Поиск по сайту / Site search

13.03.2005

Игорь Лавриненко: Расколотая Украина

Игорь Лавриненко, Глава Русской Фаланги, член Союза писателей России

Украина расколота. Расколота политически, экономически, тактически, стратегически... И независимо от того разделится ли она на две "незалежных Украины", этот раскол останется навсегда. Как старая рана. Восток и Юг Украины уже никогда не будет доверять её Западу и Северу (а, главное, Центру). А Запад и Север (и, главное, Центр) Украины никогда уже не сможет полюбить её Восток и Юг ?
Однако главный раскол Украины проходит не по её территории. Расколото сознание и чувство, ум и сердце каждого жителя Украины. Её Запад сердцем хочет "незалежну" Украину, но почему-то сознательно попускает ситуацию, при которой она реально будет под Польшей, Германией, Евросоюзом, Америкой... Как будто это совместимые вещи. А Восток сердцем тянется к России, но почему-то сознательно попускает ситуацию, при которой он реально будет находиться в независимом от России государстве. А ведь если оно будет действительно независимым, то должно иметь и свои "независимые" интересы. Причём, при близком соседстве эти интересы неизбежно будут пересекаться и даже противоречить друг другу. Хотя бы как в случае с Тузлой.
Не впадая в грубый символизм, можно даже сказать, что раскол Украины запрограммирован ёё знаменем (и даже гербом). Жёлтый (оранжевый) цвет - это одна часть Украины, западная. Голубой (сине-белый) - другая, восточная. Почему Центр пошёл за Западом? Так ведь Центр - это Трезуб, он тоже жёлтый. И это размежевание неслучайно.
Если принять версию происхождения "жовто-блакитного прапора" от жёлтых и голубых лент, которые прикреплялись к "штандартам" козаков Мазепы, для обозначения их союза со Швецией, имеющей, как известно, знамя тех же цветов - золотой крест на голубом поле, то можно сделать следующий вывод. Золотой крест на знамени - это более элитарная, героическая вещь, чем цвет самого флага. Следовательно, золотой (жовтый) Запад Украины более героичен, элитарен и потому предпочтительнее, чем голубой (блакитный) Восток, который является всего лишь фоном, на котором разворачивается героическое действие других.

07.03.2005

Ігор Лавриненко - "Русская Фаланга": на сторожі Традиції (інтерв'ю)

Що таке „Русская Фаланга”, чим вона займається і, чому, власне „фаланга”?
Если говорить словами нашего Устава, то „Русская Фаланга” — есть оформленное в особую организацию Движение Русских ортодоксальных католиков, ставящее своей главной духовно-политической целью возрождение Святой Руси через пробуждение в Русском народе стремления к его исконным традициям, основанных на христианских идеалах Веры и Любви, Творческой Свободы и Рыцарского Служения, Жертвенности и Чести, Верности и Свободного Повиновения Богу и Государю” (ст.1).
Статья 2 Устава гласит, что „непосредственной задачей для выполнения своей главной духовно-политической цели Русская Фаланга считает восстановление в России христианского государства во главе с Русским Государем-Императором, предваряемого Русским Национальным Вождём. Задачей Русской Фаланги является также пропагандирование идей, способствующих возрождению традиционной Российской государственности и Христианской духовности.”
Комментируя Устав Русской Фаланги, должен сказать, что духовно-политические цели нашего Движения действительно близки именно целям Испанской Фаланги. Причём как периода Хосе Антонио Примо де Риверы, так и периода Франсиско Франко (Впрочем, эстетически лично мне всё-таки более близок именно маркиз Хосе Антонио. Но это и понятно, ведь русские патриоты ещё не пришли к власти). И я убеждён, что пока в России не появится личность, сопоставимая с личностью Каудильо, России нужен героический подвиг такой личности как Хосе Антонио.
Пока же Русская Фаланга сумела стать частью (надеюсь неотъемлемой) русского патриотического движения. Многие русские фалангисты одновременно являются членами других патриотических организаций. И с русскими православными фундаменталистами мы, как правило, находим общий язык. Мы издаём вестник, который, несмотря на свою непериодичность, заслужил высокую оценку в патриотической прессе. Наши статьи перепечатываются в православных изданиях, нас цитируют, на нас ссылаются. Это не похвальба, а констатация факта.

