Поиск по сайту / Site search

30.11.2019

Елена Ткач: Вернуть мечту!

Поражает, насколько деградировала в настоящее время общественная мысль.

Сравните с тем, какие помыслы и стремления были в 19-м, начале 20-го века: построить общество всеобщего равенства и справедливости, создать мировую систему где не будет места насилию, победить смерть и возродить всех живших, покорить другие планеты... Эти общественные мечты находили отражение во-всем, от политики до науки, именно они и стали основой прорывов 20-го века, в построении новых социальных систем, в колоссальном рывке науки, в избавлении мира от страшных болезней. Люди умели мечтать, и то что мы имеем сейчас, реализация их мечтаний.

А что сейчас? А ничего. Илон Маск в сравнении с Циолковским мышь, не говоря о советской космической программе.

А политика? Ну как можно сравнить спор эСэРов, эСДеков, анархистов, толстовцев о будущем, с унылым дерьмом - "надо бороться к коррупцией", ну или "надо сменить путина".

Собственно смерть мечтаний и борьбы за реализацию мечты, это и есть Средневековье. Мы и живем сейчас в Средневековье. Не только Россия, весь мир.

Молодежи, которая родилась в нынешнем Средневековье, легче. Они в основном и не учились мечтать. Ну, кроме новых вещей и личной карьеры.

А вот мы помним, что такое мечты. Мы помним, что такое научная фантастика и что она не имеет ничего общего с комиксами про супергероев. Мы помним, каково это просыпаться с мыслью - как тебе повезло родиться в самой лучшей стране на Земле! Мы помним, каково это сострадать несчастным и обиженным в далеких странах и знать что впереди светлое, счастливое время. когда самые смелые мечты станут реальностью.

Нам надо снова учиться мечтать, и каждому персонально и обществу, без этого из Средневековья не вырваться

Сергій Чаплигін: Коли етнос стає народом

Госе Ортега-і-Гассет говорить про відмінності “етносу” (того, що нам залишили предки) та “народу” (те, що ми залишимо нащадкам). Ключовим моментом в цьому є розуміння перетворення “етносу” на “народ”.

Якщо ми говоримо про “етнос”, то розуміємо під цим інерціональне культурно-біологічне історичне існування, в тому чи іншому господарському циклі та ландшафтній складовій, групи людей, поєднаних спільним походженням, мовою, зовнішнім виглядом, єдністю біологічного типу та ін.

“Народом” для нас є етнос, який “прокинувся” та почав вольове творення нової соціально-політичної дійсності, усвідомлючи свою роль (історичну місію) та цінність в історії людства.

Відмінності полягають в відмінностях процесів пасивного усвоєння світу (етнос) та активного творення через історичне діяння (народ).

А оскільки колективна психологія передається через культурні коди та цінностні системи, то, безумовно, в процесах перетворення “етносу” на “народ”, одну з найголовніших ролей відігравали релігійні уявлення.

В язичницьких уявленнях божество є тотожнім світу, присутнє в житті напряму та приймає в ньому співучасть. Питання морального вибору та свободи, не ставляться на порядок денний, оскільки всі процеси, які відбуваються в житті, залежать від божества. Тут ми бачимо пасивне освоєння світу, яке притаманне етносу.

Християнство, яке змінило язичницькі вірування, говорить про Бога, як Творця, творення Ним світу з “нічого” та принципову різницю буття Бога та буття світу. Існування, створеного Богом, світу отримує “лінійний” напрямок – з моменту його твореня до кінця. В співвідношенні Творця (Бога) та творіння (людини) існує проблема виконання (добро) чи заперечення (зло) волі Творця, породжує питання як морального вибору, так і свободи вибору – або скріплювати божественний порядок в світі, або, заперечивши його, йти шляхом занепаду.

Завдяки цьому уявленню історичне буття “етносу”, віднині направлене в майбутнє, і набуває як морального сенсу (спасіння) так і лінійного часу – досягнення фінальної мети (кінця світу), перетворюючи його на “народ”. Саме християнізація Русі дала поштовх на перетворення “етносу” на “народ” – надала йому усвідомлення його історичного буття. 


Дмитрий Корчинский: В России изменился культурно-демографический субстрат

Дело не в том, что Путин деньги любит больше славянского единства, а в том, что «славянское» больше не в состоянии обеспечивать единство.

Хотя в России «славян» все еще более половины (в Москве уже меньше), именно неславяне проявляют наибольшую деловую, религиозную, уголовное, политическую, демографическую и карьерную активность.

Россия и раньше держалась на Витте и Бенкендорфах, на Джугашвили и Бронштейнах, но сейчас изменился субстрат. Мент - дагестанец, барыга - азербайджанец, работяга - таджик, чиновник - татарин, олигарх - как всегда, и каждому из них все труднее впаривать идею об особой цивилизационной миссии балалайки, им неинтересно слушать о триедином народе.

Во время пятничной молитвы в мечетях россияне не склонны воспринимать всерьез пропагандистские тренды очередного генерального секретаря ЦК РПЦ.

--------------

Справа не в тому, що Путін гроші любить більше за слов‘янську єдність, а в тому, що «слов‘янське» більше не в стані забезпечувати єдність.

Хоча в Росії «слов‘ян» все ще більше половини (в Москві вже менше), саме неслов‘яни проявляють найбільшу бізнесову, релігійну, кримінальну, політичну, демографічну і кар‘єрну активність.

Росія і раніше трималася на Вітте і Бенкендорфах, на Джугашвілі й Бронштейнах, проте нині змінився субстрат. Мєнт - дагестанець, барига - азербайджанець, работяга - таджик, чиновник - татарин, олігарх - як завжди, і кожному з них дедалі важче впарювати ідею про особливу цивілізаційну місію балалайки, їм нецікаво слухати про триєдиний народ.

Під час п‘ятничної молитви в мечетях росіяни не схильні сприймати всерйоз пропагандистські тренди чергового генерального секретаря ЦК РПЦ.

Софія Дніпровська: "Фортеця" - це національна (націєцентична) диктатура

Вистояти проти "русского міра" можна тільки закрившись у фортеці культурної і організаційної ізоляції. Коли до міста підступає вороже військо, об'єкт атаки закривається і переходить на особливий режим, поки ворог не зніме облогу, або не увірветься в місто за допомогою носів і соломах.

"Фортеця" - це національна (націєцентична) диктатура років на 10 мінімум.

Супостати це прекрасно знають, тому докладають шалених зусиль, щоб українці залишили їм якийсь лаз чи хвіртку, через який міг би проникнути русскій дух і войско россійскоє. Щоб в голові критичної маси українців повністю не склався переможний "паззл".

Тому одні палко підтримують ідею диктатури, але просто казяться, коли намагаєшся вигнати священу корову "русского язика "за межі фортеці кудись у "русскоє поле".

Диктатура без мови, культури, чубів, шароварів, трипільських глечиків, бандур і прочої "архаїки" - це просто клон "русского міра". Який сенс тоді воювати з москвою?

Другі палко стоять за армію мову віру, але з демократією "в нагрузку". Якщо ви не дасте кожній мосійчучці під час війни вільно обгавкувати й обригувати пана-гетьмана, і не дасте кожному жлобу й українофобу по бюлетеню, щоб натхненні мосійчучками вони могли легко скинути пана-гетьмана і обрати собі якусь кривляку з балагана нєважнокакойнацианальнасті, то їм з вами не по путі (в "тайожний союз"). Вас затаврують прихильником "русского міра" і толерантненько так, демократичненько забанять.

Демократія в обложеній фортеці - зручний лаз для православних чекістів, що мають колосальну перевагу над нами в плані матеріальних і організаційних ресурсів, мають багатий досвід диверсій і потужну 5 колону в Україні і європах-гамериках і демократичненько роздєлають вас "під орєх". (Власне, вже "роздєлали").

Сили на розвал "паззла" кинуті неміряні. Хтось його розвалює цілком свідомо, за методичкою, хтось - просто індукований.

Свідомого маніпулятора вирізняє стиль поведінки. Якщо розумна, освічена людина, здатна розумно й коректно дискутувати, раптом втрачає весь свій розум і коректність, перестає чути аргументи, перестає викладати свої і починає просто тупо бризкати слиною сугестії і переходити на особисті образи - це явна ознака агітатора, горлана-главаря.

Агітаторів переконати неможливо. Їх можна тільки розвінчати й капсулювати. І працювати з індукованими.

І робити це наполегливо. Бо якщо найближчим часом ми не закриємося, нас згеноцидять до ноги...

29.11.2019

Річниця початку Революції Гідності

У ніч з 29 на 30 листопада 2013 року на Майдані Незалежності відбувся силовий розгін спецпідрозділом «Беркут» студентів (били кийками, ногами, навіть тих, хто впав). Свідома частина українців не змовчала і заявила про своє конституційне право - «кожен має право на повагу до його гідності» (ст. 28)».

ГІдність людини (як і гідність нації) визначається не тільки системою цінностей, які вона сповідує, але яких дотримується і здатна їх захищати!!!



Турецько-українські союзи в історії

В Інституті ім. Юнуса Емре в Києві відбувся науковий захід «Турецько-українські союзи в історії».

Захід відбувся 27 листопада 2019 р., у середу, о 15.00 в Інституті ім. Юнуса Емре в Києві.

Туреччину й Україну можна вважати сусідами по Чорному морю. Особливо якщо взяти до уваги кордони Османської Імперії, які свого часу простягалися до кордонів Укарїни. Об'єднані спільними інтересами, турки й українці були союзниками в різних історичних подіях. Відомі гетьмани України, Петро Дорошенко, Богдан Хмельницький, Пилип Орлик, Іван Мазепа та Павло Скоропадський співпрацювали з Османською Імперією. Наприклад, перемога у неймовірно важливому для історії Османської Імперії Прутському поході стала можливою завдяки союзу між Падишахом Ахмедом ІІІ та гетьманом Іваном Мазепою.

До заходу, який зібрав велику кількість учасників, долучилися авторитетні представники української наукової спільноти: проректор Національного університету «Києво-Могилянська академія» Людмила Дяченко, викладачка кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка доц. д-р Тудора Арнаут та викладач Таврійського національного університету доц. д-р Василь Чумак.

У вступному слові директор Інституту ім. Юнуса Емре в Києві д-р Ендер Коркмаз зазначив, що спільна історія України та Туреччини – це історія дружби, скріпленої важливими союзами, і розповів про внесок Інституту ім. Юнуса Емре в Києві у наукове вивчення турецько-українських відносин.

Після вступного слова д-ра Ендера Коркмаза з доповіддю «Дипломатична діяльність гетьмана Петра Дорошенка: турецька ретроспекція» виступив проф. д-р Ферхад Туранли. Він розповів про гетьмана Петра Дорошенка (1627 – 1698), який, опинившись між двома великими тогочасними потугами, відрядив послів до султана Мехмета IV, а також про те, як Османська імперія надала допомогу оточеному з усіх боків Дорошенкові, і обʼєднані війська отримали блискучі перемоги, зокрема, козакам вдалося встановити контроль над Львовом.

Другий доповідач – проф. д-р Сергій Сегеда - зачитав доповідь на тему: «Гетьман Іван Мазепа: турецький вектор зовнішньополітичної діяльності, еміграція, доля могили». Він зосередив увагу на відносинах України та Османської держави напередодні Прутського походу. Проф. д-р Сегеда розповів про гетьмана Мазепу, який, зазнавши невдачі в боротьбі за незалежність України, звернувся до Османській імперії, і та надала притулок уже хворому гетьманові. Герой української історії відійшов у засвіти в 1709 році на османській землі.

Почесний гість заходу, видатний український дипломат і вчений Юрій Кочубей виступив із доповіддю «Взаємовідносини держави Богдана Хмельницького з Османською імперією у дослідженнях В. В. Дубровського». Він торкнувся внеску в дружні османсько-українські відносини, зробленого визначним діячем українсько-турецької історії гетьманом Богданом Хмельницьким (1595–1657), і розповів про наукове вивчення цього питання в працях В.В.Дубровського.

Аудиторія з великим інтересом сприйняла виступи науковців. Наприкінці заходу директор Інституту ім. Юнуса Емре в Києві д-р Ендер Коркмаз на знак пошани вручив доповідачам квіти. На фуршеті, організованому після заходу, гості мали можливість скуштувати страви турецької кухні.


Перший українець в Америці

Далекого 1608 року перший українець Іван Богдан ступив на узбережжя Північної Вірджинії, прибувши на англійському кораблі “Марія і Маргарита” з Європи. Цей історичний факт зафіксовано у книзі спогадів “Правдиві мандри…”, яку написав 1630 року, капітан Джон Сміт. Він - відома постать англійської та американської історії.

Сам Іван Богдан був родом з Коломиї. Знаний дослідник української еміграції в США професор Осип Кравченюк , покликаючись на спогади самого Сміта, які 1910 року перевидали в Едінбурґу (Шотландія), писав, що автор згадує про свій побут у “Галіко і Колонії” в Польщі, що звісно є “Галичі й Коломиї”, звідки він поїхав до Германштадту в Трансільванії. До речі, про Коломию як “Колонію” писали і в інших латиномовних джерелах.

У 1608 році лондонська компанія “Вірджінія Кампані оф Лондон” споряджає до берегів Америки корабель “Марія і Марґарита” з цивільними на борту. Був серед пасажирів і добрий майстер Іван Богдан з Коломиї. У жовтні український піонер Богдан дістався до містечка Джеймстауна. Іван Богдан був корабельним теслею, також знався на виробництві скла і дьогтю. Можливо саме тому, перша за океаном скляна гута була заснована в Джеймстауні!

У червні 1619 року багато заробітчан з Європи, також й Іван Богдан організували перший в Джеймстауні страйк, вимагаючи від місцевої влади, аби їх зареєстрували як повноправних громадян міста та аби їх трактували нарівні з англійцями. Їхні вимоги задовольнили.

Українці у США вважають Богдана першим українцем Америки. На його честь випустили поштову марку в середині сімдесятих років минулого століття.

28.11.2019

Владимир Емельянов: Евреи перевели ближневосточную традицию на другой круг исторической спирали, но едва ли знали сами первоисточники традиции

На конференции памяти Грантовского очень понравился доклад Миша Вогман (Michael Elisha Wogman), особенно вступление. Докладчик честно сказал, что еврейские источники отстоят очень далеко от месопотамских, египетских и хеттских, и мы имеем дело преимущественно с текстами эллинистическо-римского времени.

Меня это привело в восторг, потому что таков эффект научной честности. В самом деле, библейские авторы не знали ни шумеров, ни хеттов эпохи Хеттского царства, ни хурритов, ни событий Старовавилонского периода. А события книги Исход до сих пор не подтверждены независимыми источниками.

И все многочисленные сравниватели месопотамских сюжетов с библейскими по большей части не учитывают тысячелетие арамейского присутствия в Ассирийской империи, а потом в Вавилоне. Напрямую ничего сравнить не получится. 

Самый большой массив ветхозаветного текста составлен после гибели царства Навуходоносора II, т.е. после 562 г. Меньшая часть это VIII-VII вв. А отрывки X в. не составляют единой книги.

Поэтому есть классические древневосточные тексты, есть неведомая нам арамейская папирусная (сгоревшая) и устная (незаписанная) традиция их передачи евреям, и только потом есть еврейские тексты персидского и греко-римского периодов.

До сих пор не удалось обнаружить ни одной прямой цитаты в Библию из клинописного или египетского текста.

После доклада Вогмана я сказал, что мы имеем дело с евреями как перекодировщиками древневосточной ритуально-мифологической традиции на события своей священной истории. Это этнизация космогонии, сопровожденная ее религиозно-этической герменевтикой. Дело и вправду обстоит так, что евреи перевели традицию на другой круг исторической спирали, но едва ли знали сами первоисточники традиции. Этим они напоминают средневековых арабов, читавших греческие тексты, переведенные с сирийского языка и сопровожденные поздними комментариями христианских монахов.

26.11.2019

Сергій Дацюк: Виродження революції

Революція зазвичай протиставляється контрреволюції. При цьому контрреволюція як реакція дозволяє революції взяти паузу для того, аби знайти в собі сили започаткувати новий етап, відкрити так би мовити нове дихання.

Виродження революції є річ більш страшна для революції, бо вона припиняє саму можливість для революції продовжуватись. Виродження революції знищує самі умови виникнення наступного етапу революції. Виродження революції зазвичай пов'язане з інтелектофобськими, обивательскими, ресентиментальними, компрадорськими внутрішніми діями, які також можуть мати зовнішні стимули.

По моїх статтях ви можете побачити усі зміни ставлення до Революції Гідності 2013-2014 років. Перша річниця (2014) – "За лаштунками револції-2014", друга річниця (2015) – "Революцiя Гiдностi – два роки пiсля початку", третя річниця (2016) – "Рушiйнi сили iсторiї та революцiї", четверта річниця (2017) – "Статус революції". На п'яту річницю мені не було чого сказати про революцію, бо аналізуючи свої статті-блоги тих місяців, я бачу, що йшло активне виродження революції. Тогочасна стаття "Розлом" фіксує цей момент вибору. Поступово виродження революції сталося разом з виродженням самих революціонерів.

Шоста річниця Революції Гідності позначена Меморіальним мікро-Майданом Ресентименту, апофеозом якого стала промова Софії Федини, з класично ресентиментальним "Роз'ятріть цю рану". Якщо ран стало ще більше, то початкова рана не здається вже такою болючою, відтак її не має сенсу ятрити, а біль стає нормою життя. "Небесна сотня" Євромайдану була швидко девальвована тисячами жертв від агресії Росії на Донбасі.

Власне стаття "Статус революції" за 2017 рік, де був зроблений структурний аналіз революції, дає нам можливість зрозуміти і структуру виродження революції. Окрім того, до тієї структури ми мусимо додати приховані, раніше слабко видимі і слабко аналізовані структури – компрадорський переворот, неоколоніалізм, глибинна держава.

Виродження геополітичної революції у геополітичну кризу

Геополітична революція була пов'язана зі зміною геополітичної орієнтації з Росії на Європу. Геополітичні досягнення Революції Гідності за шість років звелися лише до безвізового режиму, бо ані членство в ЄС, ані членство в НАТО Україні не світить в найближчій перспективі.

Асоціація України з ЄС, безвізовий режим для України, підтримка України з боку США та ЄС у війні з Росією на тлі олігархізації, корупції, капітуляції перед Росією це все сумнівні досягнення на тлі втрати суверенітету над майбутнім. Без стратегування Україна матиме лише негативні наслідки від цього – посилення зовнішнього управління, шалену еміграцію, борги перед США та ЄС, які будуть конвертовані у позбавлення України її найдорожчих активів.

ЄС і США самі опинилися у вирі катастрофічних для них внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, і їм стало не до України. Відтак Україна почала сприйматися США та ЄС не як прозахідний протосуб'єкт, а як об'єкт здирництва та жорсткого зовнішнього управління.

Інтеграція у Європу, яка власне була установкою Євромайдану, поступово втрачає свою привабливість.

25.11.2019

Во время голодомора на Днепропетровщине умер последний хан Государства Хорезм

Саид Абдулла-хан - правитель из узбекской династии Кунгратов, последний хан Государства Хорезм, которое в советской историографии называлось «Хивинским ханством». Был возведён на трон в 1918 году. А в 1933 году умер от голода и болезней в Кривом Роге.

Фактическим правителем Государства Хорезм в этот период являлся военный визирь государства — туркмен из племен явмудов Джунаид-хан, который установил в государстве военную диктатуру. Правда, правил последний не долго. Был убит в 1918 году.

Осенью 1919 года лидерами большевиков было принято решение о свержении власти хивинского хана. В Хорезм были направлены хорошо вооружённые войска Красной армии. К началу февраля 1920 года армия Джунаид-хана была полностью разгромлена.

В 1920 году Саид Абдулла-хан был арестован ЧК. 2 февраля 1920 года отрёкся от престола и был выслан вместе с родными на вечное поселение в Кривой Рог, жил в посёлке Гвардия шахтоуправления «Гвардия». Работал сторожем на руднике «Дубовая Балка» (впоследствии рудник «Большевик»). На месте работы у него было прозвище «Хан», и большинство не догадывалось или не верило, что «Хан» — последний хан Государства Хорезм из династии Кунгратов.

В 1932 году в Украине начался голодомор В 1933 году Саид Абдулла-хан заболел и попал в больницу при руднике, где у него обнаружилась дизентерия, и через месяц он умер от продолжительной болезни и недоедания. Был похоронен на рудничном кладбище.

Украинский писатель Григорий Джамалович Гусейнов в начале 1980-х годов познакомился с потомками Саид Абдуллы-хана, и провёл исследование. Он, в частности, опрашивал племянника Саид Абдулла-хана — Абдурасула Мухаммедъяровича Мадиярова, тоже жившего в Кривом Роге, который подробно рассказал историю и жизнь потомков хана на Украине. Результаты своих исследований Григорий Гусейнов изложил в очерке «Как хан на шахте работал». В феврале 2019 года стало известно, что готовится к изданию книга Гусейнова — «Ветер с востока» (посвященная полностью истории жизни этого изгнанника и его родных)

---

Саїд Абдулла-хан - правитель з узбецької династії Кунгратів, останній хан Держави Хорезм, яке в радянській історіографії називалося «Хівинським ханством». Був зведений на трон в 1918 році. А в 1933 році помер від голоду і хвороб в Кривому Розі.

Восени 1919 року лідерами більшовиків було прийнято рішення про повалення влади Хівинського хана. У Хорезм були спрямовані війська Червоної армії.

У 1920 році Саїд Абдулла-хан був заарештований ЧК. 2 лютого 1920 року зрікся престолу й був висланий разом з рідними на вічне поселення в Кривий Ріг, жив в селищі Гвардія шахтоуправління «Гвардія». Працював сторожем на руднику «Дубова Балка" (згодом рудник «Більшовик»). На місці роботи у нього було прізвисько «Хан», і більшість не здогадувалися або вірило, що «Хан» - останній хан Держави Хорезм з династії Кунгратів.

У 1932 році в Україні почався голодомор У 1933 році Саїд Абдулла-хан захворів і потрапив до лікарні при руднику, де у нього виявилася дизентерія, і через місяць він помер від тривалої хвороби і недоїдання. Був похований на рудниковому цвинтарі.

23.11.2019

Сергій Чаплигін: Ми маємо бути собою!

Фундаментальною метою будь-якої нації  є її виживання та розвиток як спільності.

Ми маємо право - абсолютне право - бути самими собою, і тільки ми можемо бути нами.

У нас є право на власну національну ідентичність.

Право відверто обговорювати етнічні та гендерні відмінності.

Право заявляти про свою релігію.

Право засуджувати гомосексуалізм, атеїзм та інші форми антиприродної поведінки.

Право визначати власний державний устрій та будувати власну модель економіки.

Але найголовніше - право не вибачатися будь перед ким за свою свободу.

Ми ж будемо останніми дурнями, якщо віритимо, що якщо Україна, сприйнявши чужі цінності, а не свої власні, залишиться нашою країною.

Ми маємо бути вільними, ми маємо бути відвертими, ми маємо бути щирими, ми маємо не перед ким не вибачатися і ми маємо бути справжніми чоловіками та жінками.

І тоді ми, нарешті, станемо щасливими на своїй землі.

Публикации профессора Ферхада Туранлы

Ферхад Туранлы, Prof., D. Sc., доктор історичних наук, профессор
первый вице-директор Института стратегических исследований нарративных систем (ИСАНС), первый вице-президент Международной ассоциации "Мезоевразия"
https://www.facebook.com/ferhad.turanly
ferhadturanly@gmail.com

Публикации:

Development of Turkic Studies in Ukraine http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16180
Turanly, Ferhad (2019)

The military cooperation between the Crimean Khanate and the Zaporozhian Host in the second quarter of the XVIIth century http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/16168
Turanly, Ferhad (2019)

Reflection of the History of the Crimean Ulus in the Crimean-Tatar and Turkish written sources and historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14985
Turanly, Ferhad (2018)

Development of the Ukrainian Cossacks and Activities of Dmytro Vyshnevetsky According to the Data from Turkish Written Sources and Historiography http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14396
Turanly, Ferhad (2017)

Evolution of the Turkish Language in the Ottoman Chronicle Tradition http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13240
Turanly, Ferhad (2017)

Problems of Studying the Crimean-Tatar Manuscripts of the Cossack Period on the Ukrainian-Turkish Relations http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/13241
Turanly, Ferhad (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12689
Turanli, Ferhat (2017)

Zaporog Kazaklarının Güney Karadeniz Sahillerine Düzenledikleri Seferler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12266
Turanli, Ferhat (2016)

The problem of an intercultural dialogue in a multicultural society and searching for means of its solving http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14448
Turanly, Ferhad (2014)

Принцип толерантності як важливий чинник в інтегрованому освітньому середовищі: методологічний аспект http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14714
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2012)

Мислитель епохи http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/927
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2011)

Роксолана в Стамбулі http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/4414
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Слово про вчителя. З нагоди 80-річчя академіка Володимира Грабовецького http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/453
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2008)

Divan Edebiyatında Nesir ve Ukrayna Hakkında Bilgiler http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12958
Turanli, Ferhat (2005)

Еволюція турецького письма в світлі розвитку літературної мови http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14379
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу(2003)

Ağаcan Beyoğlu (Агаджан Бейоглу). Türkmen Boylarının Tarih ve Etnografiyası. (Історія та етнографія туркменських етносів) : [рецензія] http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/14378
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2003)

Джерела та особливості османської палеографії http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/2515
Туранли, Фергад Ґардашкан Оглу (2001)

Osmanlı-Ukrayna Münasebetleri http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12693
Turanli, Ferhat (1995)

Ukrayna, Osmanli Himayesinde http://ekmair.ukma.edu.ua/handle/123456789/12692
Turanli, Ferhat (1995)


Гаагский трибунал признал оккупацию Крыма войной между Украиной и РФ

Оккупация Российской Федерацией Крыма равнозначна международному вооруженному конфликту между Украиной и Россией. Такое определение содержится в ежегодном отчете Международного уголовного суда (Гаагского трибунала).

«Согласно поступившим сведениям, ситуация на территории Крыма и Севастополя равнозначна международному вооруженному конфликту между Украиной и Российской Федерацией. Данный международный вооруженный конфликт начался не позднее 26 февраля, когда Российская Федерация задействовала личный состав своих вооруженных сил для получения контроля над частями территории Украины без согласия правительства Украины. Право международных вооруженных конфликтов применимо и после 18 марта 2014 г. в той мере, в которой ситуация на территории Крыма и Севастополя будет равнозначна продолжающемуся состоянию оккупации», — говорится в отчете.

При этом сказано, что у прокурора Гаагского трибунала есть информация о притеснении крымских татар, насильственном перемещении 179 арестованных лиц на территорию РФ, принудительной мобилизации на военную службу жителей Крыма.

«Для целей Римского статута вооруженный конфликт может быть международным по своей сути, если одно или более государств частично или полностью оккупируют территорию другого государства вне зависимости от того, сопровождается ли оккупация вооруженным сопротивлением», — сказано в документе

Отмечается также, что Международный уголовный суд в следующем году продолжит сбор доказательств относительно конфликта между Украиной и Российской Федерацией.

Напомним, в апреле этого года депутат польского Сейма Малгожата Госевская подала в Международный уголовный суд в Гааге доклад о военных преступлениях России на Донбассе.

Александр Елисеев: Украинская нация - это больше, чем просто реальность!


Украинская нация не просто реальность. Как и украинское национальное государство. Его создали давно. 2014 год - заключительный аккорд. В известном смысле (подчёркиваю - в известном) - даже потеря Крыма и части (наиболее важной) Донбасса была некоей победой украинства. Из Украины выбыл мощный антиукраинский сегмент. Нация была мобилизована под антироссийскими знаменами. Теперь уже пророссийская позиция почти невозможна. Только в очень и очень умеренной форме.

Стихийно всё равно украинство складывалось и доминировало.  Укажу на факт победы именно украинских эсеров задолго до всяких большевиков. Киев и Одесса - анклавы, которые всё равно были бы захлестнуты селянской стихией. Большевики подтолкнули процесс, введя его в совсем уже безобразный формат.

И не надо строить какую-то страшную трагедию. В истории народов есть зигзаги-трансформации и пострашнее. Что нам, русским – русских мало? Да и устроены они в России не очень-то, в сравнении с украинцами на Украине, а я не говорю уж о белорусах и даже русских в Беларуси.

Да – единый восточнославянский исток. Да – мощнейшая этническая близость. Да – Православная основа. Но нужно думать о том, как создать оптимальную модель единства наших народов и наших государств. А не пугать своих братьев и сестёр каким-то «триединым народом» (призрак ассимиляции), только потворствуя этим нашим врагам – противникам славянского единства.

Пример такой вот дурной "имперской мифологии" – "немецкая Авсрия". Сейчас очевидно, что она, несмотря на всю свою этническую близость, никакая не немецкая, а  именно австрийская. Тоже и с Украиной и Беларусью.

Ми пам’ятаємо! Ми не забудемо!



Українські маляри про скорботні жнива 1933 року. 












Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

Johannes Scharf – Kampf ums Dasein

KATEGORIE: BÜCHER

In einer Zeit, in der Schlepper wie Popstars verehrt werden, Päpste Hindus und Moslems die Füße küssen und die Lage in multikriminellen Stadtbezirken Westeuropas und Nordamerikas zusehends außer Kontrolle gerät, ist es wichtig, dass den Stimmen von Dissidenten Gehör verschafft wird. Dies umso mehr, als die großen Social-Media-Plattformen unlängst ein noch härteres Vorgehen gegen Nutzer angekündigt haben, deren Meinungen vom Mainstream abweichen. Ihre Standpunkte werden pauschal als „Hassrede“ diffamiert, ihre Videos gesperrt und ihre Accounts demonetarisiert. Diese unheilvolle Entwicklung zeigt: Das bereits tot geglaubte Medium Buch gewinnt für Nonkonformisten mit einem Male wieder an Bedeutung!

€14,80

https://etnostrashop.com/produkt/johannes-scharf-kampf-ums-dasein/

Beschreibung
Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit

Von der Säuberungswelle betroffen waren auch einige denkbar harmlose Videos des Verfassers dieser Schrift, bevor wenige Wochen vor Drucklegung dieses Buches sein ganzer YouTube-Kanal gelöscht wurde. Johannes Scharf hat in den vergangenen Jahren hauptsächlich durch sein Konzept eines weißen Ethnostaates und eine konstruktive Kritik des Nationalen Widerstandes für Wirbel gesorgt.

Er entpuppt sich indes auch auf anderen Gebieten als Querdenker, wovon die Schrift Kampf ums Dasein – Metapolitische Essays am Puls der Zeit beredtes Zeugnis ablegt.

Europa Terra Nostra e.V., Berlin 2019. Paperback, 112 Seiten.

22.11.2019

Повістування про бабу Пігулівску


На фото: Николай Могорук (Штефанів) і Харук Василина (Пігулівска) на весіллю у Зеленчук Полагни, 1959 рік.

"Моцна баба... А такий голос мала... Йкийс такий, шо ни траба було їй кричєти - співати, вна просто та', єк би просто говорила, співала, але можна було чути дуже здалеку. Така голосна жинка була... Тай ця баба де пиде на весіллє - там фіґлі правит. А такі пльотки співає, шо най си преч каже. Тай курила люльку...". Записано від Зеленчук Василини, с. Криворівня Верховинського р-ну.

21.11.2019

Антибільшовицький блок народів (АБН)

21. 11. 1943 року у с. Будераж на Волині під охороною УПА відбулась конференція 39 представників 13 поневолених комуністами народів Європи та Азії. Був створений Антибільшовицький блок народів (АБН).



20.11.2019

Александр Дугин и его блажь

Александр Дугин усиленно развивал интеллект, но оставил без внимания душу (то есть сознание), отвечающую за социальные связи, осмысление всей сложности мира в многообразии и противоречии его элементов.

Он находится в экстазе от сверхидей (геополитики, "неоевразийства", "империи", "четвертой теории"), все объясняющих и все вопросы снимающих. Засевшая в его голову блажь замещает собой значительные пласты культуры. Ведь эти пласты сложны и противоречивы, а блажь проста и всеобъясняюща. Поэтому всегда есть соблазн использовать сверхидею для объяснения гораздо более сложно (тонко) организованной реальности. Поэтому Дугин обычно общается лишь с себе подобными «товарищами по счастью», повернувшись к остальному миру задом ("Да пусть горит все оно в ядерный пепел!").

Неприятие чужого культурного опыта, умаление его значимости - еще одна причина блажи Дугина. Отталкиваясь от культурного оппонента (либеральная культура большинства Европы, простая и «потребительская; украинская культура как самостоятельное семиотическое явление), этот "интеллектуал" утверждает, что такая культура порочна, а потому ее нормы следует отвергать. Видимо, эта агрессия порождена фактом неспособности Дугина, находясь в культурно-символическом поле своих сверхидей, сублимировать ряд вечных, непреодолимых вызовов, какими являются смерть, инстинкт размножения, страх и т. п.

(с) Григорий Луговский

19.11.2019

Басан Захаров: О тенгрианстве – исконной религии ойратов

Основу национального характера, мировоззрения ойратов заложила древняя религия кочевников – тенгрианство. Тысячелетиями предки монголов поклонялись Вечному Синему Небу (Мөнке Көке Тенгр). Некоторые учёные путают тенгрианство и шаманизм, считая их единым целым. На самом деле они вполне гармонично сосуществовали. Шаманы – «бё» осуществляли связь с потусторонним миром через трансцендентальные опыты, лечили людей, т.е. делали то же самое, что и современные экстрасенсы, биоэнергетики, колдуны, которые также вполне уживаются с христианством, буддизмом или исламом. Более того, по мнению Л.Н. Гумилёва во время проведения празднеств, жертвоприношений шаманы к участию не допускались. Тенгрианскими служителями были «беки» – хранители веры. С течением времени ими была разработана философская база.

Тенгрианство – наша исконная религия, национальный характер монголов, их философия и мировоззрение выковывались одновременно с её становлением и были с нею гармонично связаны. До последнего времени калмыки на генетическом уровне сохранили память о принципах и ценностях, заложенных в её основе.

Практически все сохранившиеся калмыцкие традиции и обычаи имеют тенгрианские корни: обряды, связанные с огнём, рождением и смертью, почитанием духов местностей, окропление молоком или кумысом, различные поверья и многое другое. Кстати, наиболее почитаемые среди калмыков божества-покровители: Цаган Овгн – Белый Старец и Окон Тенгри – Небесная Дева перешли в буддийский пантеон из тенгрианского. Один из самых любимых праздников Цаган Сар также пришёл к нам из тенгрианских времён. «Отголоски древних мифов о Тенгри и Этуген также можно найти и в современных загадках ойратов: „аавин девлиг алхдҗ болхш, ээҗин девлиг эвкдҗ болхш“ (отцовскую шубу не перешагнуть, материнскую шубу не свернуть), т.е. „небо и земля“; или „аавин манна миркидж, аршан нульмсн асхрдж“ (отцовский лоб нахмурился, целебные слёзы полились), т.е. „дождь пошёл“».

15.11.2019

Мусульманський мавзолей часів Золотої Орди на Поділлі

В селі Кісниця на Вінничині виявили мусульманський мавзолей часів Золотої Орди. Все почалося з того, що група любителів старовини з Вінницької області сфотографувала будівлю, яку селяни називають «турецькою баштою».

В основі споруди — масивний шестикутник із каменів, зверху — залишки купола. Побачивши фотографії, відомий український тюрколог з Інституту історії України НАНУ Олександр Галенко заявив: «Це, на перший погляд, — мусульманський мавзолей (тюрбе), скоріше, золотоординського часу (13–15 ст)».

На мапі картографа 17 століття Гійома де Боплана село Кісниця має назву Kouzzenicze, місцева річка Марківка йменується Kouczeniecze, село Велика Кісниця — Kouczenicze. І це не просто так. Український мовознавець Костянтин Тищенко відзначає, що KOUCZENicze походить від тунгусо-маньчжурського Хуǯу — «кланятися в землю». У науковій статті «Слід тунгусів, маньчжурів і монголів в топоніміці України» професор Тищенко також стверджує, що від цього слова походить і назва села Кучманівка на Хмельниччині.

12.11.2019

Давньоєгипетські божества на землях сьогоднішньої Галичини: неймовірно, але факт..!

На фото – бронзова давньоєгипетська статуетка богині Ісіди з Гором на руках. Аналогічна статуетка була знайдена перед 1870 роком в с.Жабинці Чортківського повіту на Тернопільщині, а ще одна статуетка Ісіди – але, вже без Гора – віднайдена 1875 року крилошанином греко-католицької капітули у Львові отцем Антоном Петрушевичем у с. Синьків Заліщицького повіту, тієї ж, Тернопільщини.

Про цю знахідку о.А.Петрушевич пише наступне: «… бронзова статуетка, яка представляє собою жінку з великими грудними сосками, голова якої у верхній частині прикрашена ніби віялом із сонячних променів… Описана статуетка Ісіди (була) … прибита на старій дубовій дощечці в домі одного селянина і поміщена між іконами святих на стіні. Вона зберігалась у родині її власника з давніх часів як зображення Пр.(есвятої) Богородиці… Ця фальшива ікона Божої Матері, помічена місцевим священником, була доручена мені для дослідження і передана до Музею старожитностей Руського Дому у Львові».

Ще одну бронзову статуетку, але вже із зображенням бога Осіріса, о.А.Петрушевич оглядав 1871 року у місцевого поміщика в с. Могильниця Теребовлянського повіту Тернопільщини.

Зі згаданими вище фігурками давньоєгипетських богів і богинь має, можливо, якийсь зв’язок і знахідка давньоєгипетського музичного інструменту – систра, який був виявлений в районі нижньої течії Стрипи, ймовірно, в околицях біля Бучача, і детально, з усіма технічними характеристиками, описаний тим же о.А.Петрушевичем. Згодом, схожі скульптурки давньоєгипетських божеств були знайдені біля с. Кам’янки Великої Коломийського повіту та в с. Городниця Городенківського повіту.

Вже у ХІХ ст. істориків зацікавив факт такої унікальної концентрації давньоєгипетських фігурок виключно на території Галицького Поділля і прилеглого Покуття. На початку 1990-х років висловлено припущення, що вищезгадані фігурки давніх єгипетських божеств залишили по собі вихідці із малоазійських провінцій Римської імперії, в яких культ Ісіди був чи не найпопулярніший. Ці, прийшлі на Галицьке Поділля, спільноти перебували тут у складі т. зв вексиляцій (vexillationes) – спеціальних військових допоміжних підрозділів римської армії, які відправлялися за лімес/кордон Імперії, углиб варварської території для контролю за виконанням договорів римської держави з варварами, або ж для охорони високопосадових осіб і військових валок.

Те, що подібне припущення не є фантазією, свідчать й інші пам’ятки з цього регіону, наприклад:

11.11.2019

10.11.2019

Бей, Саша в бубен, пусть нечисть дрожит Они думают, что ты шутки шутишь...



Шаман Идёт!!! 09.11.2019 г. Танец Шамана-Воина.

Сделать хотел грозу, а получил козу...")))

Якутский шаман провел обряд изгнания Путина с помощью мощнейших заклинаний. В итоге он сверг президента Боливии, обрушил снегопад на Чикаго и утопил Венецию. Успели-таки ему своего наводчика подсунуть. Вот почему поближе к Кремлю рвался. Чтобы прицел не сбился...


~ народное творчество

09.11.2019

Софія Дніпровська: Москва впиратиметься до останнього

Так званий цивілізований світ сподівається, що питання з РФ можна буде якось замилити - вирішити без масштабної війни, як питання з СССР, який сам вшився зі Сх. Європи і навіть скинув 14 республік (що стало нєжданчіком для гуманних європейських і американських панів).

Це хибне сподівання. Бо тоді правлячій еліті московської держави і титульній нації було куди відступати.

У 70-80-ті СССР встиг протягнути трубу в Європу попри санкції США, викачати з України її власні паливні ресурси і побудувати на Пн. Сході РСФСР економічну базу, яка підтримує на плаву РФ і служить плацдармом для реваншу.

Подальша дезінтеграція (а вона неодмінно станеться, якщо Москва програє свої малєнькі побєдоносні войни, що тримають у тонусі "русскій мір") - це втрата ресурсної бази сировинної економіки. У Нечорнозем'ї нема ресурсів. Тому впиратся будуть до останнього.

07.11.2019

Слов'янский Вирій (Ірій) - Поля Іару

Вперше назва слов'янського раю згадується у «Повчанні» Володимира Мономаха: «И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья йдуть». Пізніше Ирій став більш відомий нам під назвою Вирій, рай. Наші предки вірили, що це тепла благодатна країна на заході чи півдні, місце проживання духів предків і душ ще ненароджених людей, зимівлі птахів та інших тварин. Вирій уявлявся як тепла країна, розташована на землях за морем, або на острові. Там панує вічне літо, або ж там літо, коли на інших землях зима і навпаки. Вирій вважався місцем перебування бога Сонця - Хорса (Хора/Гора). У народних віруваннях там також ховається взимку все життя, переховується насіння, посіяне в землю.

Так де ж розташовувався Ирій?

Його локація в мітах давнього Єгипту, адже копти (давні єгиптяни) називали країну мертвих ніяк інакше як - Іару. Іару (Іалу) - заплава небесного Нілу, дослівно, очерети (jar - очерет; .w - множина), «поля очерету» («сехет іару») - місце, в якому праведники, після суду Осіріса, знаходять вічне життя і блаженство.

У 109-му розділі єгипетської Книги Мертвих йдеться, що Іару оточує стіна з бронзи, ячмінь там росте висотою в 4 ліктя, жито висотою в 9 ліктів. Віньєтка 110-го розділу Книги Мертвих зображує поля Іару прорізаними повноводними каналами. За уявленнями єгиптян, померлі виконують в Іару всі сільськогосподарські роботи. Поля Іару - поля раю, ідеал хліборобського народу.

05.11.2019

15-ти річчя Музею караїмської історії та культури в Галичі

5 листопада 2019 р. відбулися урочистості та відкриття виставки в рамках святкування 15-ї річниці Музею караїмської історії та культури в Галичі.

На захід завітали почесні гості, нащадки караїмів Віктор Леонович та Шимон Мордкович, наукові співробітники, представники ЗМІ та всі зацікавлені.

Відкрив захід завідувач Музею караїмської історії та культури Роман Рарик. У своєму виступі він коротко розповів про шлях становлення закладу, основні досягнення за час його існування; згадав тих, хто своєю працею творили Музей.

Присутні вшанували хвилиною мовчання пам’ять колишнього завідувача музею Ярослава Поташника.

Заступник генерального директора з питань пам’яткоохоронної роботи Національного заповідника «Давній Галич» Володимир Дідух розповів про перші кроки творення музею, проблемні питання його функціонування та догляду за караїмським зеретом в с. Залуква, висловив подяку за роботу науковим співробітникам та доглядачам музею.

Нащадок останнього галицького газана (духовного керівника) громади караїмів в Галичі Марка Леоновича, його внук Віктор Леонович (тепер мешканець Івано-Франківська) розповів про своє родинне коріння, особливості побуту в караїмських родинах, їхню долі. Також, для музейного фонду ним було передано кілька автентичних документів. Цікаво, що в родині Віктора Леоновича було 5 газанів.

Провідний науковий співробітник відділу фондів Мар’яна Бацвін поділилася спогадами про караїмів, які проживали на терені с. Залуква. За її спостереженнями, кожен з представників маленької громади відрізнявся толерантністю та вихованістю.

Молодшим науковим співробітником Музею караїмської історії та культури Надією Васильчук було підготовано для перегляду присутніх відеофільм про становлення музею від початків до сьогодення.

Важливим моментом святкувань було відкриття виставки під назвою «Останній газан Галича Марк Леонович (1885 – 1940)» - тепер в експозиції для огляду зацікавлених представлено його особисті фотографії, генеалогічне дерево, документи про навчання в школі, свідоцтва про право приватної власності на земельні ділянки, план приватного будинку та ін.

Захід відбувся цікаво і вчергове засвідчив, що музейники Галича активно працюють для збереження пам’яті однієї з унікальних міських громад – караїмів.

Фото - Андрій Стасюк.





Андрій Бондар: Без зими

... Зима – час окупації, який треба перетерпіти, перечекати, бажано без втрат. Фраза "дожити до весни" сповнена екзистенційної тривоги. Сама мова виокремлює зиму як сезон, сповнений ризиків і небезпек. Ніхто не каже "дожити до літа". Бо якщо вже до весни дожив, то й літа діждеш. Тому загалом людям хочеться, щоби зима минула непомітно і безболісно. Але без втрат не виходить: споживання газу в зимовий період – наріжний камінь українського життя останніх десятиліть. Вічні газові схеми, російські претензії й погрози, наявність чи відсутність газу в газосховищах, десятиліттями корумпована вітчизняна політика, газотранспортна система, транзит газу, питання тарифів на газ давно перетворили цю летку субстанцію на вічну тему, велику перепону та гальмо на нашому шляху до якогось іншого, кращого життя.

Й отак собі думаєш наївно: а якби не було такої зими, то, може, б і життя наше склалося по-іншому?

Приблизно п'ять місяців з дванадцяти ми проводимо без сонця – по суті, в напівсутінках тому плентаємося у хвості світових індексів щастя й тішимося призовими місцями в європейських рейтингах самогубців. Інша наша фраза "скільки там тої зими" – іронічний оберіг, пошук світла в кінці тунелю. Бо насправді тої зими завжди понад міру – з листопада по квітень. Навіть коли вона лагідна і не така жорстока. Іноді здається, що дві наші революції 2004 і 2013-2014 років не останньою чергою були протестом духу життя проти фатальної передвизначеності цієї вічної російської зими, бажанням зламати прокляття прописаного долею географічного сусідства й подолати невблаганну монотонність календарного циклу.

Тож не дивно, що переможний характер цих революцій – примарний, бо природа, в широкому розумінні, бере своє. Ми начебто перемагаємо, але завжди не до кінця. Бо російська зима, як завжди, наступає, географічне сусідство – невиліковне, календарний цикл – одноманітний. Вода – мокра, Москва – столиця їхньої батьківщини, після осені настає зима. І з усім цим треба якось давати раду і якось жити. Снігопади, мороз, каша під ногами, крига, вітер у всіх шпаринах, а ти живи і борсайся, пробуй якось цю зиму одомашнити, приборкати, не дозволяй їй себе вбити, доживи до весни, а там якось буде.

Тому нам потрібні "три празники в гості" – без них ніяк не обійтись. Неможливо без Різдва, без народження надії в царстві цілковитого мороку й холоднечі...

04.11.2019

Роман Бончук: Чому Джокер

Тому, що безжанровість сягнула певної межі, за якою, звісно, феномени браку, дефіциту та неповноцінності. Якщо неповноцінність є лишень наслідком неправильності композиційної й суто архетипічноі - з браком складніше. Інерція ринку та ринкових законів доволі проста: або ти домовляєшся із піратами, або вони грають в латентний тероризм. Тероризм є наслідком Подрібнення та виокремлення: гравців дедалі більшає, застави зростають, людей помирає більше, усього стало в дефіциті значно масштабнішим: варити метамфітамін стало мистецтвом, на кшталт варіння кабалістами та алхіміками якогось еліксиру десь в підвалинах Праги...

Причина в розбалансованісті в тому, що світ стає алогічно успішним і перемогу світового рівня розробляють два-три айтішніка-диверсанта з картбланшем із рівнем доступу Дельта.

Були припущення, що трансформація Часу в нову парадигму розкриється в Силі Магії: тобто усі аномально надприродні мутагени із сумним минулим зроблять із своєї Трагедії НовуФормулу Успіху - ось вам ДЖОКЕР, не пікова дама, не чорна діра чи Кротова, не машина часу чи ще щось там від НАСА чи британських аферистів, а проста деформація Власної травми в площину соціального ніби порядку. Чорні сили заволодіють світом - і, зрештою, на темному тлі краще мала б засяяти уся споконвічна божественне краса: діяння харизматів, відродження драконів та динозаврів, чаклунів та магів, які мають силу геофізичної зброї, а не простої ебонітовоі палиці.

Хоча Джеймс Джойс, на якому ніби завершилась література, як свого часу на Гегелі зупинилась філософія, пророкував нашу Еру в грі айтішніків та юристів. Юристи матимуть силу Нового Виправдання старим злидням - зрештою є ж якісь закони і вони зрештою для когось пишуться, але тільки ось в Україні закон пишуться для Латентного тероризму, тобто Варрава знову в статусі праведника. Не будемо з цього робити ще одну депресивну сторінку - просто споглядаємо.

ДЖОКЕР - це зрештою розмінна константа. ДЖОКЕР - це форма сучасного Спінози: ми створюємо нового бога - СИМУЛЯКРА. Джокера виправдають, бо він похитне заскорузлі жорна Умовного балансу. Того балансу, який нам дешифрували Бодрійяр, Фуко, Лакан й навіть Славой Жижек. Жижек ще той ДЖОКЕР.

Десакралізація, десінгуляризація, деанігіляція - що завгодно й феномен нового еліксиру та нової Чорної чуми, і найголовніше - нового ковчегу: ми є залежними від Джокера, який керує фрегатом під назвою Україна. Такий вже той мінливий час - ми знову в юдейський пастці. Зло є необхідною складовою усього доброго й милосердного. ДЖОКЕР несе хаос й не порядок, але є шанс зрозуміти зрештою, що ж насправді ми накоїли. Але дивно, усе зроблено не нашими руками...
..."Святая Земля" – прототип всех остальных, духовный центр, которому подчинены остальные, престол изначальной традиции, от которой производны все частные ее версии, возникшие как результат адаптации к тем или иным конкретным особенностям эпохи и народа.
Рене Генон,
«Хранители Святой Земли»
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти