Сторінки

05.04.2026

Софія Дніпровська: Іранська дилема Трампа

 На моє глибоке переконання головною причиною війни в Затоці (а також венесуельської операції і загравання з РФ) є не якісь там файли Епштейна, а багато разів задекларована мета зробити Америку знову великою (монополізувавши доступ до нафтогазового краника, щоб підірвати позиції Китаю і створити сприятливі умови для промисловості США). 

Проблема в тому, що мета ця реалізується в рамках існуючої демократичної системи, яку Трамп і його команда так і не наважилися демонтувати перш, ніж вступити в епічну битву з Драконом. Звідси - поспіх і задіяння явно недостатньої кількості сил, щоб не напружувати вередливий електорат і піднести йому на блюдечку якомога більше блискучих і легких перемог до виборів. Наслідок - геополітична пастка, з якої, може, і є шанс вийти живим, але далеко не 100%. 

Демократи, до речі, поводяться в цьому кейсі не набагато мудріше й відповідальніше, ніж трампісти. Їхня вимога негайно припинити бойові дії (просто_пєрєстать_стрєлять) є черговим популістичним заграванням з недалеким і жлобкуватим виборцем. 

Прибита, але не знищена першим ударом теократія зараз подібна великому хижому звіру, який отримав болюче, але не смертельне поранення і спрямований на ліквідацію екзистенційної загрози навіть ціною свого життя. 

Іранська еліта не така дурна й наївна, аби повірити, що після того, як США з Ізраїлем двічі (!) намагалися її знищити під час переговорного процесу, дипломатія з компромісами є надійним способом зберегти собі життя, здоровля і статки. Та й народ, що все більше страждає від бомбардувань, не зрозуміє і може запросто винести на вилах. 

Вийти з Перської затоки тепер можна тільки або з Шахом у Тегерані, або з усіма військовими базами, петродоларом і Нетаньяхою в обозі, заплативши попередньо солідну контрибуцію це - катастрофа в рази глибша, ніж в'єтнамська й афганська поразка разом узяті, що матиме безпрецедентно тяжкі наслідки для економіки й безпеки США й зажене її в статус регіонального гравця).

Американська Республіка, як колись Римська Республіка і Афінська демократія, наближається до точки біфуркації, де перед нею постає вибір: зміна політичного формату, або розпад і втрата суверенітету. 

Афіни до останнього трималися за демократію і втратили суверенітет. Рим зумів виробити нові, більш релевантні актуальним історичним обставинам форми політичної організації і подовжив життя своїй державі майже на півтисячоліття (а якщо рахувати й Візантію, що була законною спадкоємицею Риму, то аж до 1453 р.). 

Що вибере "мудрий американський народ" - покаже час.

Комментариев нет:

Отправить комментарий