06.03.2005

Игорь Лавриненко: Неофалангизм - традиционалистская контрреволюция

Игорь Лавриненко
Глава Русской Фаланги,
член Союза писателей России

Идеологическое мiровоззрение
Когда мы, современные фалангисты, выходим на трибуну или пишем программные статьи, у нас не должно быть цели понравиться толпе. У нас должна быть цель понравиться Богу. А потому мы должны говорить не всегда приятные для всех людей вещи и следовать не всегда приятным для них принципам. Но это единственный путь, ведущий с земли на небеса. Он узок. И хотя нам не дано создать на земле рай, мы, как говорится, не должны допустить превращения земли в ад.
Известно, что тело человека - это его "личный" храм Божий, "микро-храм". Но таким же храмом Божием (только уже "макро-храмом") должно стать и государство, вся Европа, весь мiр. Человеческая история знает, что Европа в период Средних веков действительно пережила эпоху, когда её с полным основанием можно назвать "макро-храмом" Божием. Она была святой. Хотя и не абсолютно, а относительно. Примерно такой, каким бывает каждый христианин после искренней исповеди и причастия. Но человек не может не согрешить, и потому спустя некоторое время ему вновь следует идти на исповедь, чтобы примириться с Богом, и приступать к причастию, чтобы обрести Божественную силу, благодать. Европе давно пора на исповедь, только тогда она получит право приступить к причастию. Только тогда в Европу вернётся благодать, и она вновь станет святым Храмом Божиим.
В этом смысле все те, кто нападает на европейскую, христианскую Традицию, выступают в роли бесов, вроде тех, которые нападают на каждого конкретного человека. И нас, защитников Традиции, должно меньше всего волновать, не причиним ли мы им какого-то вреда, учтём ли их интересы, не ущемим ли некие права. Разумеется, их тоже следует обращать в нашу веру. Вот только заниматься этим должны священники и монахи, а мы - мiряне, у нас иной долг.
Таким долгом во время Гражданской войны в Испании 1934-36 гг. испанские фалангисты считали защиту святой Церкви, христианского Государства и европейской Традиции. И мы помним, что против Церкви единым фронтом выступили и коммунисты, и демократы, но победить Традицию в Испании при помощи оружия не смогли. Тогда они пошли другим путём и спустя 40 лет всё-таки сумели поставить Испанию в общее демократическое стойло. Главной причиной этого, без сомнения, явилась победа тех же объединённых коммуно-демократических сил в 1945-м году. Их внутренние, якобы непримиримые разногласия не должны обманывать нас. Просто коммунисты ведут людей строем, а демократы - толпой. Но и те, и другие шагают в бездну. Европейской Традиции одинаково чужды и Коминтерн, и Фининтерн.
Исходя из этого, мы и должны строить нашу политическую программу. И в ней не должно быть места ни коммунистической, ни демократической риторике. Однако и повторять в чём-то устаревшие штампы наших предшественников мы также не должны. Наши враги уже нашли, чем на них ответить. И потому наша цель - творить всё новое. Традиция - это наш фундамент, но замок, построенный на нём, должен быть другим, хотя и не менее прекрасным. И отличаться он будет примерно также, как готический стиль отличается от предшествовавшего ему романского.

05.03.2005

Путь Испанской Фаланги

Основателем Испанской Фаланги является испанский дворянин, маркиз Хосе Антонио Примо де Ривера (1903-1936). Он был сыном генерала Мигеля Примо де Риверы, возглавлявшего Правительство Испании в 1923-30 годах. Уже его отца король Испании Альфонс XIII сравнивал с Бенито Муссолини.

Однако в 1930 году под давлением оппозиции была установлена конституционная монархия, открывшая путь к победе республиканского партийного блока. 14 апреля 1931 года монархия в Испании была свергнута, что в ближайшем будущем привело к началу ожесточённой гражданской войны. В этой ситуации идеи Б. Муссолини оказались востребованы в ещё большей степени, чем ранее. И в 1933 году Хосе Антонио Примо де Ривера вместе с молодым философом Рамиро Ледесмой Рамосом начал выпускать газету "EI Fascio". В ней они обличали: либерализм с его республиканским строем; лицемерное масонство, прикрывавшееся социалистическими идеями и лозунгами; марксизм, с его классовой борьбой, доведённой до абсурда; а также анархистов, атеистов и прочих леваков. Демократической власти противопоставлялся путь национальной диктатуры, способной остановить разгул либерализма, защитить интересы народа и идеалы социальной справедливости.

По требованию демократических организаций газета "El Fascio" была запрещена, а Хосе Антонио Примо де Ривера арестован. Выйдя из тюрьмы он создал организацию, которой было дано название Испанская Фаланга (Falange espanola).

Первое, что всячески подчёркивал основатель Испанской Фаланги, это надпартийный и даже анти-партийный дух нового движения.

04.03.2005

Дмитро Корчинський: Христос - бойовий прапор

За все, що відбувається у світі, за все, що відбувається в Україні, ми несемо пряму відповідальність перед своїми пращурами. Ця відповідальність лежить персонально на кожному з нас.

Якби не перші праведні халіфи, які в середні віки здійснили грандіозні завоювання, ніхто б тепер, крім вузькоспеціалізованих фахівців, не знав би Пророка Мухаммада.

Якби більшовики не здійснили більшовицької революції, тільки вузькоспеціалізовані фахівці сьогодні знали б, хто такий Карл маркс.

У школах від Далекого Схду до каліфорнії будуть вивчати героїчні біографії Шевченка, Гонти, Залізняка, Махна, Петлюри, Шухевича у тому випадку, якщо ми з вами і ті, що прийдуть після нас, зуміють таки добряче струсонути світом. І ті імена, які сьогодні відомі лише в Україні, завтра стануть знані всьому світові.

Сьогодні релігії не актуалізовані. Вони відчужені і сприймаються обивателем як щось відсторонене від реального потоку життя. Людина не усвідомлює, не осмислює себе у контексті релігії. Навіть для найбільш набожних, процес осяяня себе хресним знаменням дорівнює звичці мити руки перед їжею і витирати ноги перед порогом.

"Плюшевий" ристос, "пластиковий" Пророк Муххамад, "бляшаний Будда - це персонажі, які нікому не загрожують і тому нікому по-справжньому не цікаві. Вони просто прикрашають серванти. Ікони сьогодні модно вішати на стінах. Саме тому, що від них не відчувають загрози. Ікона ні до чого не кличе. Вона не накладає на тебе жодного зобов'язання.

Це ставлення до ікон, як до прикрас зумовлене тим, що ми - недостатньо християни. У багатьох життєвих випадках і ситуаціях ми взагалі поводимо себе не як християни. Проходимо повз храм, знаючи, що там, на олтарі, лежать мощі святого, не обтяжуємо себе хресним знаменням. Споживаючи в ресторані їжу, не молимося, боячись: "А що про мене подумає отой за сусіднім столиком ?" Не знаємо "Отче наш ..." і "Символ Віри". Належним чином не шануємо християнських свят і не дотримуємося постів. І вже тим більше не приймаємо Святого причастя.

Раніше у людини кололо в грудях, коли вона краєм ока бачила ікону. бо вона згадувала, що смерть виповнена неймовірного значення. І кожен має зіграти свою смерть, наче виставу, так, щоб Янголи на небі перепитували один одного про тебе. Ми маємо позбутися цих "плюшевих", "пластикових", "бляшаних" персонажів. Ми маємо повернутися до Христа як Вседержителя, як Бога Живого. Прийняти Його через Святе Причастя у власне серце.

Нещодавно у Луцьку чудесним чином була віднайдена ікона Холмської Божої Матері. Ця надзвичайно цінна чудотворна ікона, яка значно старша і цінніша за ікону в Острій Брамі, за Володимирську Божу Матір та інші християнські святині. Вона збереглася значно краще, ніж всі ці аналоги, яким вклоняються поляки, литовці, росіяни. У ній по краю просвердлені дірки, бо її використовували як прапор.

