Приймати тільки те, що є - це цинізм/короткозорий прагматизм. Виходити лише з того, що повинно бути - наївний ідеалізм.
Проектуючи цей принцип на міжнародні відносини, слід розуміти, що великі країни, які є творцями міжнародної архітектури і менторами нових незалежних держав, яких вони роззброюють і регулярно моніторять на предмет демократії і прав людини (іншими словами, пхаються у їхні внутрішні справи) і за результатами моніторингу вирішують, мати з ними контакти чи загнати в ізоляцію, повинні брати безпосередню участь у відновлені міжнародного права (як це було в 90 р.).
Якщо вони ухиляються від цього обов'язку, то це є безперечною ознакою їхньої деградації.
Ми маємо справу з деградуючим західним демократичним світом, який ще достатньо сильний, щоб на нас натиснути, або частково підтримати, щоб ми могли якийсь час протриматися на плаву і який неможливо змусити виконувати свої обов'язки повною мірою ні слізними проханнями, ні агресивними хамськими випадами в його бік. Тому нам слід витискати максимум зі старіючої й маразмуючої римо-германської (євроатлантичної) цивілізації, чітко усвідомлюючи межу цього максимуму.
Але ця цивілізація вже не може бути для нас безперечним авторитетом і role model. Їй не можна беззастережно довіряти і довірятися. І доєднання до її наднаціональний структур не може бути центральною національною ідеєю і апогеєм національного розвитку.
Декларувати євроатлантичні наміри має сенс лише як засіб, як спосіб морального тиску на західний естеблішмент і електорат (дивіться, люди щиро хочуть з нами дружити і жити з намі в союзі і злагоді - давайте їм поможемо чим можемо).
А кінцевою метою має бути соборна і незалежна Українська Держава від Сяну по Кавказ.
Комментариев нет:
Отправить комментарий