Софія Дніпровська: Крах світових систем завжди йшов Україні на користь

Першою з головних наших трагедій і причин регулярних поразок національно-визвольних змагань полягала в тому, що з 1648 р. (рік початку Хмельниччини й "за сумісництвом" - рік кінця 30-літньої війни) суверенній українській державі не знаходилося місця в європейській політичній архітектурі - ні в Вестфальській, ні в Віденській, ні в Версальській, ні в Ялтинській. 

Внаслідок чого в моменти національного піднесення ми ніяк не могли знайти собі сильного й надійного європейського союзника і змагалися наодинці з усім світом. Тому крах цих систем завжди йшов нам на користь (хоч і не такою мірою, як нам би того хотілося). 

І не буде перебільшенням сказати, що всі воєнні катаклізми в Європі з поч. Нового Часу були спричинені приниженням Німеччини, експансивними прагненнями Росії і систематичним ігноруванням українського питання. 

Активізація (прибитих Вестфалем) німців у 18 ст. призвела до розділів Польщі, що пригальмувало асиміляцію українського народу і зібрало його у 2 великі фракції під егідою Австрійської і Російської імперії. 

Крах віденської системи, що призвів до І Світової і розпаду РІ та Імперії Габсбургів, дав нам Злуку. І хоча злука була недовгою, саме вона накреслила основні контури майбутньої української держави і дала імпульс другим визвольним змаганням. 

Крах Версалю сприяв збиранню українських етнічних земель у рамках єдиної адміністративної одиниці. А криза Ялтинської - появі окремої держави. 

Тепер нам залишився один крок: від формального суверенітету до фактичного, якого ми через систематичне ігнорування українського питання великими європейськими і світовими державами поки що не отримали. 

І тут головне - не промахнутися і не зробити крок до прірви. В яку нас із задоволенням спихнули б ті, кому ми регулярно псуємо апетит і злотий спокій.