Олег Жерноклеєв: Час і життя розставлять все на свої місця (інтерв'ю)

Жерноклеєв Олег Станіславович народився 1967 р. у м. Львові. Кандидат історичних наук, доцент кафедри всесвітньої історії Прикарпатського університету імені Василя Стефаника, директор Інституту розвитку суспільства. Автор книг "Українська соціал-демократична партія (1899-1918)" (1997), "Українська соціал-демократія в Галичині: нарис історії" (2000), кількох десятків наукових статей з історії соціал-демократичного руху та етнополітичних процесів в Україні, співавтор колективних монографій "Соборність України: історія і сучасність" (1999), "Національні меншини України у ХХ столітті" (2000), "Західно-Українська Народна Республіка: Історія" (2001). [станом на 2020 р. - доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника].

- Чим для Вас, багаторічного дослідника соціал-демократичного руху, є соціал-демократія? У чому, на Ваш погляд, основна суть соціал-демократичної ідеї? Могли б Ви її сформулювати коротко, чітко і зрозуміло для кожного?

- Сутність ідеології соціал-демократизму - це всебічне звільнення кожної конкретної людини і надання їй рівних з усіма можливостей для всебічного розвитку (те ж стосується і суспільства в цілому, його звільнення від диктату держави, національного гніту тощо). Фактично це те, що декларував, але не зміг досягти класичний лібералізм в силу своєї обмеженості, акценту лише на свободі, її абсолютизації, яка тягне за собою нерівність, збагачення одних і злидні мільйонів інших. У соціал-демократизмі свобода врівноважена солідарністю, а отже належною допомогою і піклуванням суспільства про своїх членів, і насамперед про слабших, малозабезпечених, знедолених внаслідок тих чи інших обставин. Це знайшло свій вираз у формулі Л. Жоспена: "Так - ринковій економіці, ні - ринковому суспільству". Таким чином, соціал-демократизм - це гармонійне поєднання свободи і солідарності (відповідальності за долю інших), що в сумі дає справедливість. Метою соціал-демократичного руху є справедливе, демократичне суспільство загального добробуту.

І невипадково саме соціал-демократія стала першою в історії політич-ною силою, яка в умовах формування індуст-ріальних суспільств з ринковою економікою у провідних європейських країнах (XIX століття) рішуче виступила на захист прав найширших верств народу, і передусім їх соціально-економічних потреб та інтересів, під гаслами соціальної справедливості, рівності і демократії. Ми часто не знаємо або не замислюємось над тим, що такі елементарні, вже звичні для всіх речі, як 8-годинний робочий день, недільний вихідний, рівність жінок з чоловіками, загальне виборче право і багато інших питань вперше в історії (а це було в другій половині ХІХ - на початку ХХ століття) були поставлені на порядок денний політичного життя саме соціал-демократичними партіями. І вони боролись за втілення своїх вимог шляхом організованого страйкового і мітингового руху. Потім ця боротьба була перенесена в парламенти. Всі ті елементарні права відвойовувались поступово, крок за кроком. У кінцевому підсумку теперішні рівень та якість життя західноєвропейських країн, їхні досягнення у розвитку демократії та прав людини - це значною мірою історична заслуга соціал-демократії.

Алексей Ильинов: "Киммерийские сумерки": диффузный натурализм

“Вселенная состоит из двух неравнозначных сущностей. И Ночные - вторая и вполне реальная, что бы там ни думали. А главное - мрачный бич, который перемещается. Ему нужна неизмеримо малая доля секунды, чтобы достигнуть вновь открытой зоны, которая предрасположена к нему, нового места распространения гуманоидов, куда он может внедриться. И ничто потом не может помешать его расцвету, заражению других миров...”
(Натали Хеннеберг “Язва”)

В 1993 году, в возрасте 17 лет, я писал стихи на тему апокалипсиса и панковские тексты (вернее я думал, что это панковские тексты). Мне снились чудовищные психоделические сны, я слушал экстремальную музыку и читал шумерские мифы в хрестоматии по истории Древнего Востока... Потом я сдавал сессию, погано спал, просыпался пол-седьмого утра, наскоро завтракал и пер в набитом до верху автобусе через заснеженный январский город сдавать зачет. И еще я сочинял странный роман в стихах “Arktus*Polaris//hell riot. Part II”. Роман о киммерийском машиностроении и полном дадаистско-кибер/нордическо-постиндустриальном пиздеце (подводные лодки, последние падшие ангелы в Арктике, крушение мертвого неба и муки оставшихся в живых гомо сапиенс) ... В ту зиму я врубился в одну вечную истину - we are living on stal[steel]in planet).

Создавать терпеливо, с упорством психа пасторальные (на первый, “проловский” взгляд) акварельки TOTENRAUM??? Незачем... зачем понапрасну напрягаться, что-то изобретать??? Все равно изобретешь или колесо, или велосипед, или атомную бомбу. Или останешься в глубоком, как бездонная пропасть, анусе. В состоянии инфузории туфельки, гаметы, амебы, самой захудалой бактерии и протч. протч. Нас не прочитают, не занесут в Книгу Жизни, нас вышвырнут за пределы межпространственной иллюзии, в которой воплотились самые сокровенные, голливудские мечты (пять секунд - и ты на небесах). Они то ведь из другого измерения. Измерения ТРИ СЕМЕРКИ. Это и То. То и Это. От перемены слагаемых сумма не меняется. Она и не должна меняться. Писать бредовые (якобы творческие, industrial relax манифесты), призывать по ковбойски убивать, стрелять, ебать, сосать и протч. “ать” легко как приторная сахарная вата в спокойном Геленджике сер. 1980-х гг. перед отлетом (в перспективе) за советский кордон. “Ать”. Твоя Мать...

Алексей Ильинов: ENDKAMPF

Когда мы умерли - тогда мы пробудились. Может быть... Может быть когда то мы были прострелены очередями из пулеметов грязно-стальных геликоптеров, когда ревущие толпы бежали в неизвестном направлении. Это было сродни вспышке. Все перегорало мгновенно. Существование в этой реальности прекратилось... IS OVER...

Прости, я пишу тебе невнятно. Высокие материи перетираются сальными пальцами. А геликоптеры ищут нас, вглядываясь воспаленными окулярами прицелов в мертвые улицы. Мы где-то там, на краю всего...Мы прячемся в километрах канализаций, где возводим алтари Нового Эона.

Мы застыли в разверстых пастях пещер. Зверь пожрал нас. О, великий Тэрион! О, мятущийся Энлиль Бездны! О, владыка Ганзира!

На наших остановившихся взглядах сетка выполненной программы. Тела разорваны. Плоть пробита насквозь и в кровавых дымящихся лужах рождается трепещущее Дитя. Оно пытается улыбнутся беззубым исковерканным ртом. Тощие костлявые ручонки царапают влажную атмосферу. Неестественно дегенеративная головка с оскалом дауна начинает пожирать Пространство. Ибо мы пробудились...

Наше Дитя выношено и родилось вовремя. Прими его и окрести Священным Именем. Фра, прими его.

Алексей Ильинов: S.K.I. - Scythian Knowledge Independent: “Манифест Руин”

1. Ныне мы влачим никчемно-жалкое существование на пепелищах. Бродим отрешенным прахом - ничего не видящим, не слышащим, не чувствующим. Мы обретаемся на пепелищах селфа, раздавленного стискивающими кольцами Левиафана пост-модерна. Состояние мертвенности пронизывает все наше обреченное существо, окончательно утратившее связь с Небесной Вертикалью. Иного не дано, ибо уже свершилось!

Amongst the Ruins...

Глобальная энтропия стала столь же обыденным явлением, что ее просто-напросто перестали замечать. Лишь изредка какой-нибудь заезжий проповедник вдруг завопит невзначай приторным голоском о «царстве божьем» в штампованной цветастой упаковке. Ныне время «истин», продающихся оптом и в розницу. Даже то, что позиционировалось как Истина. Обещанные Новые Маги не грянули, тогда как новоявленные целители душ преследуют нас с остервенением гарпий.

Мы - ходячие тени руин. Мы - «кости и пепел», как гениально явил это в «Ностальгии» Андрей Тарковский.

Истинно! Слова мертвы и ничего не значат. На головы обрушиваются кипы погремушечной зауми о «концах истории», «миазмах кали-юги», «побегах из аушвица», «революциях нон-стоп», «сопротивлениях» и проч. Рахитичные ученые мужи мудрено вещают с вузовских кафедр о «псевдо-разумном, о псевдо-вечном», тыча нервным перстом в горький смог пожарищ, якобы именуемый «небесами». Воистину, каждый из нас ежесекундно слышит проповедь в синагоге Сатаны, где святые его усердно творят литургию. Розовы облачка Холокоста, розовы...