Володимир Єрмоленко: Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті

«Мертві душі» лишається однією з головних метафор, які описують «русскій мір». Маланюк мав рацію, коли побачив у Гоголя саме цю тему та її ключовий вплив на подальшу російську культуру. Коли я бачу всілякі звернення пу до всяких «федеральних зборів», я бачу в «аудиторії» мертві душі, оболонки без серцевини, автомати без облич. Саме вони там роблять кар’єру та проповзають на саму гору. Бо смерть має бути нагорі ієрархії 

Але відмінність Гоголя від, нпрклд, Достоєвського і сучасної чорнухи росліту полягає в тому, що те, що Гоголь бачив хворобою і чому він ставив діагноз, До і ко побачили спасіння Росії, її винятковість і «умомросіюнепонять»

А Гоголь зрозумів ключову річ: смерть теж хоче жити. Смерть хоче мати свій Lebensraum. Вона бореться за свою територію. І задля того вона вплітається в життя, щоб знищити його зсередини. 

Гоголівські «російські» твори - про те, як смерть стає повноцінним суб‘єктом у житті. Смерть як мертві душі, як одиниці людської реальності, які щось говорять і приймають рішення; як механізація, як імітація, як порожність, як сліпа готовність коритися і т. д.

Але Гоголь також показав, як це не парадоксально, життєву силу цієї смерті. Її силу в боротьбі за виживання. І головну річ: у боротьбі за виживання смерть може бути сильнішою за саме життя. Імітація життя може бути сильнішою за саме життя. І це головний жах, який він помітив і який він описав. Можливо, тому, що надто добре його знав.

Рускій мір - це про те, що смерть відчайдушно хоче жити. І через те хоче витіснити з життя саме життя.

Ми бачимо сьогодні досить наочну ілюстрацію того старого діагнозу.