Володимир Вятрович: Про малороса і українця

Малорос - це лінь українця. Вона може бути наслідком втоми. Але необов‘язково. Бути малоросом просто легше. Це спокійно, не викликає конфліктів  з сусідами. Хоч звісно не викликає у них захоплення, чи навіть просто поваги. Але на рівні малороса немає потреби в цьому - «лиш би не чіпали». Малорос - це українець, який не хоче рости, якому не треба багато.

Бути українцем важко. Це постійний процес відстоювання своєї особливості перед собою та іншими. Говорити не так як вони і не те, що вони хотіли б чути від тебе. Дряпатися кудись вгору, де тебе ніхто не чекає. Звідки на тебе зневажливо кидають погляди інші, мовляв «а тобі чого там унизу не сидиться?». 

Малоросу простіше, у нього вже є все що потрібно для його ідентифікації іншими. Всі його особливості (вареники, борщ, гарні пісні...) вже давно відібрані  цими іншими за їх смаками. То ж вони не викликають ні в кого заперечень. 

Українець постійно відтворює свої особливості, він має  просувати їх у світі, де вони сприймаються з подивом, а іноді навіть ворожістю, яку викликає чуже і незрозуміле. 

Малорос вірить, що найважливіше можна випросити на колінах. 

Українець знає, що мусить вирвати його в боротьбі. 

Для малороса головне у головній пісні - «згинуть наші вороженьки як роса на сонці». Для українця - «душу й тіло ми положим за нашу свободу». 

Малоросом бути легше,  але, щоб не було соромно перед дітьми, маєм залишатись українцями.