Україна, що існувала в одвічній опозиції Схід-Захід, цього року отримала натяк, що існує теж інший вектор – Північ-Південь. І це не опозиція – зв’язок. Якщо вже зовсім по-чесному, з другим народженням українського православ’я в дусі канонічного спілкування з матір’ю-церквою в Константинополі для нас відкривається теж не менш захопливий вектор: Київ-Бухарест-Софія-Афіни-Стамбул-Єрусалим. Цей вектор має різні виміри – не лише церковний і релігійний. Головним чином це вихід з «коридорного» існування в опозиції Схід-Захід, коли ти вже нібито не Схід, але Заходом ніколи не станеш. Ще полюбляють казати, що Україна – міст між Сходом і Заходом. Коридор, міст… Ніби нам сама історія прописала якесь вічне зависання і протяг.Сьогодні відбувається такий собі back to the roots, повернення до наших цивілізаційних витоків. Акт не просто глибоко символічний. Це зсув тектонічних плит.
Тим, хто сьогодні лахає з Томосу і з надмірної помпезності процедури й урочистого перебігу його отримання, видно тільки 31 березня. Відверто дивує жовто-базарний погляд деяких френдів, їхня жалюгідна короткозорість. Особисто я не бачу, чим у цей момент принципово відрізняється реномований публіцист чи журналіст, який іронізує з Порошенка та його дружини на Фанарі, від тупого таксиста чи обмеженого ватника. Якось дуже прикро це бачити.
Комментариев нет:
Отправить комментарий