Олег Никифорчин: Чому сучасні еліти проти знання як соціального критерію

Ніхто з українських "осіб, що приймають рішення", не буде просувати знання математики чи взагалі знання чого небудь як критерій належності до еліти, соціального ліфту чи підставу для більшого добробуту саме тому, що українська ніби еліта та її дітки переважно самі не задовольняють цей критерій. 

Сумнівно, щоб навіть потреба виживання країни перебила шкурний інтерес і бажання цінувати "себе кмітливого". 

В Україні замість культу знання існує культ хитренького "вміння парєшать".  Як казав один школяр, "Якщо є голова на плечах, то освіта непотрібна". 

Або, цитуючи очільника однієї з українських, прости Господи, академій, "В тоталітарній державі потрібні математика і фізика, а в демократичній гуманітарні науки". Тут під гуманітарними науками розуміється незнання точних і халтура.

(с) Олег Никифорчин, доктор фізико-математичних наук, професор  https://www.facebook.com/oleh.nykyforchyn

Андрій Богданович: Звільнити розум: чому нам потрібні непрестижні виші

Чи завжди "успішний студент" означає "успішна людина"? Чи може вища освіта бути не сходинкою кар’єрного росту, а полем пошуку себе? І чи може навчальний заклад без гучного рейтингу дати світові генія? Відповіді на ці запитання змушують переосмислити значення освітньої системи. Історія філософа Мішеля Фуко — яскравий цьому приклад.

Фуко, який став однією з найвпливовіших фігур у гуманітарному знанні ХХ століття, зазнав чималих труднощів, намагаючись вступити до престижної École Normale Supérieure. Він не був зразковим учнем у класичному сенсі. Його інтелект був надто нестандартним, надто сміливим, надто неформатним. Та все ж, попри те, що система довго його не визнавала, він залишив у ній глибокий слід — як мислитель, що показав: знання не завжди зростає там, де його "садять" за розкладом.

І тут ми торкаємось ключової ідеї: не всі люди мислять однаково. Є ті, кому затишно в чітких структурах — їм підійдуть університети з жорсткими правилами, дедлайнами і конкуренцією. Але є й інші — з асоціативним мисленням, високою чутливістю, повільною (але глибокою) переробкою інформації. Вони не менш розумні — вони просто інші. І їм потрібні інші освітні середовища.

Саме тому "непрестижні" університети відіграють критично важливу роль. Вони не дублікати "великих" вишів, а їх доповнення — інколи навіть противага. Вони створюють альтернативу, яка:

1. Дає шанс тим, кого класична система відкидає. Десятки талановитих молодих людей не проходять "відсів", бо не вписуються у стандартизовані тести чи жорсткі формати. Їхній шлях — довший, але не менш гідний.

2. Стає простором самопізнання. Саме у менш регламентованому середовищі можна дозволити собі пробувати, змінювати, помилятися — й тим самим справді знаходити себе.

3. Вирощує ідеї, які не народились би в стерильному академічному просторі. Вільна атмосфера, в якій не заборонено мислити "інакше", — це інкубатор інновацій.

Світ не потребує ще одного однакового диплома. Він потребує різноманіття поглядів, підходів і способів розв'язання проблем. І саме це різноманіття народжується там, де є свобода для розуму — незалежно від статусу кампусу, висоти балів чи місця в рейтингу.

Зрештою, престиж — це не будівля і не бренд. Це те, що випускники залишають після себе у світі. Іноді — тишу, а іноді — Фуко.

Марлен Зиманов: Причина гибели СССР

СССР умер (47): страна без крестьянства – это страна без хлеба и мяса. А страна без собственного продобеспечения – это страна без еды и без будущего. Более того, страна – это не города, страна – это крестьянство. Без него страна – не страна, не культура, не народ, а сборище маргинализирующихся и люмпенизирующихся горожан… 

СССР потому и умер, что убивал всё и всех вокруг себя и даже внутри себя. Внутри своей страны большевики убили старый Петербург, монархистов, буржуазию, дворян, купцов, белогвардейцев, контрреволюционеров: белых и красных "уклонистов", казаков. Окончательно взяв власть, большевики уничтожили свое внутрироссийское крестьянство и постарались уничтожить национальные меньшинства.... 

В результате Внутренняя Россия как цельная страна была уничтожена, оставшееся население люмпенизировалось, вместо экспортируемого крестьянского хлеба остались постоянно нищенствующие колхозы, а вместо крепких автономий - призраки национальных субъектов ..