Андрій Поцелуйко: Антиуніверсалізм і межі номіналізму в політичній думці Алена де Бенуа

 У політичній та філософській думці Alain de Benoist і пов’язаного з ним кола Nouvelle Droite центральне місце посідає критика універсалізму — ідеї, що існують загальні, однакові для всіх народів і культур норми, цінності та моделі людського розвитку. У цій перспективі універсалізм постає не як нейтральна філософська теза, а як історично зумовлена претензія певної цивілізації на глобальну нормативність. 

А. де Бенуа послідовно заперечує можливість і бажаність такої універсальності, наголошуючи, що людство не є єдиним суб’єктом історії з одним шляхом розвитку, а радше множиною культурних світів, кожен із яких має власну внутрішню логіку, цінності та форми життя. Саме в цьому полягає його концепція етноплюралізму, яка обґрунтовує право відмінних цивілізацій на збереження і розвиток без зовнішньої уніфікації.

Цей антиуніверсалізм іноді інтерпретується як близький до номіналізму, тобто до філософської позиції, згідно з якою загальні поняття не мають самостійного існування поза мовою і мисленням, а є лише іменами для позначення множинності окремих явищ. У такому прочитанні критика «людства як єдиного суб’єкта», «універсальної людини» чи «загальнолюдських цінностей» у де Бенуа може виглядати як заперечення реальності універсалій і заміна їх на множинність конкретних історичних і культурних форм. Проте таке ототожнення є лише частково коректним і радше метафоричним, ніж строгим філософським описом його позиції.

Річ у тому, що класичний номіналізм, представлений, наприклад, William of Ockham, стосується передусім онтологічного статусу універсалій як таких і заперечує їхнє незалежне існування. Натомість у випадку де Бенуа ми маємо справу не стільки з метафізичною теорією буття, скільки з політичною та культурною критикою абстракцій модерної думки. Він не займається систематичною онтологією понять «людина», «добро» чи «справедливість» у середньовічному сенсі, а радше заперечує їхню універсальну застосовність у сфері політики та історії. У цьому сенсі його позиція є радше антиуніверсалістською, ніж номіналістською у строгому філософському значенні.

Водночас у його мисленні можна виявити парадоксальне поєднання антиуніверсалізму з визнанням реальності колективних форм життя, таких як народ, культура чи цивілізація. Це зближує його з інтелектуальними впливами, що походять від Martin Heidegger та Carl Schmitt, де акцент робиться не на абстрактних індивідах, а на конкретних історичних спільнотах, що мають власну екзистенційну або політичну структуру. У цьому контексті універсалії не заперечуються як такі, але піддаються релятивізації: вони втрачають статус загальнообов’язкових істин і стають похідними від конкретних культурних контекстів.

Таким чином, мислення де Бенуа не вкладається у просту схему «номіналізм проти реалізму». Воно радше є спробою переосмислити статус універсального в умовах культурної множинності, де універсальне більше не виступає як надкультурний стандарт, а як один із можливих історичних дискурсів. Його антиуніверсалізм є системним і послідовним, однак його онтологічні підвалини не є номіналістичними у класичному сенсі. Швидше, це критична реконфігурація відносин між загальним і частковим, у якій пріоритет надається історично конкретному, але без повного заперечення можливості загальних категорій як таких.