Два етапи українського націонал-комунізму в українській літературі (до роздумів)

На першому етапі українського літературног націонал-комунізму майже всі довоєнні "націонал-комуністи" (Мазлах, Фітільов-Хвильовий, Блюмштейн-Коряк, Гуревич-Первомайський тощо) не були етнічними українцями. І там був виразний елемент українофобії (зневага до "просвітян", Галичини тощо).

А от повоєнні етнічно українські люди витворюють такий легальний патріотизм, який будується на цілковитому поділянні комуністичних ідей і разом з тим - на безумовній любові до рідної землі, етносу й мови. Туди вписуються і дворяни типу Рильського, і колишні петлюрівці Смолич, Панч, Довженко, Тичина, Яновський, Антоненко-Давидович, Сосюра, і люди з Західної України різного віку з дуже різним, але нерадянським минулим (той же Павличко, Крип"якевич, Козланюк, Лінтур тощо). А головне, виникає нове покоління, що не мало такого нерадянського минулого й писало свою українську рапсодію вже з чистого листа й щиро. Воно мало амбіції, високі запити, почуття власної гідності, в тому числі й національної.