І. Спроба об’єднати різних авторів правого спектру періоду Ваймарської республіки під узагальненим поняттям «консервативної революції» і зачислити їх до окремої політичної течії, яку можна було б поставити в один ряд із консерватизмом, лібералізмом і соціялізмом, заслуговує критики. Єдине, що об’єднує такі імена як Шпенґлер, Шміт, Юнґ, Фреєр, Мелер, Нікіш, Юнґер і середовище журналу «Тат» – це критика політичного лібералізму; але її можна знайти і в инших політичних течіях. Виявити самобутнє ядро соціяльних, економічних і політичних доктрин, яке було б властивим лише авторам «консервативної революції», не можна.
«Консервативна революція» як полемічне поняття, що позначає незмінну ідентичність, не витримує критики.
Поняття «консервативна революція» вже вкоренилося в історії політичних ідей. Початково воно позначало радше завдання, яке слід виконати, а ранг класифікаційної ознаки здобуло завдяки вже вдруге перевиданому дослідженню Арміна Молєра, яке дало поштовх появі багатьох монографій і увійшло до довідників – немалий успіх для книжки, яку автор назвав «попереднім і безумовно недосконалим викладом», свідомо зосереджуючись на бібліографії. Хоча Молєр і бачив суттєві відмінності між різними представниками, він був твердо переконаний в тому, що має справу з самобутнім утворенням, з течією політичної думки, яка б могла претендувати на той статус, що й старий консерватизм, лібералізм і соціялізм (Mohler 1989, I: 3).
До такого висновку Молєр дійшов, за його ж словами, «шляхом абстракції». І нíчого було б йому тут закинути, якби він вдався до правильних абстракцій – абстракцій, які б дозволили крок за кроком наблизитися до конкретних понять, адже розвиток, за Геґелем, можливий лише у такий спосіб. Натомість аксіоми, що їх розробив Молєр, далекі від такого підходу: вони роблять неможливим розвиток конкретних позицій щодо актуальних політичних, соціяльних і економічних питань, а пропонують лише хисткі образи, достеменність яких окремим авторам видається вкрай сумнівною1. Молєр взагалі не робить спроби представити ці образи в поєднанні з конкретними «поглядами на мораль і право, державу і суспільство, економіку і культуру»; так, він визнає, що поза аксіомою починаються «відмінності, викликані найрізноманітнішими умовностями», що означає не що инше, як те, що «консервативна революція» виявляється єдністю лише тоді, коли забути про все те, що становить собою політична теорія (Mohler 1989, 1:126). Проте я все-таки думаю, що і з кращими абстракціями не вдасться обґрунтувати «консервативну революцію» як утворення, хай і логічно не консистентне, проте хоч би відмежоване від инших течій. «Консервативна революція», на мою думку, – це міт, фікція, яка буде спростована настільки, наскільки враховуватимемо погляди вибраних Молєром авторів щодо політичних, соціяльних і економічних питань міжвоєнного періоду. Цю проблему буде далі розглянуто на тлі ширших проблем: ставлення до лібералізму (І, ІІ); до націоналістичних і народницьких ідей (ІІІ, ІV); до внутрішньополітичного розподілу і до зовнішньої політики. Щоб обсяг не зашкодив загальній картині, необхідно було обмежити кількість авторів; проте сподіваюсь, що якісний показник вибраних авторів компенсує кількісний.
«Консервативна революція» як полемічне поняття, що позначає незмінну ідентичність, не витримує критики.
Поняття «консервативна революція» вже вкоренилося в історії політичних ідей. Початково воно позначало радше завдання, яке слід виконати, а ранг класифікаційної ознаки здобуло завдяки вже вдруге перевиданому дослідженню Арміна Молєра, яке дало поштовх появі багатьох монографій і увійшло до довідників – немалий успіх для книжки, яку автор назвав «попереднім і безумовно недосконалим викладом», свідомо зосереджуючись на бібліографії. Хоча Молєр і бачив суттєві відмінності між різними представниками, він був твердо переконаний в тому, що має справу з самобутнім утворенням, з течією політичної думки, яка б могла претендувати на той статус, що й старий консерватизм, лібералізм і соціялізм (Mohler 1989, I: 3).
До такого висновку Молєр дійшов, за його ж словами, «шляхом абстракції». І нíчого було б йому тут закинути, якби він вдався до правильних абстракцій – абстракцій, які б дозволили крок за кроком наблизитися до конкретних понять, адже розвиток, за Геґелем, можливий лише у такий спосіб. Натомість аксіоми, що їх розробив Молєр, далекі від такого підходу: вони роблять неможливим розвиток конкретних позицій щодо актуальних політичних, соціяльних і економічних питань, а пропонують лише хисткі образи, достеменність яких окремим авторам видається вкрай сумнівною1. Молєр взагалі не робить спроби представити ці образи в поєднанні з конкретними «поглядами на мораль і право, державу і суспільство, економіку і культуру»; так, він визнає, що поза аксіомою починаються «відмінності, викликані найрізноманітнішими умовностями», що означає не що инше, як те, що «консервативна революція» виявляється єдністю лише тоді, коли забути про все те, що становить собою політична теорія (Mohler 1989, 1:126). Проте я все-таки думаю, що і з кращими абстракціями не вдасться обґрунтувати «консервативну революцію» як утворення, хай і логічно не консистентне, проте хоч би відмежоване від инших течій. «Консервативна революція», на мою думку, – це міт, фікція, яка буде спростована настільки, наскільки враховуватимемо погляди вибраних Молєром авторів щодо політичних, соціяльних і економічних питань міжвоєнного періоду. Цю проблему буде далі розглянуто на тлі ширших проблем: ставлення до лібералізму (І, ІІ); до націоналістичних і народницьких ідей (ІІІ, ІV); до внутрішньополітичного розподілу і до зовнішньої політики. Щоб обсяг не зашкодив загальній картині, необхідно було обмежити кількість авторів; проте сподіваюсь, що якісний показник вибраних авторів компенсує кількісний.