Клавдія Петрівна згідно Винниченкової філософії конкордизму і філософії життя, прибічником якої він був, уособлює інстинкт продовження роду, еротичний в собі, уособлюваний жінкою, яка продовжує рід і тим інстинктом заполоняє і підкорює чоловіка. Це вітальна сила, те, що у Винниченка є любов'ю, сексом. Від нього народжуються " випадкові" діти, не "підготовлені'" свідомим вибором такої жінки, яку можеш кохати (кохання і любов у Винниченка - різні речі). Лише з обраною жінкою є кохання, з нею можна народити дитину, котра буде бажаною і покращить рід. Це пряма алюція до Заратустри і "вищих людей" Ніцше. Такою жінкою у "Записках Мефістофеля" є Біла Шапочка. Але звичайно перемагає біологія, тому Кирпатий Мефістфель і піддається Клавдії Петрівні, яка не послухалася його і не зробила аборт, а зберегла дитину і тим самим підкорила його. Аби визволитися з-під її впливу, він готовий навіть застудити і тим знищити дитину, але в певний момент людське почуття і сила життя перемагають і він здається. Він не шанує Клавдію, але живе з нею. Вона знову в тяжі наприкінці роману, хоча він знову мріє про Білу Шапочку і цю мрію передає своєму сину. Загалом у романі є пряме відсилання до фройдівського психоаналізу, до біології і етики над-я. Подібні теми багато разів повторюються у творах Винниченка. У Винниченка тут і Ніцше, і Дарвін, і Вундт, і Фройд, і Бергсон і багато всього іншого. Всіх їх Винниченко читав. Я аналізувала його лектуру.
Варто прочитати і щоденник Винниченка, де фіксується його постійне зацікавлення сексуальним життям - він має навіть спеціальні позначення для цього у щоденнику. А ще - прекрасні студії пані Надії Миронець про романи Винниченка та його стосунки з жінками. Винниченко - письменник з багатьма рівнями: політичними, етичними, психологічними, естетичними, філософськими. Поки що загалом публіка знає його лише на поверховому рівні.
Я раджу прочитати одну з його геніальних повістей - "На той бік". Якесь видавництво, здається, перевидало недавно його роман "Хочу!", який не є найкращим, але цікавий як аналіз ідеї "чесності з собою". Але ж є і друга частина роману - "По свій", хоча його і не знають. А загалом у 1990х я перечитала всього Винниченка і досить багато про нього писала, зокрема про його етику "чесності з собою", яку він до речі протиставляв фройдівському психоаналізу. Багато є у моєму " ПроЯвленні Слова", у статтях, я навіть опублікувала його "Конкордизм".
Загалом, я люблю його ранні оповідання, його "Голоту" - анатомію т. зв. "народу" - без всякої сакральності. Винниченко активно експериментував над "святинями" та "ідеалами". Він, до речі, фактично дискредитував тип т.зв. "революціонера" (більшовика, народника, соціал-демократа), наприклад, в оповіданні "Купля", де показує, що все є товаром, - і черевик, і революційна ідея, і секс.
А загалом мені дуже подобається Клавдія Петрівна з її піснями, так само як і її маскарад.
Комментариев нет:
Отправить комментарий