Одночасно розсіялася та рожево-мультяшна візія майбутнього, у якій самоврядні громади існують у бездержавному світі, де найбільшими проблемами є ШІ та бездомні котики, а ідентичності змінюються за законами сезонної моди.
Ще за доби Рейгана й Горбачова тверезі аналітики прогнозували, що проголошена постмодерністами “епоха спектаклів” призведе до руйнування не лише “берлінських стін”, успадкованих від тупикових десятиліть Модерну, а й тих, у які замуроване зло.
Не дарма образ зруйнованої силами Темряви захисної стіни виник у серіалах на штиб “Гри престолів”. Приклад самопроголошеного Халіфату 2014–2019 рр. довів, що там, де славлені “глибинні народи” й досі живуть без намордників і повідців, будь-якої миті може виникнути антисистема, яку не зупиняють ані культурні, ані цивілізаційні коди. Яку не зупинить жодна програма, вироблена елітами “Золотого мільярда”, і жодна стратегія власників “старих грошей”. Яку можна зупинити лише летальною силою. Зброєю. Тобто так, як зупиняли зло за часів фараонів і халдейських деспотів.
На всій тій системі, яку брати-просвітники та інші брати ретельно вибудовували як ефективний замінник релігійних доктрин Середньовіччя, тепер можна малювати жирного хреста. Змій гуманізму злапав себе за хвіст і вдавився. Пророк вічного повернення посміхається до нас крізь пишні вуса. Кант із Юмом жують у куті хустинки. Трильйони доларів і кілька століть просвітницької роботи пішли городами й лісом.
Гі Дебор сміявся б.
Високочолі жерці гуманізму майже всі ще на своїх кафедрах. Ще проповідують про сенси постколоніального світу та деконструкцію волі до влади. Ще проклинають імперіалізм, воєнщину і транснаціональні корпорації. Їм аплодують. А тим часом прокляті корпорації розгортають виробництво гіперзвукової зброї, а в північноамериканських пустелях ремонтники розконсервовують танкові кладовища часів “холодної війни”.
Нас повертають у темні долини ХХ століття. Туди, де блукають тіні спалених і повішених. Нам знову пропонують той варіант свободи, який передбачає вбитого ворога і зрадника, виведеного за межі дискурсу. Нам пропонують знову (либонь, уже втретє) заплатити за рахунками 40-х і 50-х років...
Спробуємо припустити, що десь на вищих (найвищих) рівнях умоглядної Піраміди поставили собі запитання: “Чи можна це виправити?”. А тоді й інші, більш конструктивні й перспективні запитання: “А чи не дешевше буде почати все з нуля? І де є той «нуль»?”
Будемо відвертими: коли ми слідкуємо за кризовими судомами сучасного системного мислення, ми маємо тримати в полі уваги ці три запитання. Бо ще чверть століття тому (чверть століття, панове!) їх ніхто собі не ставив. Усі, буквально всі, включно з планувальниками, вірили в те, що “парадигма прогресу” добре відпрацьовує вкладені в неї гроші. Що народні маси, подивившись футбол і споживши своє пиво, усі більш-менш солідарно й навіть свідомо простують-крокують у напрямку рожево-мультяшного майбутнього. Що жерці гуманізму не виходять за межі політкоректності, а Піраміда шляхом “м’якої сили” впроваджує стратегію того прагматичного “скомунікованого людства”, що тихо мріє про справедливість, збирає з тротуарів собаче лайно в пакетики, дописує до інстаграму. А ще радісно й віддано обслуговує примхи та фантазії п’яти сотень анонімних виродків.
Що ж відбулося за чверть століття?
Глобальне бидло стало називати себе “глибинним народом”, захопилося конспірологією і згадало про старі образи. Китайці очолили світовий похід ресентименталів. Почалася справжня війна. Пітьма знову полізла зі Сходу. Суспільство спектаклю помітило, що декорація ледь тримається на гнилих патиках. Помітило і знервувалося.
Хто був залучений до процесів, той, вочевидь, бачив, як деградують елітні практики мислення та вищі форми креативності. Як сходить на повне лайно філософія, як ходить безглуздим колом повторень і цитат мистецтво. Як відверті ідіоти та аферисти все частіше й частіше стають героями та пророками глобального бидла. Як вироджуються університети, куди на місце мислителів і дослідників приходять стейкхолдери з набором вмінь замість знань.
А дехто знав і про те, що відбувається з Пірамідою. Вона заблукала між трьох дерев, тому що від надмірної ситості рано чи пізно засинає уява.
Але з елітами простіше, та й із самою Пірамідою. Вони, хай там як, є інструментальними рівнями, змінною надбудовою. Натомість строкатий світ геть очманілих “глибинних народів” занадто громіздкий (просто колосальний), щоб із ним можна було вчинити за принципом “Театр закритий, ляльки — до скрині!”. І навіть якщо на вищих рівнях домовляться про те, де саме розташований “нуль” і з якого акту п’єси починати сценарій “чистого листа”, це не дасть відповіді на: “А як це зробити?”
Ну, припустимо на хвилину, що там, на верхніх рівнях, погодилися віднести на смітник смішний мультяшний Постмодерн із його “м’якою силою” і повернутися до сценарної шахівниці Модерну. До Великої Гри великих держав і таємних орденів. До змагань за владний стрижень світу, що нині є гранд-фетишем хіба що для відморозків на кшталт Путіна. Припустимо, нехай. Тоді відразу виникає четверте запитання: “А хто ж регулюватиме повернення глобального суспільства до стрижневих ієрархічних моделей? Зокрема, до ієрархічної моделі «трьох світів, двох таборів»? Недороблений світовий уряд? Перемовники, речники та інші талейрани «нового Потсдаму» на чолі з Трампом і Сі Цзіньпінем?”
П’яте запитання: “А що воно дасть?” Світ такої собі “директивної версії” Гіпермодерну, що розділений між п’ятьма або ж сімома владними центрами, які володіють квантовими технологіями. Центрами, що візьмуть на себе функції нової світової жандармерії та роль провідників ретроградної стратегії Піраміди.
Так це ж не вихід навіть для тих китайських селекціонерів, що вперто схрещують дао з базарним різновидом комунізму. Тому що “директивна версія” потребує цілої армії компетентних управлінців, які твердо мислять категоріями ієрархічного світу. Такої навіть у Китаї немає.
А ще “директивна версія” для “стартового обнулення” вимагає глобальної травми. Не російсько-української війни, а вселенського Танцю Пітьми. Вимагає спустошених континентів і сотень мільйонів знедолених зі скляними очима та загиблими внутрішніми світами.
Це не ті двері, за якими ховається вихід.
Але є всі підстави вважати, що розгублені нащадки володарів світу спільно з кількома підстаркуватими параноїками змусять усіх нас: багатих і бідних, щасливих і нещасливих — відкрити ці двері й увійти до темного коридору, що веде… невідомо куди. Я хотів написати “до лігва Пітьми”, проте насправді не впевнений, хто в тому лігві замешкав.
Комментариев нет:
Отправить комментарий