Скіфське побратимство (зі Скарбниці Національного музею історії України)

В експозиції нашого музею представлено знайдені у Бердянському кургані (IV ст. до н.е.) нашивні пластинки із зображенням двох скіфів з кургану. Чоловіки сидять поруч, обійнялися і дивляться один одному в очі. Один з них постягує руку із ритоном (рогом для пиття), інший готовий її прийняти. 

На пластинці відтворено обряд побратимства, відомий за оповідями давньогрецького історика Геродота: «До великої посудини вливають вина і змішують з кров’ю тих, з ким укладають союз, уколовши шилом або дряпнувши шкіру ножем. По тому занурюють у посудину меч, стріли, сокиру і спис. Коли це роблять – промовляють молитву, а потім п’ють із чаші». 

Давньогрецький письменник Лукіан (ІІ ст. до н.е.) зі слів скіфа Токсаріса записав таку бувальщину:

Жили двоє друзів – Дандаміс і Амізок. Зростали разом, а як стали молодими мужніми воїнами склали клятву побратимства. Невдовзі по тому на їх табір зненацька напали зі сходу вороги-сармати. Була коротка січа: сармати, використовуючи чисельну перевагу, перемогли. Забрали багатьох скіфів у полон. Серед них Амізока. Дандаміс, дізнавшись про це, кинувся у річку, що відділяла від ворожого табора, і поплив до протилежного берега. Сармати кинулися до нього зі зброєю, але Дандаміс вигукнув: «Зарін!» (золото, викуп). Його одразу відвели до сарматського царя. Цар запитав юнака, що він має і що готовий віддати за життя свого друга. Дандаміс відповів, що нічого крім життя, у нього немає, але готовий він віддати його за життя побратима. Жорстокий цар засміявся: «Життя? Життя не треба, але якщо хочеш звільнити побратима, віддай частину того, що пропонуєш – свої очі». Назад Дандаміс повертався з порожніми орбітами, тримаючись за побратима, а на його вустах блукала легка щаслива посмішка.

Це вразило царя. Замислився він і сказав своїм підлеглим: «Таких людей можна полонити, напавши зненацька, але якою буде результат битви з ними?» І наказав своєму війську відступити.