Поиск по сайту / Site search

30.04.2017

Юрій Макаров: Презумпція москаля: Я, етнічний росіянин, вважаю за умовчанням кожного по той бік лінії зіткнення поганим москалем, доки не буде доведено протилежне

Скандал не на жарт вибухнув ніби на рівному місці. Або не на рівному. Судіть самі. На гробки моя дружина їздила на цвинтар відвідати батька.
І знову зайшла на ділянку біля центрального входу, де тепер ховають вояків. Ми, як і кожна нормальна українська родина, весь час так чи так перебуваємо в силовому полі війни, тож уявлення про кількісні та якісні характеристики біди маємо, але побут бере своє, а безпосереднє зіткнення із проявами лиха спричиняє конче необхідний струс і додаткове щеплення адекватності. Сотні поховань: ім’я, прізвище, позивний, дата загибелі, інколи короткий коментар. Останні поховання свіжі, буквально двотижневої давності. І вже приготовлені вільні місця для могил, які невдовзі неминуче будуть заповнені. Ти розумієш, що це так. Майже в кожному місті та селі країни. Десь більше, десь менше.

Дружина не спала півночі, а відтак написала в соцмережі короткий, повний сліз пост із рефреном «Убий москаля!». І тут почалося! Запис перепостив один відомий у своєму середовищі літературний критик, який спеціалізується на російській та російськомовній літературі. Корінний киянин, здавалося б, людина зі смаком, досвідом і освітою, він обурився мракобіссям і дегуманізацією: «Світлано (це моя дружина. — Авт.)! Ти закликаєш убивати всіх росіян? Геть усіх?». Ну а далі жвава дискусія, градус якої тепер можна тільки уявляти заднім числом, бо пильний Цукерберґ негайно прибрав зі стрічки взірці «мови ненависті» разом із приводом.

27.04.2017

Вышел новый номер «Вестника Гуманитарные исследования Внутренней Азии»

Хурай, Хурай, Хурай!

Сегодня вышел новый номер «Вестника Гуманитарные исследования Внутренней Азии», посвященный тэнгрианско-буддийской цивилизации и этноконфессиональным традициям народов Внутренней и Северо-Восточной Азии.

Выражаю благодарность Николаю Вячеславовичу Абаеву, Татьяне Иннокентьевне Гармаевой и Редколлегии Вестника! Один из экземпляров летом отвезу к таёжникам Северного Алтая на речку Ку//Лебедь, моим дорогим лебединцам, ку-кижи, информацией которых воспользовался для написания статьи в данном номере Вестника, а также благодаря мистическому и судьбоносному вмешательству которых с середины 90-х гг. встал на Путь постижения великой и таинственной силы Алтай-хана.

(с) Роман Лебедев

ЧИТАТЬ, СКАЧАТЬ статьи журнала можно по адресу
http://journals.bsu.ru/ru/journals/vestniki/gumvestnik/38

22.04.2017

Галина Дичковська: Троха про Скрипку і не тільки

Галина Дичковська — кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, соціології та релігієзнавства Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, дочка Голови Івано-Франківської областної організації «Братство вояків УПА».

Я двомовна. Народилася і жила до 8 років в Росії, біля білих ведмедів і північного сяйва. Мене вчили так: хто до тебе звертається українською, відповідай українською, звертаються російською — відповідай російською. Росія ж бо…

В мене нема травми «україномовності» як про це геніально написала Мирослава Барчук. Мені було чхати на тих, хто казав: «селючка-чи-ще-там-що». Я знала, що я «круче», бо тямлю, що таке СРСР, а вони не тямлять. Або роблять вигляд, що не тямлять…

В мене є травма українськості. Ти просто «погана», тому, що українка, тому, що любиш Шевченка, тому, що носиш вишиванку, ага, в 197… якомусь таммм… «хі-хі», як то? Дурочка… поблажливо так…

Дивним чином травму цю наносили вбільшості таки українці, україномовні…

Відстоювати своє, любити своє — то було щось каригідне. КАРИ гідне. Річ не в мові, не тільки в мові…

Знаєте, навіщо ця війна? щоб ми НАРЕШТІ навчилися любити своє, визнавати своє, поважати СВОЄ!!! ОДИН ОДНОГО!!!

12.04.2017

Франц Кардинал Кьоніґ: Духовні основи Європи

1976 року в Аахені європейську нагороду було присуджено бельгійському державному діячеві Тіндемансові. У подячній промові-відповіді політик сказав: “Упродовж чотирьох століть Європа говорила від імені усього світу, тепер же – мовчить”. Ось як окреслив лавреат історію Європи, і опосередковано, з погляду повоєнних часів, поставив питання про її духовну цілісність.

Я все ж таки запитую сьогодні: яка Європа мовчить? Чи нинішня, поділена – себто Європа “Спільного Ринку”. Європейської Ради, Західна Європа НАТО, чи Східна Європа Ради Економічної Взаємодопомоги? [Промова проголошена до падіння берлінської стіни (пер.)] А може це – велика Європа, що простягалася колись від Атлантики до Уралу? Можливо, оте мовчання Європи означає, що вона засумнівалася в собі або що її поглинула світова цивілізація. Адже саме про таку світову цивілізацію була мова на Тегеранській конференції. У декларації, що її підписали Рузвельт, Черчілль і Сталін, йдеться, зокрема, про те, що треба прийняти всі країни, “великі чи малі, до великої родини демократичних держав”. Себто на Тегеранській конференції йшлося про світову родину, в якій європейські держави беруться до відома лише як історичний факт.

Додаймо, що сьогодні вказують ще й на ось який факт: багато західних європейців зараховують себе до атлантичної спільноти і вважають, що саме на цю спільноту треба орієнтуватися. Тому й зрозуміло, що східноєвропейські держави та спільноти намагаються вивільнитися від європейських пов'язань, від Заходу. Західні ж європейці, як чуємо, ставляться до цього байдуже. На Заході нібито бракує розуміння, що треба поцінувати та визнавати спільну європейську спадщину в культурі країн Східної Європи.

Тож чи остаточно втратила Європа свою колишню . духовну єдність? Чи існує ще європейська свідомість, чи має ще Європа силу духа, спрямовану в майбутнє?

Що у зв'язку з цим означають Гельсінські акти від 1 серпня 1975 р. – так-бо їх називають офіційно – що це таке: “Нарада з безпеки та співробітництва в Європі”? З тексту й історії т.зв. Гельсінського процесу – з його регулярними конференціями на тему зменшення напружености та можливої співпраці між Сходом і Заходом, конференціями, які, як це визначається в преамбулі Гельсінської угоди, беруть до уваги “спільну історію” – випливає, що тут ідеться не тільки про Західну або тільки про Східну Європу.

11.04.2017

Галина Иванкина: Небо в алмазах

«Мы услышим ангелов, мы увидим всё небо в алмазах…»
А.П. Чехов «Дядя Ваня»

Прелюбопытная особенность: наиболее удачными российскими кинопроектами являются те, которые обращены… в советское прошлое. «Легенда №17», «28 панфиловцев», «Битва за Севастополь», «Территория» — славные вехи дедушкиного поколения. Герои не нашего времени. Богатыри — не мы! И даже насквозь лживая «Таинственная страсть» — о мятущихся инфантилах-шестидесятниках — смотрелась «на ура». Почему? Там есть события, повороты, динамика. Там всегда брезжит некое Будущее. Развилка. Свет в конце тоннеля. Советский человек — будь он пламенный коммунист или же диссидент с капустой в бороде — мыслил о грядущем. Фантазировал, прикидывал, мечтал. Сие настроение — вольно или невольно – передаётся и фильмам «про СССР». О современной реальности выплясываются только заунывные сериалы, в которых много безлико-хорошеньких актрис, криминального жаргона и рекламы внедорожников. Легче всего списать на привычную ретро-ностальгию, цитируя мнение Александра Сергеевича: «Что пройдёт, то будет мило». А настоящее — уныло. Пушкин сказал. И точка. На деле всё куда как интереснее устроено.

Оглядываемся назад — и не каменеем. Победа, космос, наука, индустрия, московское метро, высотные здания, доброе кино и «самое лучшее в мире мороженое». Всевозможные опросы «Чем гордятся россияне?» — тоже в тему, потому как снова — Победа, космос, наука… Полагаете, виноваты «старики» советского пошиба, которые слаще эскимо ничего в юности не кушали? Нет, констатируют и молодые, рождённые в кошмарных-девяностых. Вот и смотрим киношку о том, что построили и запустили не мы, а тем более — не они. Живём и ходим, повернувшись назад, а это — неудобно. Бесперспективно. Почему детский фильм «Гостья из будущего» сделался культовым именно после развала СССР? В нём заложено то светлое грядущее, от коего мы отказались в конце 80-х. От неба в алмазах. Это не тоска о прошлом – это ностальгия по Будущему. Отсюда — бесчисленные медиа-продукты на тему «Как это было в СССР?».

04.04.2017

Ярослав Галущак: Праці Олега Станіславовича Жерноклеєва на сторінках наукових періодичних видань «Вісник Прикарпатського університету. Історія» та «Галичина»

З нагоди 50-річчя Олега Станіславовича Жерноклеєва, доктора історичних наук, професора, завідувача кафедри всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника Наукова бібліотека університету підготувала біобібліографічний покажчик. Вітаємо ювіляра! 

Жерноклеєв Олег Станіставович: біобібліографічних покажчик (до 50-річчя від дня народження) / упор. та наук. ред. : О.Б. Гуцуляк; відпов. ред. серії П.М. Гаврилишин. – Івано-Франківськ : Наукова бібліотека ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», 2017. – 47 с. – (Серія «Вчені Прикарпатського національного університету»). http://lib.pnu.edu.ua/files/pokajchiki/zhernokleyev-bio.pdf

Олег Станіславович Жерноклеєв народився 4 квітня 1967 року у Львові. У 1984 році із золотою медаллю закінчив Івано-Франківську СШ №3. А в 1991 році закінчив навчання на історичному факультеті Івано-Франківського державного педагогічного інституту ім. В. Стефаника (диплом з відзнакою). У 1991-1994 рр. О. Жерноклеєв навчався в аспірантурі кафедри історії України Прикарпатського університету ім. В. Стефаника. В 1995 році захистив кандидатську дисертацію. З 1995 по 1997 рр. Олег Станіславович працював науковим співробітником Відділу регіональних проблем Інституту національних відносин і політології НАН України та Прикарпатського університету.
З 1997 року О. Жерноклеєв – асистент, старший викладач, згодом доцент, а в 2003 – 2006 рр. – докторант кафедри Всесвітньої історії Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. По завершенні докторантури у 2007 році успішно захистив докторську дисертацію у Чернівецькому національному університеті ім. Ю. Федьковича.
У червні 2006 року О. С. Жерноклеєва обирають завідувачем кафедри всесвітньої історії Інституту історії і політології Прикарпатського університету ім. В. Стефаника, яку очолює до сьогодні.
О. С. Жерноклеєв також є членом спеціалізованих вчених рад для захисту кандидатських і докторських дисертацій. Входив до складу оргкомітетів багатьох регіональних, всеукраїнських і міжнародних конференцій.
..."Святая Земля" – прототип всех остальных, духовный центр, которому подчинены остальные, престол изначальной традиции, от которой производны все частные ее версии, возникшие как результат адаптации к тем или иным конкретным особенностям эпохи и народа.
Рене Генон,
«Хранители Святой Земли»
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти