Андрій Поцелуйко: Степи, що рухали світи: далеке Причорномор’я у вирі глобальних катаклізмів бронзової доби

Історія людства часто постає перед нами як низка великих центрів — Єгипет, Месопотамія, Егейський світ — між якими нібито розгортається головна драма цивілізації, тоді як периферійні регіони залишаються на узбіччі цієї оповіді. 

Проте дослідження Віктора Клочко переконливо демонструють, що таке бачення є надто спрощеним. 

Північне Причорномор’я, зокрема території сучасної України, у пізню бронзову добу не лише не було ізольованим, але й виступало активним учасником процесів, які змінювали обличчя всього Середземноморського світу. Через уважний аналіз археологічних артефактів, передусім озброєння, відкривається картина складних і масштабних міграцій, що пов’язують степи між Дунаєм і Дніпром із подіями, які історики традиційно описують як кризу XIII–XII століть до нашої ери.

У центрі цієї історії постає феномен так званих Народи моря — загадкової сукупності племен, які наприкінці XIII століття до н. е. розпочали стрімке й руйнівне просування Середземномор’ям. Їхня поява збіглася з одним із найглибших цивілізаційних зламів давнього світу: занепала могутня Хетська імперія, похитнулася стабільність Єгипту, а мікенські палацові центри Греції зазнали краху. На рельєфах храмового комплексу Медінет-Абу, де зображено переможні сцени фараона Рамсеса III, ці чужинці постають як добре організовані воїни з характерним спорядженням, що вже саме по собі натякає на їхню складну етнічну і географічну природу.

Алекс Репин: Кошмар конца Бронзового века

Материала про катастрофу бронзового века очень много, авторов тьма. Так что стоит задача написать концептуально и очень кратко, что признаться не так просто - это же интереснейшая эпопея, где за 50 лет было разрушено всё, что создавалось за две тысячи лет! Даже гибель минойского Крита за 300 лет до этого не имела таких последствий - его дело продолжили микенские ахейцы, безболезненно поглотив и пеласгов и минойцев.

В первую очередь надо сказать, что это вовсе не коллапс производства бронзы, хотя ее дефицит во время смуты дал старт железному веку. Наоборот, ее производство успешно развивалось с 3000 тыс. г. до н.э. по 1200 г. до н.э., когда катастрофа набрала силы. Да, закончилось олово в Греции, в Хризейской долине возле Дельф (опять жрецы-торгаши!), в Киликии и горах Тавроса Малой Азии. Но финикийцы открыли месторождения олова в Британии и горной Испании, а в Месопотамию оно всегда доставлялось из Бадахшана вместе с лазуритом.

За это время выросла производительность пахотного земледелия в 50(!!!) раз, несчастных женщин с деревянными мотыгами наконец заменили мужики с бронзовым плугом: население только Египта выросло до 5 млн человек.  Из бронзы делалось решительно все что нужно: ножи, топоры, пилы, наконечники копий и стрел. Пилы и топоры были нужны для производства морских кораблей, которые были эффективней "кораблей пустыни", верблюдов, в 200 раз (по грузоподъемности и срокам жизни).