Фуко, який став однією з найвпливовіших фігур у гуманітарному знанні ХХ століття, зазнав чималих труднощів, намагаючись вступити до престижної École Normale Supérieure. Він не був зразковим учнем у класичному сенсі. Його інтелект був надто нестандартним, надто сміливим, надто неформатним. Та все ж, попри те, що система довго його не визнавала, він залишив у ній глибокий слід — як мислитель, що показав: знання не завжди зростає там, де його "садять" за розкладом.
І тут ми торкаємось ключової ідеї: не всі люди мислять однаково. Є ті, кому затишно в чітких структурах — їм підійдуть університети з жорсткими правилами, дедлайнами і конкуренцією. Але є й інші — з асоціативним мисленням, високою чутливістю, повільною (але глибокою) переробкою інформації. Вони не менш розумні — вони просто інші. І їм потрібні інші освітні середовища.
Саме тому "непрестижні" університети відіграють критично важливу роль. Вони не дублікати "великих" вишів, а їх доповнення — інколи навіть противага. Вони створюють альтернативу, яка:
1. Дає шанс тим, кого класична система відкидає. Десятки талановитих молодих людей не проходять "відсів", бо не вписуються у стандартизовані тести чи жорсткі формати. Їхній шлях — довший, але не менш гідний.
2. Стає простором самопізнання. Саме у менш регламентованому середовищі можна дозволити собі пробувати, змінювати, помилятися — й тим самим справді знаходити себе.
3. Вирощує ідеї, які не народились би в стерильному академічному просторі. Вільна атмосфера, в якій не заборонено мислити "інакше", — це інкубатор інновацій.
Світ не потребує ще одного однакового диплома. Він потребує різноманіття поглядів, підходів і способів розв'язання проблем. І саме це різноманіття народжується там, де є свобода для розуму — незалежно від статусу кампусу, висоти балів чи місця в рейтингу.
Зрештою, престиж — це не будівля і не бренд. Це те, що випускники залишають після себе у світі. Іноді — тишу, а іноді — Фуко.
Комментариев нет:
Отправить комментарий