.

Революцшя хакерів

Поразка революційного проекту спотворила свідомість принаймні двох поколінь. Але час є невблаганним навіть щодо пам'яті про історичні поразки. Зрештою, “люди 68-го” були мешканцями докомп'ютерної ери. Їх онуки, звиклі до нових творчих спромог, подарованих віртуальним простором, тепер розпочинають свій ревпроект. Може, вуличні бої Першотравня 2000-го – дзвоник з майбутнього і нова п'єса за радикальним лівим сценарієм вже ось, за рогом стрижневої магістралі техногенного прогресу?

Віртуал і революція? Якось не доводилося раніше розмірковувати на цю тему. Занадто дискредитовано в Україні все, що стосується стрибкоподібних суспільних зрушень, занадто напаскудили тут хлопці з червоними прапорами. Але ж Інтернет – це ідеальний Інший. І, коли виходиш з простору Мережі у так званий “реальний” світ, тебе знову і знову приголомшує надлишкова матеріальність речей. А це – вельми революційне відчуття. Недарма мешканці Мережі ревно утримують її наскрізну наддемократичну безкоштовність, зламуючи всі новостворені ліцензійні програми. Це – антибуржуазний синдром. Це – революція хакерів. Вони з більшим правом можуть висунути своїм гаслом: “Вся влада – уяві!”

Імперативи нової доби віддзеркалює інтернетівська література. Навіть на сторінках грамотно зроблених літературних сайтів класична або ман'єристична “текстовка” виглядає кумедним анахронізмом. Зате ревнаратив, на кшталт “Муті” Піменова, або контркультурні растаманські казочки почувають себе у Web-просторі як удома.

Хтось скаже: світ більший за Мережу. Так-то воно так, але Мережа накидує свої закони, свою естетику, свій Великий Стиль на весь некомп'ютерний світ. Подивіться як екранний стандарт телебачення наблизився до естетики комп'ютерного дисплея. А скоро комп'ютер і ТБ зіллються на одному домашньому екрані (інтерактивне ТБ). І виникне планетарний небачений, гнучкий і мінливий терен для ревпроекту тих, для кого 68-ий – доісторична подія. Прикре непорозуміння і ганьба прадідів, що пішли штурмувати небо з дерев'яною драбиною. Видається, що коли станеться це, консерваторам (постмодерністичному універсальному бомондові, традиціоналістам) не вдасться сховатись ні в бібліотеках поважних фундацій, ні в поліських лісах.

Як би там не було, здається, ситуація постмодернізму добігає кінця.

Все, що буде потім, безперечно вийде з постмодерної школи, навчене атракційному вправному цитуванню та наскрізній іронії. Але воно буде іншим.

І знову спробує штурмувати небо.

2000 р.
Related Posts Plugin for WordPress, Blogger...