Ікони для наших предків були бойовими прапорами. Вони брали свої святині, несли їх перед собою, самі йшли у бій під ними. І билися під їх омофором. Поза сумнівами, культ цієї Божої Матері стане найважливішим культом в Україні вже найближчим часом.

Святині існують для того, щоб іти за ними у Вічність. Святині існують для того, щоб з ними перемагати. Святині існують для того, щоб умирати за них.

Христос - це бойовий прапор. Він небезпечний для нас і наших ворогів. Ми маємо частіше використовувати меч, який він нам приніс.

02.03.2005

НОВИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК

Олексій ЛЄДЯЄВ,
лідер харизматичної церкви "Нове Покоління"

НОВИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ СВІТОВИЙ ПОРЯДОК

Тези

1) Церква є невід'ємною від Держави і створеною для Держави та Суспільства.

2) Христос викупив усе людство, а Церкві доручив "перевести викуплене" до Царства Божого.

3) Вторгнення християнського світогляду в політичне, економічне, соціальне, духовне життя суспільства є закономірністю.

4) Відродження суспільства неможливе без відродженого Уряду; коли Уряд стане християнським, тоді християнським стане і народ.

5) Божі пророки і священники є представниками Влади Небесної; небо завжди керувало землею, а священство - царями; це є Божий порядок, який Бог відродить і зміцнить в останній час.

6) Вторгнення й експансія, пробудження "зверху" - є стратегією Церкви ХХІ ст.; Церква останнього часу має проповідувати всім людям, але в першу чергу керівникам Держави.

7) Внаслідок останнього пробудження буде встановлено Новий світовий порядок.

Іван Дзюба: Україна перед Сфінксом Майбутнього (уривки)

... Неприпустимим спрощенням було б зводити апокаліптичну проблему до міжнародного тероризму, а пошук рятівної відповіді - до боротьби з міжнародним тероризмом. Насправді мова має йти про стан світу взагалі, насамперед про глибокий розкол світу по багатьох лініях. Зазвичай говоримо про світову цивілізацію, про цінності демократії, про відкрите суспільство..., про технотронне суспільство, інформаційне, постмодерне суспільство і т.д. і т.п. При цьому "нічтоже сумняшеся" переносимо на весь світ поняття, які гарячково продукуються в західноєвропейському чи, скажімо, північноатлантичному фрагменті цього світу і далеко не завжди відповідають реаліям решти світу, а інколи й просто для нього неприйнятні й образливі. В людей ісламу, приміром, демонстрація "американського способу життя" може викликати зовсім інші емоції, ніж у пострадянського "совка" з його заздрісним усеїдством.
... Треба сказати. що стереотип про бідність арабо-ісламського світу не такий уже й бездоганний. Саме в цьому світі є чимало з кола найбагатших людей планети, саме в ньому є зразки фантастичних розкошів, і ті емоції, що їх бідні ісламісти скеровують на багатих американців, вони могли б переадресувати на своїх одновірців, які. здається, не дуже переймаються стражданнями своїх братів по вірі. Та й терористичні акти фінансують не бідаки. Якби ті кошти,що витрачаються на боротьбу з ними, та спрямовувалися на вирішення соціальних проблем ісламського світу, - з бідністю, хворобами й неписменністю в цих регіонах можна було б покінчити. Може, це стримало б грізний процес великого переселення народів, який поки що називається "нелегальною міграцією".

Але, крім соціального, є і інші - політичні, ідеологічні, духовні, психо-культурні аспекти цієї глобальної колізії. Спробуємо бодай назвати деякі з них. Дозвольте невеличкий відступ.
Коли говорять про гітлерівський націонал-соціалізм, якось не помічають одного важливого елемента його ідеології і пропаганди. Річ у тім, що він виступав як рятівник людства не тільки від більшовизму, а й плутократії - насамперед американської (чи єврейсько-американської). Ця складова нацистської ідеології сягала неабияких емоційних висот у своєму викривальному пафосі. Радянська антиамериканська пропаганда часів "холодної війни" могла тільки позаздрити гітлерівській, хоч і вчилася в неї, а часом і соромливо використовувала її шедеври. Люди мого покоління памятають, яке враження справив показ на наших екранах трофейного німецького фільму, що йшов під назвою "Судьба солдата в Америке".

