Философ и социолог Олег Гуцуляк о событиях в мире и судьбе малых народов

Олег Борисович Гуцуляк (род. 11 июля 1969) —  кандидат философских наук, доцент кафедры философии и социологии Прикарпатского национального университета имени Василия Стефаника (Ивано-Франковск, Украина, www.pu.if.ua), директор Института стратегического анализа нарративных систем (http://narratio.primordial.org.ua) и Центра «Мезоевразия» (www.mesoeurasia.org), блогер, писатель.

Как Вы можете охарактеризовать политическую обстановку в мире ? Действительно ли, как пишут некоторые СМИ, мир на грани третьей мировой войны?

Мир, вероятнее всего, уже вступил в третью мировую войну, но, в отличие от предыдущих мировых войн, она в части регионов осуществляется не в виде открытых огневых столкновений дивизий и армий, а «точечных» провокаций и диверсий на электорально-информационном поле. Как популярно ныне утверждать, «идет война гибридная, постмодерная война». И в этом её коварство. Но и в этом её и слабость.

В действительности это – война между двумя формами социально-политической организации: Государством и Корпорацией. Первая принадлежит индустриальной эпохе, стадии государственно-монополистического капитализма (ГМК), управляется бюрократией, жаждущей все и вся контролировать. Вторая – к постиндустриальной, информационной эпохе, собственно новейшей стадии капитализма – финансово-корпоративной (ФКК), управляемой кланами топ-менеджеров и финансовых олигархов, где собственники превращены в подконтрольных акционеров, а предприниматели, придумывающие и создающие новые товары или услуги, превращены в рабов гигантских корпораций, бюрократии оставляется только сфера социальной ответственности (контроль над иждивенцами, которые, не дай бог, «соберутся и будут большинством решать»).

В Івано-Франківську презентували книгу про історію Третіх чинів

«Третій чин. Миряни в католицьких спільнотах: Нариси історії», — така повна назва дослідження, над яким майже 10 років працював Олег Жерноклеєв, доктор історичних наук, професор Прикарпатського Національного університету ім. В Стефаника. Перша презентація згаданої книги відбулася 10 вересня 2014 року при храмі Святих Кирила і Методія у Крихівцях в рамках «ШКОЛИ ВІРИ» — щотижневих зустрічей навчання правд віри для дорослих.

Стимулом до написання праці став його вступ у 2005 р. до ІІІ Чину Згромадження Воплоченого Слова, харизмою якого є євангелізація культури. Як історик, п.Олег вирішив дослідити аспекти впливу віруючих мирян на хід розвитку європейської цивілізації і зокрема становлення культури таких епох, як Середньовіччя, Барокко, Новий час і аж до буремних літ ХХ ст. Він з’ясував, що чимало членів Третього чину були проголошені святими Католицької Церкви, до терціаріїв-францисканців належали такі видатні діячі, як Васко да Гама, Данте Аліг’єрі, Франческо Петрарка, Сервантес, Лопе де Вега, Христофор Колумб, Томас Мор, Ференц Ліст та багато інших.

У своїй книзі, яку професор називає «вступом до глибокого дослідження теми», він описує терціаріїв таких найчисельніших римо-католицьких чернечих чинів, як францисканці, домінікани і кармеліти. А серед греко-католицьких зупиняється на дослідженні Третього чину Василіян, Редемптористів та Згромадження Воплоченого Слова. Особливо цікавими є додатки, вміщені наприкінці книги, в яких подані статути перечислених мирянських спільнот. В роботі над перекладами цих документів та інших джерел автору допомагала донька Ілона, магістр міжнародних відносин. А в написанні історії українських Третіх чинів неабияк допомогли спогади очевидців, які пережили нелегкі часи підпілля УГКЦ в Радянському Союзі. Деякі з них, наприклад, с. Християна Голомідова, ІІІ Чин св. Василія Великого та п. Ольга Рогацька, ІІІ Чин Редемптористів взяли участь у презентації книги, що відбулася на парафії свв. Кирила і Методія в Крихівцях Івано-Франківської міськради. Саме до цієї парафії належить автор книги та її видавці – власники видавництва «Фоліант» і саме за сприяння її настоятеля о. Йосафата Бойка, ВС книга побачила світ. В презентації видання взяли участь науковці-історики Мирослав Волощук та Олег Єгрешій, які високо оцінили дослідницьку діяльність професора Жерноклеєва та відзначили новаторську постановку теми. Перший член ІІІ Чину ВС Мирослав Возняк поділився поглядами щодо ролі мирян в євангелізації суспільного середовища, в якому вони живуть і працюють.

На згадку про першу презентацію книги адміністратор парафії свв.Кирила і Методія о. Йосафат Бойко, ВС подарував професору Олегу Жерноклеєву старовинну ікону Ісуса Христа з двома апостолами – св.Петром і св.Андрієм, що були найвірнішими послідовниками Спасителя, з побажанням такої ж апостольської ревності у служінні Богові і Церкві.
11 вересня така презентація відбулася у смт. Дубовому на Закарпатті, а 14 при парафії Христа Царя Отців Василіян в Івано-Франківську.

Петро Дрогомирецький: Вчений і людина (до 80-річчя з дня народження професора В. І. Кононенка)

Неодмінною умовою щасливого побутування вітчизняної науки складає її потенціал учених. Вершинними досягненнями української лінгвістики є праці Л. Булаховського, А. Білецького, О. Мельничука, В. Русанівського, Ю. Шевельова та ін. Продовжувачем філологічних ідей київської наукової школи є доктор філологічних наук, професор, академік НАПН, завідувач кафедри загального та германського мовознавства Віталій Іванович Кононенко.

В.І.Кононенко походить із шляхетної родини київської театральної еліти. Батьківські корені його сягають козацтва. Дві складові сімейних традицій – досконале інтелектуальне пізнання нового та працездатність – сприяли захопленню наукою та наполегливості в досягненні мети.

Коло наукових зацікавлень вченого охоплює різні напрями його пошуків, що свідчить про широкий діапазон лінгвістичної ерудиції: символи і концепти українського дискурсу, українська лінгвокультурологія, контрастивна граматика, семантичний синтаксис, мистецтво, мемуарна література.

Вчений одним із перших в Україні почав з продуктивною послідовністю освоювати символи рідної мови, ілюструючи їх творами класиків української літератури. Теоретичні постулати досліджень символів можуть слугувати при укладанні словників, підручників, введення їх в науковий обіг сучасних когнітологічних студій.

Визначальна глибинність теми українських символів суголосна з іншими науковими спрямуваннями вченого — лінгвокультурологією, поставивши її на суто рідномовний грунт, В.І.Кононенко набув беззастережного авторства терміна «українська лінгвокультурологія» в сучасному мовознавстві.

Прикладний аспект наукової роботи лінгвіста простежується в типологічних студіях («Контрастивна граматика української та польської мов», 2010). Різносторонній комплексний підхід до осмислення основ контрастивних граматик, зокрема українсько-слов’янських із врахуванням безперервності змін у процесі функціонування мов, сприятиме науковим зв’язкам нашого університету із спорідненими науковими інтересами кафедр польських, чеських та інших університетів.
У сфері семантичного синтаксису охоплені параметри досліджень аргументно-предикатних структур українського речення, які уклалися у численних дисертаціях аспірантів Віталія Івановича. Це свідчить про виникнення лінгвістичної школи вченого, яка розвиватиме в різних варіаціях ідеї вчителя в структурному синтаксисі.

Дещо мемуарний характер має видання про свого батька «Долі та ролі» (2010) і цілком присвячене його творчості. До слова, батько Віталія Івановича разом з українськими корифеями сцени закладав підвалини сучасного театру, безпосередньо беручи участь у знакових постановках театрів Харкова і Києва. Видатний актор І. Кононенко утверджував національні цінності й в кіно, інтерпретуючи у своїх ролях достовірність самобутнього характеру народу, його харизму.
Різноплановість інтелектуальних інтересів професора поширилася і на мистецтво, зокрема живопис. Вчений і тут сказав своє вагоме слово, проникаючи у смисли та тематичне наповнення картин світової класики: у 2012 році видає книгу «Загадковий світ мистецтва».

Не можна не відмітити також видавничо-просвітницької діяльності Віталія Івановича, направлену на ознайомлення прикарпатських вчених з досягненнями вітчизняної лінгвістичної думки. Під його редакцією виходить науковий журнал «Етнос і культура», відбуваються систематичні міжнародні наукові конференції «Семантика мови і тексту»
Наукові та організаторські здібності В.І.Кононенка достатньо виявилися в його ректорській діяльності протягом 18 років керуванням вузом.

Особливо хочеться сказати про людські якості ювіляра. Він володіє певною витримкою, почуттям справедливості і турботою про колег.

Насамкінець відмітимо, що Віталій Іванович зустрів свій ювілей в плідній творчій діяльності і побажаємо йому доброго здоров’я і багато літ активного наукового ентузіазму.

Петро Дрогомирецький,
доцент кафедри загального
і германського мовознавства

Кода: Степан Михайлович Возняк (1929-2014)

Із сумом повідомляємо, що вчора, 28 серпня 2014 р. пішов з життя один із найвідоміших представників і дослідників української філософії, доктор філософських наук, багаторічний професор Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника Степан Михайлович ВОЗНЯК.

Багато хто знав цю Людину, Вченого, Викладача. Він створив свою наукову школу, виховав сотні молодих спеціалістів, читаючи їм курси з філософії, історії філософії, антропології та інших філософських дисциплін. Він любив молодь і натхненно працював з нею. Десятки філософів вдячні йому за те, що як науковий керівник він відкрив їм шлях у високу науку. Його колеги завжди будуть пам,ятати його пітримку, його інтелігентність і делікатність, той стан постійного інтелектуального неспокою, який спонукував до дискусій, до роздумування над сенсом життя, його максим і перспектив. Степан Михайлович демонстрував дивовижну повсякчасну зацікавлену любов до світу і до людини, яку поважав, удосконалював, робив гідною.

Степан Возняк, будучи справжнім патріотом України, свого любого Прикарпаття, всім своїм життям показав нам приклад духовності, науковості, відданості обраній справі, родині, друзям.

Вічная пам’ять професору і глибокі та щирі спрівчуття рідним, близьким, колегам. Це — величезна втрата для науки, для спільноти, для народу, для людства.

Олег Самородний: Фолк-фестиваль в Вильянди

В небольшом эстонском городке Вильянди, что на юге Эстонии, уже в 22-й раз прошел весьма солидный международный фестиваль фолк-музыки – Viljandi Folk. Общая численность музыкантов – более трехсот, — приехавших из разных концов мира, впечатляет. Как и количество концертов – более семидесяти, — абсолютное большинство которых проходило на концертных площадках, оборудованных среди развалин некогда величественного рыцарского замка, выстроенного в 12-м веке на крутом берегу изумительно красивого озера.

К (неофициальным) участникам фестиваля, безусловно, следует отнести и самодеятельных артистов, выступавших на т.н. «Зеленой сцене» в одном из живописных парков Вильянди. На эту сцену мог взойти любой желающий, умеющий играть на каком-либо музыкальном инструмента и/или петь. За четыре дня фестиваля на «Зеленой сцене» было зафиксировано более шестидесяти выступлений, а общее количество выступивших там исчисляется несколькими сотнями. Выступления уличных музыкантов на подступах к концертным площадкам, естественно, никто не считал.

Виставка FACES OF UKRAINE у Берліні

17 липня 2014 р. в Берліні відкривається виставка «Обличчя України — Прагнення до незалежності», спільний проект українських моди-фотографа Анни Даки і стиліста Шейна Мирецкая.

У проекті на матеріалі моди автори відобразили думки і емоції, які останні дев’ять місяців відчувають жителі України на шляху створення нової незалежної держави. Ідеологи — стиліст Шейна Мирецкая і фотограф Анна Даки — дбали не тільки про естетику кадру, а й про символіку. Зйомки проекту проходили в їх рідному місті Одесі. Героїнями були не моделі, а група з 13 українських дівчат (число, яке в різних культурах зв’язується з початком нового життя і переродженням) з різних етнічних і релігійних груп, з арабськими, азійськими, слов’янськими, афроамериканськими, єврейськими коренями.

Стилістичний прийом — пунктирні лінії на тілах героїнь — за словами авторів проекту, символізують процес поділу, в який країна і народ були втягнуті під час пошуку власної індивідуальності. «Всупереч надуманого образу, створеному багатьма ЗМІ, ми б хотіли поділитися нашим поглядом. Спільне проживання на нашій Батьківщині різних національностей означає не поділ, а толерантність і спільну мету: свободу і незалежність », — говорить Ганна Даки, яка вивчала мистецтво й архітектуру в Лондоні і останні 6 років працювала для глянцевих видань.

«Ця сторінка історії про трагедію однієї вільної країни, однієї мультикультурної нації, і кожного гордого українця, — продовжує стиліст Шейна Мирецкая, яку в Україні знають по роботі над українським брендом завгодно. — Люди України можуть говорити за себе краще будь-яких політиків і медіа ».

Нагороду імені Юліуша Бардаха вручено українському науковцю

В місті Сейни (Республіка Польща) відбулося урочисте вручення Нагороди імені Юліуша Бардаха, яка заснована Інститутом Великого князівства Литовського у Каунасі за найкращі праці, присвячені проблематиці державної, правової та культурної спадщини Великого князівства Литовського у ХІХ–ХХ століттях, або таким, що аналізують проблеми, пов’язані з історією як мінімум двох держав, що повстали на землях колишнього Великого князівства Литовського – Білорусі, Литви, Польщі та України.

В урочистостях взяли участь вдова Ю. Бардаха Ванда Бардах, консул Литовської республіки в Сейнах Віда Багдонавіченє, засновники Інституту ВКЛ та члени Наукової ради (Рустіс Камунтавічюс, Егідіус Александравічус, Антанас Кулакаускас, Ян Маліцький, Даріуш Шпопер, Малгожата Чижевська, Анджей Казакевич, Альгірдас Авіженіс та інші).

У першій едиції конкурсу на кращу працю, написану протягом 2010-2013 рр., було нагороджено монографію доцента Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Миколи Геника «Za naszą wolność i waszą…: Українсько-польське примирення у період біполярності».

У монографії проаналізовано еволюцію українсько-польського примирення у контексті суспільно-політичних та міжнаціональних процесів після ІІ світової війни. Політичні еліти обох народів розглядали міжнаціональне примирення як інструмент боротьби за визволення з-під радянського домінування. Досягнення примирення на рівні політичних еміграцій та опозиційних рухів стало могутнім стимулом для розпаду соціалістичного табору, усунення тоталітаризму, комуністичної ідеології, радянського поневолення та становлення нових геополітичних реалій у Центрально-Східній Європі. Процеси міжнаціонального примирення (французько-німецького, німецько-польського і українсько-польського) складають основу формування об’єднаної Європи, сприяють зміцненню міжнародної безпеки і стабільності та утвердженню загальнолюдських цінностей.

Евразийский Союз? Нет, спасибо!

Ярослав Гнатюк: Функції дискурсу відкритого суспільства

У статті аналізується пропозиційна та опозиційна предикація у взаємозв’язку із функціями політичного дискурсу. Зазначається, що для політичного дискурсу сучасного суспільства притаманна першість маніпулятивної функції перед когнітивною. Підкреслюється, що у відкритому суспільстві як бажаній формі соціальної організації когнітивна функція має мати першість перед маніпулятивною. 
Ключові слова: пропозиційна предикація, опозиційна предикація, когнітивна функція, маніпулятивна функція, сучасне суспільство, відкрите суспільство.

Функції дискурсу відкритого суспільства щільно пов’язані з логікою дискурсу. Сама ж логіка дискурсу є збірною назвою для логіки Аристотеля, логіки Г. Гегеля і логіки Г. Фреге, що наслідують протилежні стилі, проводячи процедуру предикації.
У логіці Аристотеля предикація здійснюється шляхом наслідування граматичного стилю. При побудові предикативного судження логічний суб’єкт в логіці Аристотеля виступає граматичним підметом, логічний предикат – граматичним присудком. А в метафізиці Аристотеля предикативне судження набуває статусу метафізичного твердження. У його структурі логічний суб’єкт виражає індивідуальну субстанцію, логічний предикат – універсальну акциденцію. Таких акциденцій у списку категорій Аристотеля налічується дев’ять: кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. На факт наслідування граматичного стилю вказував і сам Аристотель. «Те, що не мовиться про підмет, – писав він, – я називаю самим по собі; те ж, що мовиться про підмет, – привнесеним, [або випадковим]» [1, c. 618]. Силогістика Аристотеля у цьому випадку постає основою його метафізичної логіки.
У силогістиці Аристотеля предикативне судження складене з двох частин – граматичного підмета як логічного суб’єкта і граматичного присудка як логічного предиката. Така граматична структура предикативного судження є результатом поділу списку категорій Аристотеля як граматичної системи на дві частини – субстанцію як онтологічний суб’єкт і акциденції як онтологічні предикати. З цієї перспективи, навпаки, метафізична логіка Аристотеля постає основою його силогістики. Таким чином, Аристотелеві ряди термінів: «субстанція – акциденція», «підмет – присудок», «суб’єкт – предикат» є рівнозначними і взаємозамінюваними. Оцінюючи факт наслідування граматичного стилю силогістикою Аристотеля, Е. Гусерль зазначав, що «від Аристотеля вважається встановленим, що основною схемою судження є копулятивне судження, яке можна звести до основної форми “S є р”. Будь-яке судження іншого складу, наприклад форма вербального речення, відповідно до цього, може бути без зміни сенсу перетворене на копулятивне. Наприклад, судження “Людина йде” є логічно рівноцінним із судженням “Людина є такою, що йде”» [2, c. 4].

НАША ПОЗИЦІЯ ОДНОЗНАЧНА!

Туркополы – крещённые палестинские и сирийские тюрки-наёмники в эру Крестовых походов

Туркополы – конные лучники, традиционно нанимавшиеся за плату в войска христианских государств Восточного Средиземноморья во время крестовых походов. Достаточно интересно, что туркополы рассматривались мусульманами как ренегаты (которыми, в сущности, туркополы и являлись в отношении своих бывших единоверцев) и потому их не оставляли в живых, когда они попадали в плен к мусульманам. Это было лучшей гарантией верности их василевсам. Туркополы совсем не горели желанием быть выданными своим сородичам. В Византийской империи они, конечно же, как служивые должны были получать пронии.

Ромеи рекрутировали и туркополов из числа анатолийских турок и туркмен. Туркополы – это солдаты фортуны своего времени, для которых религиозная принадлежность нанимателя ничего не значила. Исторические хроники того времени описывают их как легковооружённых воинов. Стёганый акетон – наиболее вероятный тип доспехов. Само слово «акетон» происходит от арабского аль-кутун, стёганых сарацинских доспехов, сочетавших в себе лёгкость и достаточную прочность. Небольшой щит чаще всего украшался эмблемой соответствующего военно-монашеского ордена. Дополнительно туркопол мог вооружаться лёгкой пикой. Обычно туркополы держались во втором ряду и поддерживали действия рыцарей, составлявших основную ударную силу армии.

Первая встреча со служившими в византийской армии туркополами состоялась во время Первого крестового похода. Они являлись детьми от смешанных браков греческого и турецкого населения, и в большинстве своём сохраняли христианскую веру, но некоторые приняли ислам. Некоторые из них сопровождали крестоносцев, тем самым став ролевой моделью для лёгкой кавалерии в государствах крестоносцев. Многие из туркополов рекрутировались из христианизировавшихся сельджуков, или из сирийских православных христиан. В Святой земле эти воины имели более быстрых лошадей и лёгкое вооружение, чем рыцари, и традиционно, как и все тюрки, были вооружены луками и пиками для успешной борьбы с мобильными мусульманскими воинами.