Michael Pojarsky: Апология национализма: Не нужно стесняться быть националистами. Национализм — не архаика, а то, что от нее освобождает / Апологія націоналізму: Не треба соромитись бути націоналістами. Націоналізм - не архаїка, а те, що від неї звільняє

Недавно постсоветском пространстве случилась очередная маленькая национальная революция — в Армении. Казалось бы, очередной пример того, что гражданское общество функционирует лишь в рамках национального проекта. Причем пример наглядный — не какой-то далекий 19-ый век Англии и Франции, а вот прямо под носом. Но стоит заговорить об этом, всегда найдется кто-то готовый заявить, будто национализм равен племенному сознанию — это нечто темное, иррациональное, инстинктивное, архаичное.

На самом деле все ровно наоборот — появление национальных государств в Новое время впервые ОСВОБОДИЛО людей от иррационального, инстинктивного, архаичного.

Как жили люди до того? Каждый относился к какой-то малой группе: семье, клану, цеху, гильдии, сословию, религиозной секте и т.д. Эти группы требовали беспрекословной лояльности. Семья решала как вам жить, на ком жениться. Наказывала, если вы «позорили род». Цеха и гильдии решали, как можно работать, что производить, какие цены устанавливать. Так и проходила жизнь индивида от рождения до смерти — в рабстве у малых групп. Это «естественное состояние», в котором человечество провело большую часть истории. Это и есть самое иррациональное, инстинктивное, архаичное. Это закрытость и ненависть к чужакам, ксенофобия, «парохиальный альтруизм». Вся классическая культура («Ромео и Джульетта» и т.д.) пронизана этим конфликтом личного и группового, где групповое насилует индивида под страхом остракизма или убийства.

Это на первый взгляд кажется, что будто произошло банальное масштабирование иерархии. Но на самом деле между малой группой и воображаемым сообществом принципиальная разница в способах организации порядка. В малой группе господствуют личные связи — отсюда и власть может быть основана на харизме и произволе. Тогда как многомиллионное сообщество по определению не выстроишь на личных связях — порядок приходится институционализировать, создавать абстрактные правила, независимые от личного фактора. Вот это такая принципиальная разница.

Но все начало меняться в Новое время. Впервые в истории индивид получил возможность вырваться из семейного, сословного и цехового рабства, став частью того, что исследователь национализма Бенедикт Андерсон назвал «воображаемым сообществом» — обширного социального организма, члены которого не знакомы между собой (в отличие от малых групп, где господствуют тесные личные связи). Оставаясь членом нового национального организма, можно было самому выбирать себе малые группы — так формировалась горизонтальная и вертикальная мобильность, основа современного социального порядка.

Сегодня жителям развитых стран кажется естественным, что они могут менять круг общения, место работы и даже выбирать себе семью, исходя из принципа, что «семья — это там, где тебя любят, а не там, где ты родился». Людям кажется, будто так было всегда.

Но, в действительности, это завоевание последней пары-тройки веков. Это то, что подарила нам эпоха национальных революций. А миллиарды людей на планете до сих пор живут под властью малых групп. Поэтому не нужно стесняться быть националистами. Национализм — не архаика, а то, что от нее освобождает.

Любой успешный националистический проект будет гражданским. И любой гражданский национализм будет формироваться вокруг относительно гомогенного этнического ядра, т.к. это просто удобно. Людям проще наладить диалог с похожими на них, чем с непохожими.

Но фашизм — это не национализм, а реванш малой группы (по большей части, мелкой буржуазии, или люмпен-пролетариата), которые решили, что можно не договариваться с другими.

--------------------------

Michael Pojarsky: Апологія націоналізму: Не треба соромитись бути націоналістами. Націоналізм - не архаїка, а те, що від неї звільняє

Нещодавно на пострадянському просторі сталася чергова маленька національна революція — у Вірменії. Здавалося б, ще один приклад того, що громадянське суспільство функціонує лише в рамках національного проекту. Причому приклад наочний — не якесь далеке 19-те століття Англії та Франції, а ось прямо під носом. Але варто заговорити про це, завжди знайдеться хтось готовий заявити, ніби націоналізм дорівнює племінній свідомості — щось темне, ірраціональне, інстинктивне, архаїчне.

Насправді все навпаки — поява національних держав у Новий час вперше звільнила людей від ірраціонального, інстинктивного, архаїчного.

Як жили люди до того? Кожен належав до якоїсь малої групи: сім'ї, клану, цеху, гільдії, стану, релігійної секти тощо. Ці групи вимагали беззаперечної лояльності. Сім'я вирішувала як вам жити, з ким одружуватися. Карала, якщо ви «ганьбили рід». Цехи та гільдії вирішували, як можна працювати, що робити, які ціни встановлювати. Так і проходило життя індивіда від народження до смерті — у рабстві малих груп. Це «природний стан», у якому людство провело більшу частину історії. Це і є ірраціональне, інстинктивне, архаїчне. Це закритість та ненависть до чужинців, ксенофобія, «парохіальний альтруїзм». Вся класична культура («Ромео і Джульєтта» тощо) пронизана цим конфліктом особистого та групового, де групове ґвалтує індивіда під страхом остракізму чи вбивства.

Це на перший погляд здається, що ніби сталося банальне масштабування ієрархії. Але насправді між малою групою та уявним співтовариством принципова різниця у способах організації порядку. У малій групі панують особисті зв'язки - звідси і влада може бути заснована на харизмі та свавіллі. Тоді як багатомільйонне співтовариство за визначенням не побудуєш на особистих зв'язках — порядок доводиться інституціонувати, створювати абстрактні правила, незалежні від особистого чинника. Ось це така важлива різниця.

Але все почало змінюватись у Новий час. Вперше в історії індивід отримав можливість вирватися з сімейного, станового та цехового рабства, ставши частиною того, що дослідник націоналізму Бенедикт Андерсон назвав «уявним співтовариством» — великого соціального організму, члени якого не знайомі між собою (на відміну від малих груп, де панують тісні особисті зв'язки). Залишаючись членом нового національного організму, можна було вибирати собі малі групи — так формувалася горизонтальна і вертикальна мобільність, основа сучасного соціального порядку.

Сьогодні жителям розвинених країн здається природним, що вони можуть змінювати коло спілкування, місце роботи і навіть обирати собі сім'ю, виходячи з принципу, що «родина — це там, де тебе люблять, а не там, де ти народився». Людям здається, що так було завжди.

Але, насправді, це завоювання останньої пари-трійки століть. Це те, що подарувала нам епоха національних революцій. А мільярди людей на планеті й досі живуть під владою малих груп. Тому не треба соромитись бути націоналістами. Націоналізм — не архаїка, а те, що звільняє від неї.

Будь-який успішний націоналістичний проект буде громадянським. І будь-який громадянський націоналізм формуватиметься навколо гомогенного етнічного ядра, бо це просто зручно. Людям простіше налагодити діалог зі схожими на них, ніж із несхожими.

Але фашизм — це не націоналізм, а реванш малої групи (здебільшого дрібної буржуазії, або люмпен-пролетаріату), які вирішили, що можна не домовлятися з іншими.