Об'єктивно виходить так, що цю місію порятунку людства від американізму, чи то від єврейсько-американської плутократії, - місію, про яку марно мріє чи нібито мріє хитрий Жириновський, - взяли на себе чи приписали собі деякі відлами ісламського фундаменталізму, насамперед Бен Ладен та його прихильники.

... Глобалізацію - в цьому специфічному значенні - можна розглядати як "капіталістичну" альтернативу комуністичної ідеї інтернаціоналізму, з тим, однак, що остання несла в собі незрівнянно більший гуманістичний зміст. Принаймні теоретично пролетарський інтернаціоналізм передбачав поступовість процесів інтернаціоналізації, урахування і гармонізацію економічних і культурних інтересів різних народів, актуалізацію їхніх духовних цінностей. Ми знаємо, що ідеал цей залишився теоретичним посилом. Мабуть, інакше й бути не могло; гандж тут у самому накиданні світовому життю теоретичного ідеалу, вимудруваного благодійниками людства, а не "закладеного" в самому стані світу. Отож на практиці ідея інтернаціоналізму виродилася у спробу політичного, а почасти й культурного гегемонізму.

... Натомість капіталістична глобалізація не дає підстав говорити про суперечності між ідеалом і практикою...

01.03.2005

Олесь Бердник: Пора звести Блакитний Храм! (фрагменти)



Ми зводили свій храм без доторку руки…
Ліна Костенко

Триває бій на світовому полі.

Віковічний герць між поневолювачами та пітьми волі.

Термінологія — бюрократи, шовіністи, націоналісти, екстремісти, матеріалісти, ідеалісти — лише затуманює смисл поєдинку.

Все про сто, гранично просто: тисячолітні зусилля дітей творчості й праці звільнитися від паразитів, і намагання цих останніх містифікувати цю динаміку з допомогою релігії, соціології, науки чи будь-яких інших теоретичних викрутасів…

Народи пробуджуються до осмислення зловісної ситуації тисячолітньої духовної експлуатації. В глибинних надрах етносів народжуються рухи для звільнення від вікової дрімоти…

Нам щораз підсовують нову соціально-політичну цяцьку, і ми, ніби віслюк у притчі, біжимо за тим брязкальцем, за прив’язаним на голоблі снопом сінця, забувши про сутність, про своє покликання, чуючи лише бурчання в животі та хльоскання батога погонича.

Хто ж ми? Адже кожен народ є певне духовне древо, і якщо воно не спиляне, не зрубане, то має прорости унікальним зелом, притаманним лише йому.

Тисячоліття тому нас брутально зрубали, прививши до могутнього пня нові пагони. Та корінь знову й знову гнав до сонця рідні парості, і знову й знову їх рубали.

Ми були царськими скіфами, вільними лицарями, громадянами троянської спілки — нас зробили холопами Рюриковичів.

Ми були запорожцями, характерниками, захисниками волі й непідлеглості, — нас обернули на кріпаків жорстокої, невблаганної імперії.

Ми маємо прокинутися, щоб відновити свій іманентний статус духовних лицарів, бо лише в самореалізації полягає смисл еволюції і поступу народів. Та й не лише народів, це — закон всього сущого!

Ми маємо віднайти в нашій історії, ба, навіть космоісторії! — власне глибинне ядро, що визначає національний характер, сутність, смисл. Не відкривши, не збагнувши цієї сутності, народ розпадається, гине. Відкривши, збагнувши, етнос виконує волю Матері-Природи, котра його народила для великих історичних цілей.

Де ж домінанта, де ядро нашого історичного буття?

Козацтво, Січ, Хортиця.

Такі домінанти є в кожного народу, але їх повинні шукати для себе представники тих чи інших етносів. І коли ці домінантні, визначальні ознаки збагнуті, визначені, має відбутися регенерація, воскресіння народного організму.
..."Святая Земля" – прототип всех остальных, духовный центр, которому подчинены остальные, престол изначальной традиции, от которой производны все частные ее версии, возникшие как результат адаптации к тем или иным конкретным особенностям эпохи и народа.
Рене Генон,
«Хранители Святой Земли»
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти