У статті аналізується пропозиційна та опозиційна предикація у взаємозв’язку із функціями політичного дискурсу. Зазначається, що для політичного дискурсу сучасного суспільства притаманна першість маніпулятивної функції перед когнітивною. Підкреслюється, що у відкритому суспільстві як бажаній формі соціальної організації когнітивна функція має мати першість перед маніпулятивною.
Ключові слова: пропозиційна предикація, опозиційна предикація, когнітивна функція, маніпулятивна функція, сучасне суспільство, відкрите суспільство.
Функції дискурсу відкритого суспільства щільно пов’язані з логікою дискурсу. Сама ж логіка дискурсу є збірною назвою для логіки Аристотеля, логіки Г. Гегеля і логіки Г. Фреге, що наслідують протилежні стилі, проводячи процедуру предикації.
У логіці Аристотеля предикація здійснюється шляхом наслідування граматичного стилю. При побудові предикативного судження логічний суб’єкт в логіці Аристотеля виступає граматичним підметом, логічний предикат – граматичним присудком. А в метафізиці Аристотеля предикативне судження набуває статусу метафізичного твердження. У його структурі логічний суб’єкт виражає індивідуальну субстанцію, логічний предикат – універсальну акциденцію. Таких акциденцій у списку категорій Аристотеля налічується дев’ять: кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. На факт наслідування граматичного стилю вказував і сам Аристотель. «Те, що не мовиться про підмет, – писав він, – я називаю самим по собі; те ж, що мовиться про підмет, – привнесеним, [або випадковим]» [1, c. 618]. Силогістика Аристотеля у цьому випадку постає основою його метафізичної логіки.
У силогістиці Аристотеля предикативне судження складене з двох частин – граматичного підмета як логічного суб’єкта і граматичного присудка як логічного предиката. Така граматична структура предикативного судження є результатом поділу списку категорій Аристотеля як граматичної системи на дві частини – субстанцію як онтологічний суб’єкт і акциденції як онтологічні предикати. З цієї перспективи, навпаки, метафізична логіка Аристотеля постає основою його силогістики. Таким чином, Аристотелеві ряди термінів: «субстанція – акциденція», «підмет – присудок», «суб’єкт – предикат» є рівнозначними і взаємозамінюваними. Оцінюючи факт наслідування граматичного стилю силогістикою Аристотеля, Е. Гусерль зазначав, що «від Аристотеля вважається встановленим, що основною схемою судження є копулятивне судження, яке можна звести до основної форми “S є р”. Будь-яке судження іншого складу, наприклад форма вербального речення, відповідно до цього, може бути без зміни сенсу перетворене на копулятивне. Наприклад, судження “Людина йде” є логічно рівноцінним із судженням “Людина є такою, що йде”» [2, c. 4].
Ключові слова: пропозиційна предикація, опозиційна предикація, когнітивна функція, маніпулятивна функція, сучасне суспільство, відкрите суспільство.
Функції дискурсу відкритого суспільства щільно пов’язані з логікою дискурсу. Сама ж логіка дискурсу є збірною назвою для логіки Аристотеля, логіки Г. Гегеля і логіки Г. Фреге, що наслідують протилежні стилі, проводячи процедуру предикації.
У логіці Аристотеля предикація здійснюється шляхом наслідування граматичного стилю. При побудові предикативного судження логічний суб’єкт в логіці Аристотеля виступає граматичним підметом, логічний предикат – граматичним присудком. А в метафізиці Аристотеля предикативне судження набуває статусу метафізичного твердження. У його структурі логічний суб’єкт виражає індивідуальну субстанцію, логічний предикат – універсальну акциденцію. Таких акциденцій у списку категорій Аристотеля налічується дев’ять: кількість, якість, відношення, місце, час, стан, володіння, дія, страждання. На факт наслідування граматичного стилю вказував і сам Аристотель. «Те, що не мовиться про підмет, – писав він, – я називаю самим по собі; те ж, що мовиться про підмет, – привнесеним, [або випадковим]» [1, c. 618]. Силогістика Аристотеля у цьому випадку постає основою його метафізичної логіки.
У силогістиці Аристотеля предикативне судження складене з двох частин – граматичного підмета як логічного суб’єкта і граматичного присудка як логічного предиката. Така граматична структура предикативного судження є результатом поділу списку категорій Аристотеля як граматичної системи на дві частини – субстанцію як онтологічний суб’єкт і акциденції як онтологічні предикати. З цієї перспективи, навпаки, метафізична логіка Аристотеля постає основою його силогістики. Таким чином, Аристотелеві ряди термінів: «субстанція – акциденція», «підмет – присудок», «суб’єкт – предикат» є рівнозначними і взаємозамінюваними. Оцінюючи факт наслідування граматичного стилю силогістикою Аристотеля, Е. Гусерль зазначав, що «від Аристотеля вважається встановленим, що основною схемою судження є копулятивне судження, яке можна звести до основної форми “S є р”. Будь-яке судження іншого складу, наприклад форма вербального речення, відповідно до цього, може бути без зміни сенсу перетворене на копулятивне. Наприклад, судження “Людина йде” є логічно рівноцінним із судженням “Людина є такою, що йде”» [2, c. 4].