Поиск по сайту / Site search

25.06.2018

Уграина: «Кукушка» Виктора Цоя на карельском языке, Энска Якобсон


Pajuo vie täs kirjutettavua
Äijygo, sano, kägöi, iel on?
Linnas minul eliä vai tagamual,
Kivenny vai tiähtenny olla roih, vie roih.

Päiväine, minuh kačahtai vai,
Käit minun ičessäh kobristutah,
Vai porohua ollou, sytytä net, net kai.

Kenbo tulou yksinästy jälgie myö,
Vägevät da rohkiembat piät omat pandih
Toras, kai hyö.
Vähä kedä jäi, ken kesti loppussah,
Tervehen jäi, ei säristä käit täl mual,
Тäl mual.

Päiväine, minuh kačahtai vai,
Käit minun ičessäh kobristutah,
Vai porohua ollou, sytytä net, net kai.

Kusbo nygöi olet, oma valdaine,
Kenenkebo sit huondestu jo vastuat,
Sanot, vai et.
Sinunke on hyvä, paha sinuttah,
Pletin alle puututin hardiet dai piän,
Dai piän.

Päiväine, minuh kačahtai vai,
Käit minun ičessäh kobristutah,
Dai porohua ollou, sytytä net, net kai.

24.06.2018

Олег Самородний: Сыру Джаз 2018

Фото: Калли Самородни

Организаторы джазового фестиваля, ежегодно проходящего в небольшом порту Сыру на эстонском острове Хийумаа, постоянно стремятся разнообразить фестивальную программу. Так, в этом году, помимо ставших традиционными прогулок-экскурсий по природным достопримечательностям острова, впервые были проведены занятия в «джазовой школе», участники которой прослушали лекции об истории джаза и смогли попробовать сыграть на музыкальных инструментах.

Пик зрительской посещаемости приходится на вечерние концерты в пятницу и субботу, когда в просторном лодочном ангаре становится тесновато и суетно. В эти часы Сыру Джаз, пожалуй, отчасти утрачивает ауру своей привлекательности. Вне всякого сомнения, я пропустил чудные пятнично-субботние вечерне-ночные концерты. Но мне все же больше по душе камерность, присущая джазовому действу в Сыру.

Ожидания гостей фестиваля полностью оправдало выступление корифея эстонского джаза саксофониста Райво Тафенау, которому на ударных аккомпанировал его сын Рамуэль Тафенау. Хотя, конечно же, это был дуэт почти равноправных музыкантов, филигранно сочетавших мелодию и ритмику. Похоже, что в этом семейном дуэте нет конфликта поколений отцов и детей, поскольку Райво и Рамуэль легко находят общий музыкальный язык.

Музыканты ансамбля Elletuse собрались вместе в 2006 году. Ведущим в этом коллективе, безусловно, воспринимается гитарист и композитор Пауль Даниель, на музыку которого положены стихи современных популярных эстонских поэтов. Но главная привлекательность этого ансамбля заключается в стремлении придать эстонским народным песнопениям джазовое звучание. И это прекрасно получается у двух очаровательных солисток – Лийзи Койксон и Лийны Саар.

23.06.2018

Елена Галкина: Памяти Наума Коржавина

Думала долго, писать или нет, но поняла, что надо.

Всё детство, которое у меня закончилось вместе с перестройкой и распадом Союза, Наум Коржавин для меня оставался автором одного очень важного стихотворения, представлявшего целую череду неразрешимых вопросов, над которыми я периодически думала в течение где-то половины своей детской жизни.

Это, конечно, «Зависть» про Сенатскую площадь, имена соучастников и настоящих женщин.

Сначала, на рубеже школьного возраста, я с ним встретилась, полюбила за революционный романтизм и выучила.

Уже в школе обнаружилось, что выучила неверно — я читала «НИЧТО нас не вызовет на Сенатскую площадь», а надо «НИКТО».

19.06.2018

Авраам Шмулевич: Если поддержка Запада сократиться, джихадисты возьмут власть в Афганистане

Интервью для эстонской газеты Postimees (интервью опубликовано на эстонском). Беседовал Taavi Minnik

— Какое стратегическое значение имеет Афганистан? Это страна без ресурсов, не плодовитая, люди необразованные, ленивые и бедные. Почему на протяжении всей истории у великих держав был большой интерес к этой стране?

— Это некая абберация, неправильное восприятие, потому что только два раза в истории Афганистан подвергался вторжению европейцев. Первый раз в 19 веке в Афганистан вторглась Англия, чтобы расширить границы своей империи. Существовало соперничество между Российской империей и Англией за Индию; и, вторгшись в Афганистан, Англия создавала там «предмостные укрепления» и усилила свои позиции в Индии.  На карте между Пакистаном, который был британским, и бывшей Советской Средней Азией есть небольшой территориальный язычок. Это буферная зона, созданная в конце 19 в., Афганистан стал буфером. После этого его никто не трогал, там правили суфии, несмотря на наличие монархии. Страна вела политику нераздражения великих держав. Даже когда в Советской Средней Азии разразилась гражданская война, и восстали басмачи, Афганистан в этом участия не принимал. Во время Второй мировой войны англичане и русские оккупировали Иран, так как боялись, что он может перейти на сторону Германии. С Афганистаном таких опасений не возникало – он проводил политику, которая не вызывала бы недовольства великих держав. Второе вторжение в Афганистан было советским. Там правил король, опиравшийся на суфиев, но армия полностью контролировалась Советским Союзом, все офицеры учились в советских военных учреждениях. Казалось бы, никаких проблем. Но именно это вторжение стало началом краха Советского Союза. Это история — пример того, как часто политики ведут себя глупо и нерационально. Напомню, как было: у короля Афганистана Захир-Шаха был двоюродный брат Муххамед Дауд, который решил, что не хочет оставаться просто братом короля, устроил военный переворот и сверг его. Советский Союз переворот признал. Коммунисты Афганистана, которые контролировали армию, решили, что раз Дауд смог совершить переворот, смогут и они. Эти события известны как Апрельская революция 1978 г. И вновь Советский Союз поддержал переворот. Афганские коммунисты начали проводить ряд коммунистических реформ: борьбу с «религиозными пережитками», коллективизацию и так далее, что, естественно, вызывало возмущения и восстания.  Нельзя сказать, что великие державы все время пытались завоевать Афганистан. Таких случаев только два, и в случае советского вторжения дело обернулось крахом.

14.06.2018

Назип Хамитов: Сказка о временной и вечной душе

1

В далекие времена, когда за Адамом и Евой закрылись врата Рая, призвал Бог одного из своих ангелов и сказал:
— Теперь люди сами будут создавать себе тела. Но бессмертная душа и дух не смогут удержаться в них. Ибо эти тела конечны и смертны. Поручаю тебе создавать временные души, которые будут сопровождать тела при жизни и связывать их с настоящей душой.
— И духом, — тихо добавил Ангел, склонив голову.
— И духом, — кивнул Бог. – Эти временные души будут смертны. Они будут появляться с телами и исчезать вместе с ними.
— А потому они не будут знать добра и зла, — прошептал Ангел, не поднимая головы.
— Не будут, — подтвердил Бог.
— Но зачем это? – спросил Ангел. В глазах его была печаль.
— Людям необходимо испытание смертным телом и временной душой. Посмотрим, сумеют ли они отличить смертное от бессмертного.
— Скажи, они были изгнаны из Рая для этого?
Бог не ответил. Он смотрел вниз, на луг, залитый закатным солнцем, где Адам и Ева шли вслед за длинными тенями…

2

Ангел взялся за работу. Каждому вновь родившемуся телу, он присоединял временную душу, которая становилась мостом между телом и бессмертной душой.
И глядя на эту двойственность человека, Ангел все больше печалился.

3

Первые несколько тысячелетий он трудился очень старательно. Люди получались долгожителями и исполинами. То была эпоха героев и титанов.
Но их терзали страсти и бесконечная борьба двух душ.
И Ангел решил выполнять свою работу не так тщательно. Он подумал, что причиной всему его гордыня, усилившая земное в человеке. Теперь временные души получались не такими сильными, и люди стали жить меньше и уже не были столь могущественными.
Ангел успокоился и в течение тысячелетий не испытывал сомнений. Он перестал быть творцом и превратился в ремесленника.
И все время ждал Слова от Бога.
Но Бог молчал.

4

Однажды взгляд Ангела нашел двух людей. Это были ученые, вдумчивые и уверенные в себе, известный профессор и его ученик.
— Предлагаю изъять из вашего текста слово «душа», друг мой, — говорил профессор. – Оно путает вас, настраивая на восторженно-поэтический лад. А вы ведь серьезный ученый. Пожалуйста, используйте слово «психика».
Это слово напомнило Ангелу о давнем народе, который жил на берегах теплого моря в окружении мраморных статуй выдуманных и живых богов. Глаза его заволокло грустью – в те времена он еще колебался в вопросе, что хорошо и что плохо для человека.
— Но иногда контекст требует слова «душа», — ответил ученик.
— Тогда измените контекст, — резко ответил профессор. – Или подавайтесь в поэты или священники. – И немного смягчившись, добавил: — Использовать слово «душа» в нынешней науке, это все равно что… — он пожевал губами, подыскивая сравнение, — все равно, что верить в реальность ангелов.

07.06.2018

Олег Короташ: Книга «Бордель для військових» — це моє ставлення до цієї країни

Перший із поетів-дев’ятдесятників завітав 3 червня до Червонограда. Олег Короташ – поет, філософ, громадський діяч, автор чотирьох книг та співавтор понад 15-ти антологій, Член Національної спілки письменників України з 1997 року. Мешкає у Києві. Користувачі центральної бібліотеки мали можливість пересвідчитись у справедливості думки відомого письменника та літературознавця Василя Герасим’юка, котрий стверджує: «Якщо сьогодні в Україні існує справді інша література, то це – творчість Олега Короташа».

– Олеже, як тобі сподобалось наше місто? Які враження від зустрічей та спілкування з червоноградцями?

Є Червоноград статично-вікіпедійний і романтичний, а є реальний. Засноване Казимиром Потоцьким місто Кристинопіль, назване на честь власної дружини – Кристини Любомирської з часом перетворилося на шахтарський центр. Гадаю, аби зрозуміти дух місця потрібно трохи пожити в атмосфері побуту тощо. Кілька годин перебування – це надто мало часу, аби розуміти глибинні речі. Поет не має права говорити поверхово. Поза тим, щира вдячність Товариству «Надбужанщина», зокрема Володимиру Вязівському за організацію мого творчого візиту до Вашого міста.

– Знаємо, що ти був добровольцем, командиром одного із найперших добровольчих батальйонів. Проте, говориш про це неохоче. Чому?

Дуже просто – специфіка російсько-української війни 2014-… років. Офіційно АТО. Неофіційно – окупаційна війна з боку Російської Федерації, де мені випала честь трохи послужити українському народу та покомандувати сміливими і мужніми людьми… Від кінця липня 2015 року я повернувся до творчої діяльності, не маю доступу до оперативної інформації, тому про що зі мною говорити на цю тему?

– На зустрічі почули про твоє трактування ставлення до війни, можливість її закінчення. Розкажи детальніше.

От чому карають за незаконну торгівлю зброєю та фальшивомонетників, і не карають за торгівлю словами? Насправді точиться глобальна війна культур, а не політична, як нам розповідають із телеекранів різноманітні «експерти» з «радниками». Приміром – політики електоральне поле українських виборів, замість економічних програм, пересмикнули у національну площину. Хоча радянський союз проіснував лише 68 років, а історія українських визвольних змагань сягає багатьох століть, нам інтегрують міжрегіональний розбрат замість здорової соціальної політики Києва з високим рівнем життя народу.

Варто розуміти – для значної кількості наших можновладців не існує України. Держава для них – майнингова ферма для заробляння грошей. Це за умови, що західноукраїнські сепаратисти не здіймуть хвилю «народного гніву» і не проголосять приєднання до Польщі, Румунії, Угорщини тощо.

– Поясни нашим читачам назву своєї нової книги «Бордель для військових».

Назва збірки має декілька входів\виходів для прочитання. Тут Євангельський сюжет щодо земної професії рівноапостольної Магдалини. Тут відсилання до історії прадавніх воєн, коли частиною армійського обозу були пересувні борделі, де втомленим після бою воїнам пропонували не лише плотські радощі, але й виконували функції польової медицини, вміли лікувати рани тощо. Тут, звісно, і моя особиста думка про необхідність офіційної легалізації борделів як місць для психологічної реабілітації бійців. Якщо держава не хоче легалізовувати війну і добровольців, то най легалізовує борделі. І четвертий вхід для розуміння суті – це моє ставлення до країни, де бордель є значно чистішим і моральнішим, аніж те, що ми спостерігаємо за вікном.

– Розкажи про покоління літераторів-дев’ятдесятників, до яких ти належиш. Що принесли ви в українську літературу? Чим ви є особливими?

Насамперед внесок мого покоління в укрсучліт – це публічний акт алкоголізму. Покоління серйозно питущих митців, котрі зайшли в літературу, вистрибнувши з кладовища чужої імперії. Я не готовий стверджувати, що ми перевернули українську літературу новітніми видатними здобутками. Моє покоління, як явище, мені не дуже подобається. Скучно. Забагато рефлексії, філологічного словоблудства і водички. Для розуміння контексту мовленого мною, маю сказати, що виховувався англомовними поетами XX ст. плюс один грецький поет. Мова про Вістена Г’ю Одена, Дерека Волкотта та Константиноса Кавафіса. Варто зазначити, що з цих трьох улюблених поетів закордоння – два гомосексуалісти, а один – афроамериканець карибського походження. Це, вибачте, такий культурний реверанс з мого боку середньовічним нісенітницям типу побутового расизму, гомофобії та ксенофобії, яку накидають українському суспільству. аби відвернути від проблем України іноземне суспільство. Загалом – критика вважає мої книжки підсумковими для покоління. З мого боку цей підсумок – те, що мене не цікавить українська література. Мене цікавить внесок українського поета у світову культуру.

– Що є натхненням для творчості?

Акт осягання Природи, акт осмислення мистецтва, акт занурення у жінку… Втім, кілька місяців тому я публічно висловив думку, що війна – це оркестрова яма поезії.

– Як тобі червоноградські дівчата – кристинопольські красуні?)

Беручи до уваги, що колись у Кристинополі побував рівний за віком мені нинішньому Джакомо Казанова, то розмова про кобіт додає певного перцю. Розглядав дівчат уважно. Бачив гарних, але бачив і розумних. З широкими стегнами і вузькими, з видатними принадами і такими, як то в балеті показують. Особливо тішить, що у місті багато молодих мам з дітками. Значить місто демографічно розвивається. Обов’язково треба приїздити знову.

Ольга Черненко
Фото: Ірина Покотило

06.06.2018

Елена Галкина: Журналист — это Прометей!

В современном мире, где информация — это власть, настоящий журналист действует как Прометей, отдавая в руки граждан оружие знания, которое обитатели социально-политического Олимпа хотели бы приберечь в тайне, и разрывая таким образом групповое единство, согласованность и сговор, которыми сильна элита.

Это всегда риск и подвиг, особенно в странах, которые пока ещё не стали консолидированными демократиями.

В общем, с праздником, дорогие журналисты Украины! Вдохновения вам, правды и стойкости в борьбе за свободу слова!

03.06.2018

Галина Иванкина: Трёхрублёвый план в параллельном Кремле («Черновик» — это фильм-квест, а не фильм-повествование)

— Разве бывают письма с той стороны?
— А что такого? Говорят, и люди иногда приезжают…
Владислав Крапивин «Голубятня на жёлтой поляне»

Я смотрела этот фильм в полном зале, а был отнюдь не выходной день. Более того — юношеский хруст попкорном, начавшийся с первых кадров, прекратился довольно быстро. Так бывает, когда фабула, эффекты и спецэффекты выверены и — даже выстраданы. Кинокартина Сергея Мокрицкого «Черновик» по одноимённому роману Сергея Лукьяненко — несомненный триумф, хотя, как обычно, есть вопросы. И раздражающие моменты. Но — обо всём по порядку. «Черновик» — пожалуй, самый привлекательный и яркий сюжет Лукьяненко (да простят меня фанаты раскрученных «Дозоров»). Параллельные миры, не все из которых — дружественные и тёплые. Мистическая башня как точка сборки. Тайный мир функционалов — сверхлюдей, наделённых феноменальными дарами-навыками — в обмен на «сущую малость»: они изымаются, стираются из своей повседневности. Жил человек — и нету. Родители, и те забывают, что ты — их чадо. Страшно, весело, затейливо. Это — и боевик, и фантастика, и фэнтези, как обычно у Сергея Лукьяненко.

Что сразу же резануло и не обрадовало? В книгах Лукьяненко всегда увлекательная «география» — достаточно вспомнить Ватутинки в первом «Дозоре»; однако же авторы сценария перенесли Башню к стенам Кремля.
..."Святая Земля" – прототип всех остальных, духовный центр, которому подчинены остальные, престол изначальной традиции, от которой производны все частные ее версии, возникшие как результат адаптации к тем или иным конкретным особенностям эпохи и народа.
Рене Генон,
«Хранители Святой Земли»
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти