Коли стикаєшся з політичною та економічною полемікою, яка зараз розгортається на Заході, найперше визначення, що спадає на думку, це тотальність. Ми опинилися перед тотальною полемікою. Я маю на увазі не те, що вона має тоталітарний характер (хоча тоталітарна спокуса, на жаль, часом таки існує), але те, що вона дедалі більше стосується як до сфер власне „політичних”, так і до сфер, які раніше прийнято було вважати „невтральними”. Річ у тім, що ще нещодавно різноманітні фракції та партії протистояли одна одній лише в суто політичних питаннях (коли йшлося про соціяльні інститути, систему управління, економічну систему), тоді як инші фундаментальні галузі суспільного життя становили предмет консенсусу. Питання про сім’ю переглядалось рідко, не ставилась під сумнів важливість школи, медицини, психіятрії і т. ин. Врешті, вважалось, що згода може і повинна базуватися на наукових істинах, тобто на істинах, набутих шляхом логічної дедукції або шляхом експериментального методу. Тепер ситуація цілком змінилась, і ми зіткнулися з тим, що предметом дискусії є не лише певні форми влади та управління, але і базові структури самого суспільства: „очевидність” викривається як „конвенція”, крок за кроком проголошується, що немає різниці між чоловіками та жінками, що авторитет батьків перед дітьми нічим не виправданий, що психічно хворі – нормальні, а нормальні люди – божевільні, що медицина частіше робить хворих, ніж лікує їх, врешті, що наукові факти не повинні розцінюватися відповідно до ступеня їх правдивости, а відповідно до особливого роду „істинности”, тобто відповідно до їх бажаности з точки зору модних ідеологій. За таких умов значною мірою змінюється саме поняття політики. Часто кажуть, що „політика захопила все”. І це правда. Але стверджувати цю „абсолютну політизацію” – означає водночас визнати, що „політика” вже не здійснюється в її традиційних місцях. Инакше кажучи, можна поставити питання: чи розігрується ще досі основна ставка на арені „політичних інтриг”? Чи не будуть електоральні змагання радше нагодою виміряти політичну результативність більш дифузної дії, дії „метаполітичного” типу, що виходить далеко за межі партійного кола? Власне кажучи, це питання про культурну владу, яка посіла своє місце паралельно з політичною владою і яка, певною мірою, є більш фундаментальною.
Факт, який віднині потрібно вважати остаточним, полягає в тому, що невтральности не існує. Якщо мовчиш, це означає, що ти просто віддаєш владу тим, хто говорить. Сам факт належности до тієї чи иншої інтелектуальної школи, філософської чи релігійної доктрини, факт голосування за одну партію, а не за иншу, дотримання професійних ідей – передбачає зайняту позицію, яка може розповсюдитись на всі галузі знань та активности. Світ невтральний лише поза межами людини, оскільки за її межами світ не здатний мислити. В людських суспільствах, навпаки, ніщо не невтральне: лише людина створює сенс, і вона є людиною тільки стосовно до того, чому вона надала сенс.
