Алекс Репин: Мотивации зернового хозяйства

Роль освоение зернового земледелия, которое привело к Первой Неолитической Революции,  до  сих пор является предметом дискуссий. 

Скептики говорят, что урожайность зерновых уступает корнеплодам, орехам и желудям. Труд земледельца очень трудный и крайне неблагодарный – в случае неурожая земледелец теряет всё! 

Оптимисты указывают на явные преимущества зернового хозяйства. Оно во первых создает общество через распределение труда: одни зерно собирают, другие его охраняют и распределяют, третьи делают из него муку, четвертые пекут из него хлеб. Всё это создает настоящее общество людей с разными профессиями! Потом, зерно позволяет создавать долгосрочные запасы еды - при необходимости его также можно обменять на мясо у охотников.   

Альтернативная точка зрения считает, что из зерна ранее всего научились делать пиво, которое и собирало первобытных собирателей  на праздничные фиесты, организованные жрецами.

С самого начала освоения зернового хозяйства, которое было организовано собирателями первобытного времени, образовалась устойчивая связь  между зерном и производством изделий из кремня и обсидиана для жатвы зерна.  Уже во времена Гебекли Тепе установилась устойчивая коммерция между сборщиками зерна и производителями таких изделий, где жрецы были торговыми посредниками. Это была коммерческая синергетика Зерна и Обсидиана.  Известно, что обсидиан с глубокой древности  был «золотом Неолита». Но и Зерно оказалось крайне удобной валютой – не случайно древние монеты Ближнего Востока назывались «шекель», «зерно». Это тоже аналог золота: зерно как пищевой продукт нужно всем и всегда, из него можно делать не только еду, но и пиво.  Оно хорошо хранится в подходящих условиях: оно сохраняет всхожесть до 12 лет, а пищевую ценность даже до 100 лет (!) Сыпучее зерно  что позволяет удобно  расплачиваться любыми нужными порциями – полный аналог  монет из металла. Но если металл для монет, медь, золото и серебро нужно добывать  из горных руд, то зерно можно просто выращивать!  Это своеобразный майнинг Неолита, производящий, правда, не  условные единицы, но настоящий полезный продукт. Волшебным образом, Зерно не просто создает Общество в микроколлективах, но и создает Цивилизацию через межплеменную торговлю.   

Возможно здесь кроется ответ на вопрос, почему Неолитическая Революция не произошла на Дальнем Востоке, где Амурская Цивилизация айнов освоила керамику за 20 тыс.лет до Передней Азии, и создала глобальные торговые «обсидиановые» сети. Они не смогли освоить зерновое хозяйство, несмотря на наличие там безглютеновых риса и просо, и просто не захотели заняться тяжелым трудом. Так как местная природа кормила их в изобилии (в том числе успешный лососевый промысел), а густые леса  и не думали уступать свое место степям… Таким образом, получается достаточно  неожиданный вывод. Неолитическая революция на Дальнем Востоке могла не состоятся по причине «недостаточной монетизации», ведь торговля это двигатель прогресса.

Амвросий фон Сиверс: AmeriKKKa

MAGA?

    Определение будущего практически невозможно без понимания прошлого. Не обязательно, что всё из прошлого объяснит будещее. Но причинно-следственные связи сущестуют, и оные определяют долгосрочные линии. Имеется много толкований цивилизационных типов, присутствующих ныне. Далеко не всегда они адекватно описывают феномены. Более того, нечто давно изчезнувшее из прошлого, из мiрового тренда, вовсе не обязательно окончательно мертво. Оно может как бы «законсервироваться», но м.б. просто сокращено до минимума, пребывая в ничтожном состоянии. Но оно всегда может прорасти заново: необязательно возстановиться в прежнем объеме, но оказать значительное влияние. Собственно, нечто новое, на самом деле, не есть абсолютно новое без какого-либо предшествования, без своего актуального фундамента, без чего-то подлинно живого. Цивилизационные типы – не есть просто досужие конструкты, но проявления форм самой жизни.

       Посему уже достатоно долгое время имеется вопрос: четь есть США? Как их идентифицировать? К какой цивилизации они принадлежат? В европейской ( и не только) политике и воззрении принято считать, что США есть продолжение европейства и принадлежат к т.н. англо-саксонскому мiру. Так ли сие на самом деле? Принадлежность к последнему определяется в первую очередь языком. Но не только: институционально США есть сумма колоний Британской Короны, ставших независимыми. Достаточно ли сего для вышеуказанного утверждения? И да, и нет. Еще при образовании США серьезно обсуждался вопрос об официальном языке, ибо большинство колонистов говорило… по-немецки. Культурный выбор определили Отцы-Основатели, подчеркнув англо-саксонскую идентичность. Но данная идентичность имела ярко выраженный анти-британский характер, что уже указывало на особый феномен США.

    Определение того, что есть Запад или Восток, имеет отчасти весьма спекулятивный характер, заметно колебавшееся время от времени. Определенно сие связано с банальным фактом, что нулевой меридиан проходит через Гринвич, и таким образом Британия чисто географически считается нормой установления. С такой точки зрения, США есть несомненный Запад. Однако, возникает много вопросов. Например, сама Британия никогда не определялась, как центр, но именно как Запад. И сие восходит к античному понимания, что центр европейской цивилизации, в политическом смысле, есть Рим, а в культурном – Афины. Данный конфуз никак не м.б. преодолен чисто географически. Он возникает исключительно в предъявляемых объяснениях. По отношению к европейскому Западу США выступают как финальный Запад. Даже более того, как Запад Истинный, ибо далее оный граничит с географическим Востоком. Но вполне логично поменять точку зрения, и тогда США становятся из тихоокеанской зоны Востоком!

Андрей Сошников: Чинники Великої дивергенції Європи

Одним із головних чинників Великої дивергенції (стрімкого збагачення Європи) був майже одночасний приліт на Північний Захід Європи (спочатку до Нідерландів, потім у Велику Британію) «чорного лебедя» у вигляді чотирьох R, що викликали появу п'ятої R:

1. Reading. Після винаходу Йогана Гутенберга у Європі почалося поширення знань на паперових носіях. З'явився клас інтелігенції.

2. Reformation. Однією з ідей протестантства була настанова догодити Богові своєю старанною працею заради особистого збагачення. Причому під працею розумілася праця як самої людини, так і її грошей, які вона інвестує в подальший розвиток бізнесу.

3. Riot. Революція Кромвеля.

4. Revolution. «Славна революція» 1688 р., під час якої «непатріотичне» населення Англії закликало штатгальтера буржуазних Нідерландів Вільгельма Оранського, щоб скинути з престолу короля Якова II. Вільгельм скинув, став королем сам і добровільно пішов на значні обмеження королівської влади. У 1689 р. було прийнято Білль про права- «Акт, що проголошує правничий та свободи підданих і встановлює порядок успадкування корони».

У жодної з «чотирьох R» не було глибоких європейських причин. Всі вони були химерні та непередбачувані. З цього збігу чотирьох R зросло п'яте R. 

5. Reassessment. Суспільство прийняло клас винахідників-підприємців-торгівців, поставило їх на більш високу щабель, ніж колишній вищий клас — аристократію. Суспільство стало усвідомлювати, що діяльність цих людей сприяє збагаченню всіх. З цієї переоцінки почалося Велике збагачення людства, результатом якого є факт, що сьогоднішньому жителю чорної Африки є величезна кількість джерел приємних емоцій, що були недоступні Королю Сонце Людовіку XIV та його придворним. І розпочалася Промислова революція, що призвела до Великого збагачення людства.

Гійом Фай: Суть археофутуризму

 «Суть футуризму полягає в тому, щоб будувати майбутнє...; думати про цивілізацію – у цьому випадку європейську – як про роботу в русі, згідно з концепцією музики Вагнера; розглядати політику не лише як обмежувальне «позначення ворога» (у розумінні Карла Шмітта), але як позначення друга (хто є частиною спільноти людей?) і, перш за все, як формування людей у ​​майбутньому, з постійними турботами про амбіції, незалежність, креативність і владу…»

Гійом Фай. Археофутуризм. Технонаука та повернення до цінностей предків 

Guillaume Fayeю L’Archéofuturisme. Techno-science et retour aux valeurs ancestrales

Володимир Єрмоленко: Кілька думок про наше спілкування зі світом зараз

Кілька думок про наше спілкування зі світом зараз. 

- нам дуже важливо шукати нових союзників і зберігати старих. Бо кількість союзників меншає. На рівні урядів, на рівні суспільств, на рівні індивідів. Цей пошук непростий і буде ще складнішим. Важливо памʼятати, що знаходити союзників - складна і довга робота, а створювати собі ворогів - річ дуже проста і часом миттєва. 

- думаю, важливо позбуватися з наївного враження, що "весь світ за нас". Більшість людей у світі до наших страждань і звитяг в гіршому випадку а) байдужі б) ворожі, в кращому випадку в) нам співчувають чи г) нами захоплюються, але не готові робити щось принаймні мале, щоб допомогти. Це реальність, і вона досить цинічна. Ми теж ведемо себе не краще, коли йдеться про страждання інших. Варто про це памʼятати - і розуміти, що кожен новий союзник, якого ми здобудемо, кожна нова дія підтримка - це коштовність. 

- важливо також забути  казку про "весь цивілізований світ", який зараз трохи натисне, і росія розвалиться. Світ давно змінився, це суміш великих і менших агресивних гравців, в якому наші союзники поки (короткозоро) не дуже відчувають себе в небезпеці. І парадокс у тому що ми дивимося з надією на них, а вони на нас. Ми зараз у хвилі слабшання демократій, сильнішання автократій, тому роль України сьогодні для вільного світу - справді величезна.

- часом зі своїми союзниками варто agree to disagree, погоджуватися на незгоду. Будуть питання, в яких ми будемо розходитися. Головне, щоб ми сходилися в питанні захисту України.

- нас ще довго буде травмувати питання російської культури і російської academia на Заході. ми ще будемо довго доводити нашу позицію, на яку маємо право. Але, мені здається, важливо памʼятати, що наш пріоритет - це розповідати про себе, виводити з темряви українську культуру, показувати, яка вона класна, цікава та значуща. Так, ми (і ще багато інших колонізованих росією націй), можливо, найбільш достовірні критики російської культури, бо бачимо ситуації з іншого боку барикад - але важливо, щоб нас сприймали як носіїв розмаїтої, багатої і цікавезної української культури, а не (тільки) як самотніх воїнів проти культури російської. Я тут передусім про розстановку пріоритетів і концентрацію зусиль. 

- культура - це завжди переклад досвідів, а досвіди завжди  неперекладні. В цьому парадокс. Це постійно пошук мови про те, що мови уникає. Нам важливо вчитися говорити мовами різних досвідів і шукати ці шляхи перекладу. Бо здебільшого ми живемо в своїй мові і своєму досвіді, який, зрозуміло, затьмарює все інше - і інакше бути не може сьогодні; але дуже часто цього мало. Дуже часто, щоб говорити зі світом, ми маємо намагатися зрозуміти цей світ, до якого ми говоримо - а не лише вимагати розуміння нас. 

такі думки. Суперечливі, я знаю. Багато хто не погодиться. І це добре

Борис Межуев: О неизбежности наступления цивлизационной фазы мировой истории

1.

Цивилизации, конечно, были всегда. Китай, Европа, Япония, Россия издавна развивались параллельными путями, и их история никогда не была единой. 

Сегодня цивилизационная идея предполагает не указание на это всем очевидное обстоятельство, а гораздо радикальную гипотезу, что в ближайшем будущем произойдет не объединение цивилизаций в некоем едином глобальном общежитии, а напротив их более жесткое размежевание и обособление. Тем не менее это ровно то, что и происходит сегодня.

Два события, которые имеют прямое отношение к России, безусловно, обозначают собой ту подспудную или же вполне осознаваемую решимость ключевых государств коллективного Запада покончить с тем, чему ранее не обнаруживалось альтернативы — процесса глобализации. 

Речь о замораживании российских суверенных активов на Западе и аресте основателя Telegram Павла Дурова. Обе эти акции, имеющие, конечно, неодинаковую подоплеку, в глубине своей мотивированы одним фактором — готовностью элит Запада покончить с теми иллюзиями, которые порождала глобализационная фаза истории. 

В обоих случаях у тех россиян, которые держали активы на Западе и которые использовали неподконтрольный российским властям мессенджер для чувствительных с политической точки зрения переговоров, присутствовало одно стремление — обеспечить сохранность финансовых средств или свободу информации за счет фактора экстерриториальности. Все, что находилось вовне, было независимо от суверенной власти и тем самым относительно сохранно, объективно и неуязвимо.

Забавно, что при таком вполне отчетливом ударе по самой идее либеральной глобализации со стороны элит, которые мы по традиции продолжаем называть «глобалистскими», российские западники продолжают говорить, что цивилизационная идея есть не более, чем идеологема российской власти, необходимая для легитимации ее господства. 

Между тем, все что мы видим, свидетельствует только о том, что мир закрывается, и Западный мир закрывается гораздо более быстрыми темпами, чем его так называемые авторитарные противники. 

Что же лежит в основе новой закрытости? Безусловно, главным фактором «новой закрытости» является соперничество с Китаем, который стал одолевать Запад как раз на поле глобализации, и для борьбы с которым потребовалось использование ранее отвергаемых протекционистских мер. Западный мир не захотел китаизироваться, точно также можно сказать, что он не захотел и русифицироваться, и отуречиваться. Эта тенденция будет развиваться в сторону усиления, кто бы ни стал хозяином Белого дома в 2025 году, кто бы ни возглавил ЕС, выбран премьером Великобритании или президентом Франции. Это четкое осознание Западом своих границ, границ своей идентичности при отдалении от России, Турции и в недалеком будущем — от Китая, и есть знамение наступления цивилизационной фазы мировой истории.

2. 

Главным фактором социального развития Запада стал процесс секуляризации. Этот процесс, начавшийся с освобождения науки, экономики и затем политики из-под власти религиозных норм и табу, в конце концов коснулся семейного уклада и всего того, что британский социолог Энтони Гидденс называет сферой интимности. На неизбежность этого события еще в XIX веке указывали проницательные консерваторы, в России наиболее определенно — Николай Данилевский в «России и Европе». В итоге, возникла политическая развилка — следовать или не следовать Западу в легализации нетрадиционных форм сексуального сожительства, дать отмашку на принятие допустимости сексуальных перверсий или же сделать жесткий акцент на то, что в России чаще всего называется «традиционными ценностями». 

Прежние волны вестернизации проходили под лозунгом модернизации - это означало, что западники других цивилизаций обосновывали рецепцию западных институтов Нового времени и секуляризацию образования и политики приоритетами конкуренции с Западом. Но реформацию сферы интимности очень сложно обосновать аналогичным образом. Поэтому выбор — следовать или не следовать Западу — не инструментальный, но ценностный, в конечном счете религиозный. Любопытным образом, именно процесс секуляризации сделал цивилизационную фазу истории с характерной для нее постсекулярностью неизбежной. 

Россия к наступлению этой цивилизационной фазы оказалась не вполне готова. Она до самого конца, до 2022 года, цеплялась за идею своей европейскости, своей цивилизационной близости той Европе, которая должна будет пробудиться ото сна и сбросить иго некоего чуждого ей Запада — либерального, англо-саксонского, глобалистского и т. д. Это желание «освободить Европу», «похитить Европу» приобрело в России характер некоей мании, почти национальной идеи, хотя ее тупиковость была ясна проницательным аналитикам типа Вадима Цымбурского еще в 1990-е годы. Все кончилось нашей реакцией на Минские соглашения, когда мы ожидали от наших континентальных партнеров содействия по геополитической нейтрализации лимитрофной Украины, а они умело тянули время, видя в этих соглашениях исключительно договоренность о прекращении Россией своего военного натиска. Мы просто продолжали пребывать в иллюзорных представлениях о шансе на некий континентальный пакт России с Францией и Германией, о котором мечтал еще Витте и на пропаганду которого положил так много сил Александр Дугин. 

Теперь факт «цивилизационного» отчуждения встал перед нами со всей его очевидной реальностью. Причем, признаемся, реальностью настолько отвратительной, что возникает естественное желание обратиться к доцивилизационным паттернам социальности как единственному возможному основанию свободы и человеческого достоинства. 

Отсюда все эти разговоры о борьбе человека и Левиафана при обсуждении «дела Дурова», как будто у человека в современном мире есть хоть какая-то возможность противодействовать Левиафану кроме как при содействии его прямого конкурента — то есть другого Левиафана. 

Задача сейчас отнюдь не в том, чтобы найти нейтральное пространство «вне Левиафанов» - смеем утверждать, что такого пространства в ближайшее время просто не будет — а в том, чтобы не допустить смертельной схватки этих Левиафанов, чтобы они не уничтожили друг друга. И вот именно на решение этой задачи и должна быть нацелена партия консервативного Просвещения, которая может спасти человечество от цивилизационных войн, как старое рациональное Просвещение спасло Европу от войн религиозных в XVII веке.

Ігор Селецький: Сьогодні існує лише одна класифікація: за варварів чи проти

Едвард Гіббон у своїй класичній праці чому впала західноримська імперія визначив дві причини: зовнішній тиск варварів та християнство. 

Варварам було треба якось жити, а для цього грабувати. А пацифістське християнство казало, що земне життя - це просто спосіб добігти до життя на небесах і тому хай варвари грабують. Римські легіони цього не зрозуміли. 

Не знаю як у кого, але в мене чітка асоціація з західною цивілізацією сьогодні. З варварами все очевидно. Просто, замість християнства зараз лівий глобалізм. Замість того, щоби знищити варварів, західний світ з ними торгується. Так було і в Римі. Спочатку готам платили гроші аби вони захищали імперію. Потім вони її знищили. 

Мені не подобається націоналістичний ультраправий поворот в Європі. Просто тому, що це глобально шлях в нікуди. Наше майбутнє - це глобальний світ. 

Але, як на мене, націоналістичний ультраправий поворот - це зараз єдиний спосіб розвернути західну цивілізацію у боротьбі з варварами. Бо наступний глобальний світ - це точно не світ, де в університетах плюшевої ліги виступають за хамас.

І ще дві речі. 

Перша. Риторика ультраправих не означає, що вони саме так і будуть робити. І ми це вже бачимо. 

І друге. Я взагалі вважаю, що класифікація ліві, праві і т.д. втратила сенс. І не тільки тому, що вони вже всі насправді однакові та їх цікавить лише влада. 

А тому, що сьогодні існує лише одна класифікація: за варварів чи проти.

Дмитрий Некрасов: Эксплуатация и прогресс

1. Исследования антропологов, свидетельствуют, что охотники-собиратели примитивных племен тратят на то, что мы бы назвали «работой» (охота, рыбалка производство орудий) 3-4 часа в день. Впрочем, немногие сегодня считают рыбалку «работой».

Основной причиной завоза рабов из Африки в Америку были трудности с использованием индейцев-охотников для сельскохозяйственных работ. В тех областях Америки, где до Колумба существовали земледельческие культуры, индейцы вполне себе работали на плантациях и даже на рудниках колонизаторов. А индейцы-охотники – в романтической традиции считавшиеся «слишком гордыми для рабства», в реальности физически не выдерживали регулярного трудового дня земледельца. Африканских рабов также отлавливали преимущественно среди земледельческих народов. Не только потому, что земледельцев проще захватить, но и потому, что рабы из племен охотников считались «плохими рабами». 

Зафиксировано несколько историй о неудачных попытках привлечь на работу за зарплату, например, австралийских аборигенов. Что характерно: данные аборигены начинали помогать колонизаторам в их работе по собственной инициативе, «из интереса», однако попытки привлечь за вознаграждение тех же самых аборигенов к той же самой деятельности на регулярной многочасовой основе, как правило, проваливались. Даже мотивированные вознаграждением охотники-собиратели не были способны заставить себя выполнять регулярную «работу» по много часов в день. 

Из данных фактов можно сделать обоснованное предположение, что за много поколений земледельческой деятельности у земледельцев постепенно вырабатывается отсутствующий в обществах охотников-собирателей навык самодисциплины, позволяющий много и регулярно «работать». Для нашего дальнейшего рассуждения не важно является ли указанный эффект результатом воздействия культуры или генетики.  Думаю, что комбинацией обеих. Недаром носители моего любимого «гена авантюризма» DRD4*7R (подробно в отдельной статье) составляют менее 2% в популяциях, сформированных тысячелетиями максимально трудоемкого рисового земледелия (Китай, ЮВА), от 10% до 25% в Европе, но могут достигать 70% в некоторых племенах охотников-собирателей Амазонии. Однако, не будем уходить в сторону.

2. Марксисты, (и не только), утверждали, что после перехода к земледелию сначала формируются некие излишки, которые можно изъять, а потом возникает расслоение, эксплуатация и аппарат принуждения.  

А ведь можно предположить, что последовательность событий была ровно обратной. 

Первобытный человек, начавший параллельно с охотой высаживать какие-то злаки (переход к земледелию очень длинный и плавный процесс) не изменял своим привычкам бездельничать большую часть дня. Ему не нужно было производить больше еды ровно до тех пор, пока у его сильного и агрессивного соседа не возникла мысль отбирать часть урожая. Хранящиеся значительно дольше мяса, зерновые просто повысили техническую эффективность подобного изъятия. 

Dr. Mykola Karpytskyi: "Axis of Evil" unites hatred for the modern way of life / Микола Карпицький: "Вісь зла" об'єднує ненависть до сучасного способу життя

The current confrontation between Israelis and Arabs can no longer be explained only by religious conflict. A united front against modern civilization is being formed, which unites communist dictators, Islamic extremists, Russian necro-imperialists, and all kinds of populist currents in the West: from the extreme left to the extreme right. All of them are united by hatred of the modern way of life.

We are sliding into World War III. After Russia's attack on Ukraine, the foundation of world stability crumbled, and after Hamas's attack on Israel, local wars began to merge into one global war. Carl Gustav Jung also warned about this danger. when the traditional symbols and rituals that supported the usual way of life lose their power, the mass of people do not have time to adapt to the new society. During these periods, a pandemic of fear and hatred arises, the world is perceived hostilely as something inherently evil. We are now moving into the information society, experiencing the most extensive transformation in history.

Previously, the conflict between the Arabs and the Israelis had a local character, and was related to a specific religious and political issue. Today, it has become part of a global conflict associated with the denial of modern civilization in general. Therefore, it is no longer enough to overcome the differences between Judaism and Islam, between Israelis and Palestinians. We need an interreligious dialogue to find a priori principles of distinguishing good from evil for any religion. This will make it possible to prevent the victory of those demonic forces that are already penetrating the mass religious consciousness. Because if they win, there will be no civilization, neither in the modern sense, nor in the traditional Islamic sense.

------------

Нинішнє протистояння ізраїльтян і арабів уже не можна пояснити тільки релігійним конфліктом. Формується єдиний фронт проти сучасної цивілізації, який об'єднує і комуністичних диктаторів, і ісламських екстремістів, і російських некроімперіалістів, і всілякі популістські течії на Заході: від крайніх лівих і до крайніх правих. Усіх їх об'єднує ненависть до сучасного способу життя.

Ми сповзаємо в Третю світову війну. Після нападу Росії на Україну розсипався фундамент стабільності світу, а після нападу ХАМАС на Ізраїль почалося злиття локальних воєн в одну глобальну війну. Про цю небезпеку попереджав ще Карл Густав Юнг. коли втрачають силу традиційні символи й ритуали, на яких тримався звичний уклад життя, маса людей не встигає адаптуватися до нового суспільства. У ці періоди виникає пандемія страху й ненависті, світ сприймається вороже як щось зле за своєю сутністю. Зараз ми переходимо до інформаційного суспільства, переживаючи наймасштабнішу за всю історію трансформацію.

Раніше конфлікт між арабами та ізраїльтянами мав локальний характер, і був пов'язаний з конкретним релігійним і політичним питанням. Нині ж він став частиною глобального конфлікту, пов'язаного із запереченням сучасної цивілізації загалом. Тому тепер недостатньо подолати розбіжності між юдаїзмом та ісламом, між ізраїльтянами та палестинцями. Нам необхідний міжрелігійний діалог, щоб знайти апріорні для будь-якої релігії принципи розрізнення добра і зла. Це дасть змогу не допустити перемоги тих демонічних сил, які вже зараз проникають у масову релігійну свідомість. Бо якщо вони переможуть, то не буде жодної цивілізації, ні в сучасному розумінні, ні в традиційному ісламському.

Margarita Dudka-Bulyha: Мають з‘явитися нації та держави, які готові брати відповідальність за долю людства з позиції не рівності, але цілісного взаємоіснування народів Землі

Щодо скандального виступу Славоя Жижека (Slavoj Žižek) на церемонії відкриття Франкфуртського книжкового ярмарку 18 жовтня 2023 року. - https://politcom.org.ua/potribno-borotysya-na-oboh-storonah-odnochasno

Зрозумілий підхід. Але він все одне веде до урівняння.

Ми також можемо зрозуміти розпач німців після поразки у перший світовій. І розуміємо їхній захват ідеями нацизму. Як реванш за програш. Але зрозуміти винищення мільйонів людей в газових камерах не зможемо.

Ми можемо співчувати мільйонам німців, що загинули під час бомбардування Берлину в 45м. Але не можемо спростувати необхідність в той час припинити існування нацистскої держави. І необхідність Нюрнберга також.

Жижек не туди спрямовує увагу. І його опоненти не тим засмучені. Він не виказує антисемітизму. Він виказує дитячу хворобу лівацькості - пошук з постраждалих, хто більше постраждалий. Це повна відсутність здорового соціального імунітету.

Зараз питання не в тому, хто більш постраждалий, а в тому, як за кілька десятків років купа розвинених країн вигодували спільноту людоїдів, з якою не знають, що робити. Це маленьке, але болюче питання. Так хочеться скинути його на Ізраїль, нехай вони розберуться, тільки так, щоб світові не страждати від занепокоєння.

Але за цим питанням можна побачити більше. Як так званий цивілізований світ спокійно співіснував останні десятиліття зі світом диктаторських режимів, які не бентежили його, доки тим режимам не стало тісно в їхніх кордонах? Маємо очевидний провал усієї сучасної цивілізації. І культура відміни зараз - це як температура при загостренні хронічної хвороби. Вона не є здоров‘ям, але вона лише прояв давно запущеного в поганому сенсі процесу.

Зараз не культурні досягнення треба обговорювати, а безсилість усього, що вважалося досягненнями цивілізації. І усвідомити, що потрібні кризові міри і новий рівень обговорення у світі.

Мають з‘явитися нації та держави, які готові брати відповідальність за долю людства з позиції не рівності, але цілісного взаємоіснування народів Землі.

З такої точки зору я сприймаю цей виступ як запит дитини до дорослих, які мають урегулювати світоустрій. Питання: хто ті дорослі?

Судячи з останньої промови Байдена США мають намір лідерства у дорослішанні землян. Подивимося на їхні дії.

Сергій Чаплигін: Сьогоднішні «цивилізовані» люди просто на іншому рівні повторюють архетипи поведінки та ціннісні системи «дикунів»

«Стародавнє суспільство або дослідження ліній людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації» - книга американського антрополога, етнографа та соціолога Льюїса Генрі Моргана (1818-1881 рр.).

В ній Морган визначає «цивілізацію» як стадію в яку вступає людство після стадії «варварства», яке,  у свою чергу,  змінює собою стадію «дикості». 

За Морганом «дикість» характеризує племена, що займаються збиранням та примітивними видами полювання.

«Варварство» - племена зайняті найпростішими видами сільського господарства та скотарства – без чіткого поділу праці та розвитку соціально-політичних інститутів. 

А «цивілізація» вже знаменує собою стадію появи письма, соціально-політичних інститутів, міст, ремесел, технологічних удосконалень, розшарування суспільства на класи, появу розвинених релігійних систем.

Навіть найшвидший огляд значення термінів «дикість-варварство-цивілізація» показує, що в ньому ми маємо справу з концептами епохи Просвітництва (прогресизму та історицизму) в їх некритичній стадії.

Адже віра у поступальний розвиток історії («теорія прогресу») та  односпрямований характер  універсального шляху людства за загальною логікою розвитку від дикості до цивілізації була характерною рисою ХІХ століття.

До речі таке тлумачення цивілізації цілком прийняли марксисти, вписавши її у свою теорію зміни економічних формацій.  Робота Моргана «Стародавнє суспільство» була покладена в основу одної з базових марксистських праць — книги Ф. Енгельса «Походження родини, приватної власності та держави».

Але вже в ХХ столітті ці аксіоми історичного оптимізму, універсалізму та історицизму постали під сумнівом - виявляється, що на працю розуму якраз найбільш суттєво впливає несвідоме (міфи, архетипи, етнотравми та ін.). 

І хоча зовні здається, що шлях людини прямо веде від полону несвідомого до царства розуму (і це і є прогрес та зміст історії), насправді з'ясовується, що несвідоме  виявляється набагато сильнішим і як і раніше багато в чому визначає роботу розуму. 

За К. Юнґом, свідомість людей є змінною ("сучасною"), а позасвідоме завжди залишається незміним та самототожнім ("архетипом"). 

Відповідно зміна раціональності, соціальних моделей чи культурних кліше зачипає лише поверховий рівень людської думки, в той час як глибинні архетипи ж завжди залишаються незмінними.

Тому об'єктивна реальність архетипів є незрівнянно більш сталою, ніж структури людської свідомості і ключ до свідомості завжди лежить в сфері позасвідомого, а не навпаки.

Отже, сьогодні ми говоримо про «цивілізацію», яка приходить не замість і після «дикості» та «варварства», а продовжує разом з ними  співіснувати.

В такому розумінні «цивілізація» не знімає «дикість» і «варварство», долаючи їх, а й сама будується саме на «диких» та «варварських» засадах, які просто переходять у область несвідомого.  

Але вони від цього не лише нікуди не зникають, але, навпаки, набувають над людством необмежену владу – оскільки вважаються «подоланими» і «неіснуючими». 

Відповідно претензії на подолання колишніх фаз - омана, а насправді сьогоднішні «цивилізовані» люди просто на іншому рівні повторюють архетипи поведінки та ціннісні системи «дикунів». 

Цим і пояснюється та разюча різниця між претензіями людського розуму на гармонійне, мирне і освічене існування під покровом прогресу і розвитку та історичною практикою життя народів і суспільств, повної воєн, насильства, жорстокості, геноциду цілих рас та народів,  розгулу збочень та психічних розладів, що постійно посилюються.

І сьогоднішній час не просто не виняток, а вершина загострення.

"Політика - це теж мистецтво, а ще така ж частина нашої цивілізації, як і філософія, опера, поезія чи живопис" (Ніл Ферґюсон)

 "Політика - це теж мистецтво, а ще така ж частина нашої цивілізації, як і філософія, опера, поезія чи живопис" (Ніл Ферґюсон)

Борис Межуев и Олег Гуцуляк: Дискусия на тему будещего (государства-цивилизации или нации-цивилизации)

Некоторые аналитики считают, что время наций-государств прошло и наступило время государств-цивилизаций. 

То есть "коллективный Запад" идет на смену США, Франции, Германии. 

В какой-то мере "русский мир" идет на смену России, но пока непонятно, в какой форме это будет происходить, но будет происходить точно. 

Рано или поздно возникнет китайский цивилизационный блок с Северной Кореей, вероятно, Тайванем и, возможно, другими государствами, которые примут китайскую гегемонию. 

В этом смысле Байден олицетворяет тот вектор истории, за которым будущее, а Трамп с его неприятием всей этой атлантистской элиты, которая стоит за проектом "коллективного Запада", силу деструкции. 

Силы деструкции могут победить и отдалить этот проект на долгое время, и для России это было бы хорошо. Но едва ли они удержатся надолго. "Коллективный Запад" рано или поздно воспроизведется.

Комментарий Олега Гуцуляка: 

все же, думаю, будущее за "нациями-цивилизациями". Так как государство - это бюрократия, "посредник". А Новая геополитическая и политэкономическая Реформация состоит именно в отказе от "посредника". 

Государства-цивилизации на этом пути - лишь промежуточный этап, и да, Китай будет именно держаться за него до последнего. 

"Интермаиум" под эгидой Польши и Украины - это тоже такой "гос-цив", но затем неприменно придет доминанта "нац-цив" "Мезоевразии" (в форме симфонии-синергии этносов в нацию-цивилизацию, а внутри неё будут свои разновидности, как вот в Мусульманской Умме есть Арабский, Туранский, Иранский, Малайский и др. этно-сегменты).

Александр Волынский: В России есть только судорожная тотальная симуляция цивилизационных ценностей / Alexander Volynsky:In Russia there is only convulsive total simulation of civilizational values

Проблема СССР была в абсолютном несоответствии заявляемых ценностей с поведением элит. 

Это привело к торжеству цинизма. 

Собственно глубинный смысл т. н. "СВО" - это опора на единственную ценность остававшуюся в СССР - Победа над Германией. 

Однако, в одну реку нельзя войти дважды: нельзя представить реваншистскую, циничную, имперско-фашистскую Россию на месте СССР, даже при всех усилиях пропаганды и самоопрадания самих русских.

Я лично наблюдал, как русские разваливали СССР с вполне конкретной целью - зачем делить нефтяные доходы (тогда они упали) с узбеками и украинцами. И надо сказать, что неоколониальная модель, когда никакой ответственности, а эксплуатация и рынки ростут, очень хорошо заработала. 

Проблема оказалась в том, что кроме России на постсоветском пространстве оказались Европа и Китай. Причем и у Европы, и у Китая, и у Турции есть свои цивилизационные ценности. 

А у России нету, есть тотальная симуляция. Она судорожно пытается симулировать советскость, Дугин симулирует православие, Гиркин фашизм, а Путин - все вместе. 

В реальности такая ситуация порождает САТАНИЗМ, когда главной ценностью становится СМЕРТЬ. В России хорошим объявляют любого погибшего за ВЕЛИКУЮ РОССИЮ - это единственный критерий Добра и Зла. Поэтому Россия таит в себе страшную угрозу именно для русского народа.

---------------------

Alexander Volynsky: In Russia, there is only convulsive total simulation of civilizational values

The problem of the USSR was in the absolute discrepancy between the declared values and the behavior of the elites.

This led to the triumph of cynicism.

Actually the deep meaning of the so-called. "SVO" is a reliance on the only value remaining in the USSR - Victory over Germany.

However, one cannot enter the same river twice: one cannot imagine a revanchist, cynical, imperial-fascist Russia in the place of the USSR, even with all the efforts of propaganda and self-justification of the Russians themselves.

I personally watched how the Russians destroyed the USSR with a very specific goal - why share oil revenues (then they fell) with Uzbeks and Ukrainians. And I must say that the neo-colonial model, when there is no responsibility, and exploitation and markets are growing, has worked very well.

The problem turned out to be that in addition to Russia, Europe and China ended up in the post-Soviet space. Moreover, Europe, China, and Turkey have their own civilizational values.

But Russia does not, there is a total simulation. She frantically tries to feign Sovietness, Dugin feigns Orthodoxy, Girkin fascism, and Putin - all together.

In reality, such a situation gives rise to SATANISM, when DEATH becomes the main value. In Russia, anyone who died for GREAT RUSSIA is declared good - this is the only criterion for Good and Evil. Therefore, Russia is fraught with a terrible threat specifically for the Russian people.

Андрей Шуман: Цивилизация верхнего палеолита

В одном фильме по книге "Дети капитана Гранта" была одна интересная история. Рассеянный учёный Паганель попал в Южной Америке в передрягу и заслужил большой респект вождя местного племени. В качестве награды, вождь посвятил его в тайный высший шаманский ритуал и лично выбил татуировку на его груди. Было больно. Паганель благополучно покинул Южную Америку и очутился в Австралии. Он, как крайне рассеянный человек, попал в передрягу и там. Но местное племя собиралось его уже убить. И тут они увидели татуировку на груди Паганеля и поняли, что перед ними человек очень высокого социального статуса с высшим шаманским посвящением. Такие люди неприкосновенны. И они не просто его отпустили, но одарили подарками и дали охрану.

История вроде шутки сценариста. Но она правдива относительно верхнего палеолита. По всей Евразии была общая система приписывания социальных статусов и общая система их распознавания. Люди, поэтому, могли перемещаться на огромные расстояния с сохранением статусов. Фактически вся Евразия была одним децентрализованным государством. Идеал ЕС.

 Это будоражит воображения. Кто-то же придумал эту технологию?

Но это рассредоточенное государство ждал страшный коллапс. Климатические изменения 12 тыс лет назад затронули флору и фауну и изменили тип ведения хозяйства. Начался климатический оптимум. Это позволило начать производящее хозяйство. Но это изменило радикально культуру и форму мир-системы.

Другой такой оптимум называется Римский климатический оптимум -- краткий отрезок субатлантического периода, охватывающий время с 250 года до н. э. до примерно 400 года н. э. Мягкий климат способствовал процветанию крупных империй в Евразии: Селевкиды, Парфяне, Римляне, Кушане, Цинь, Хань. Это было время колоссальной мир-экономики с тесными контактами от Египта до Индии и Китая.

Но в 400 году гибнет Цзинь, остатки двух кушанских династий, Кшатрапы, Римская империя. Все одновременно. И мир-экономика восстановится только уже в рамках культуры ислама где-то к 10 веку...

Анатолий Несмиян: Какой цивилизационный проект избирет после-Путинская Россия

Саммит НАТО должен будет окончательно ответить на ультиматум Кремля о границах 1997 года. Это не будет точка, но наверняка будет запущен процесс, по итогам которого альянс юридически или фактически встанет на границах с Россией по всему их западному периметру (за исключением Белоруссии, но это тоже, скорее всего, пока).

Как именно будет оформлено это продвижение, вопрос важный, но в целом ответ на него уже понятен. Можно констатировать, что примерно полтысячи (и даже более) лет истории России нынешний режим благополучно спустил туда же, куда он дел и украденные у страны триллионы - в никуда. Здесь речь идет уже не о петровских временах, а гораздо глубже.

Россия, как и полтысячи лет назад, оказывается в жесткой блокаде как с востока, так и с запада, при этом у нее как и тогда, разрушена прежняя и нет новой модели развития, которую еще только предстоит осмыслить.

В некотором смысле парадоксально, но режим Путина при всех катастрофических последствиях для страны, расчистил пространство для других решений. Тогда, более полутысячи лет назад, Россия существовала в виде нескольких версий, каждая из которых опиралась на свой источник развития и потенциально предлагала принципиально иной от иных версий путь развития.

Победила самая мрачная и бесчеловечная версия Московской Руси, которая последовательно закрыла проекты Новгородской Руси и проект Великого княжества Литовского. Остался косплей на Орду, и собственно, мы в нём все эти пять веков и существуем.

Теперь пространство расчищено, бандиты разграбили страну настолько, что она снесена до коренной материнской породы, до базальтового слоя. 

И сейчас снова возможны три разные версии, у каждой из которых есть свой вариант выхода из цивилизационной катастрофы. И снова самый безнадежный во всех отношених - это московский, который предполагает исключительно рессентимент и идею «можем повторить». Ничего другого в московской версии нет и, скорее всего, не будет. Есть версия Белоруссии - маневр и динамичный баланс между Востоком и Западом и в потенциале версия Киева - но с ней как раз все очень непросто, так как с первыми двумя вопросов нет, даже в случае смены режимов сменить вектор движения будет крайне непросто. 

... Теперь такой шанс есть у Украины, а так как континент занят другой доминантой, то у Украины остается только одно пространство для потенциального доминирования - цивилизационное. В рамках русской цивилизации.

Россия, кстати, тоже находится в том же циклическом противоречии, которое выражено гораздо сильнее и имеет два уровня - противоречия между регионами и центром и противоречия между самими регионами, часть из которых не может выбраться из традиционной фазы развития, часть устойчиво находятся в индустриальной, и некоторые вышли на постиндустриальный уровень. Даже при идеальном управлении иметь внутри страны три фазы развития - это буквально экзистенциальный вызов качеству управления.

Но у России ... - неправильное и хронически приводящее к одной и той же циклически повторяющейся катастрофе. Но оно есть - это централизованная империя... Так что прямо сейчас у русской цивилизации есть только два оформленных проекта и один - в потенциале, но его еще нет, и неизвестно, каким он будет и будет ли вообще...

Станислав Кукарека: Почему Дацюк не понимает Украину

 Дацюк конечно умный дядька. Но с другой стороны в нем как в капле воды отражается вся трагедия нашей интеллигенции... (Сергій Дацюк "Що таке Україна?" https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/648fdd4eb48a1).

В чем тут проблема? В том как и любой нынешний интеллектуал Дацюк стремится так или иначе "вести в светлое будущее", хоть сапогами-то запихать таки "народ" (что "недонация", как он утверждает) на хоть какой-то "светлый путь". При этом он как-то подозрительно умалчивает о том, собственно, какой путь он на сегодня видит "светлым". Это отдельная проблема, к которой я еще вернусь (быть может), но мы пока "про сапоги". 

Итак, весь этот довольно длинный текст он посвятил животрепещущему описанию украинского национального консерватизма, того что "ни мытьем, ни катаньем" никому так и не удалось "направить нас на верный путь", что его огорчает. И что он хочет изменить. 

Оно понятно, он "элита", авангард интеллектуальный, и потому естественно должен вести покорные стада в каком-то благотворном направлении, одному ему понятном. Тут его можно понять, и это, кстати, старая история про роль интеллигенции, что бушевала не только в совке, но и задолго до совка. Короче - постсоветская трагедия, и даже построссийская.  Но есть нюанс, ведь совка-то уже нет, и РИ тоже. То, что когда-то украинцы не ринулись там "в едином порыве", это уже не упрек, а скорее комплимент. Если о прошлом. 

А если о будущем, то тоже интересно: ведь объективно нет "светлой дороги". Цивилизационный кризис на дворе, и "запад", кстати, в кризисе. Все эти вот российские поползновения в имперскую архаику и всякие исламские фундаментализмы - это как раз реакция на кризис. Нет, это не выход из кризиса, а только лишь реакция (довольно глупая), но светлой-то дороги нету объективно. Ну и куда бежать? А главное - зачем?

Довольно интересна тут его полемика с Грицаком, где начинает он вот просто "в бубну". Мол, не сложилось Украине быть державой, нет у нее дескать вундервафель, нет ядрен-батона и завоеваний до Камчатки и потому это глобальный фейл. 

Ну с точки зрения институционализма (как самоценности) - это понятная позиция. Однако сам контекст и историческая ретроспектива несколько тут однобоки. Давайте разбираться. 

Вот есть такой народ, евреи. Которые примерно так от Флавия (Иосифа) и аж по вторую половину века двадцатого даже войны никакой завалящей не выиграл, империи не создал, вундервафель не накопил. Однако не исчез. И даже более того. Народ тот тоже многие критиковали за консерватизм излишний и злоупотребление традициям, они отвергли христианство новомодное (как минимум многие из них), застыв в архаике иудаизма. И ведь не только там критиковали их, но их всячески дискриминировали, репрессировали, депортировали и даже геноцидили. И шо?

Тарас Лютий: Чи настає кінець Західного світу?

З моменту появи двотомника Освальда Шпенґлера «Присмерк Західного світу» (1918, 1922) суперечки про перспективи глобального Заходу ні на мить не вщухають. А за нинішнього ґерця між західним світом і «рускім міром» подібні питання взагалі загострюються не на жарт. І от уже буквально з перших рядків цього грубезного опусу читач знайомиться з одкровеннями про те, що західноєвропейсько-американська культура переходить у стадію свого згасання. Ба більше, відбувається воно на проміжку 1800–2000 років. Що ж означає ця теза?

Скажемо відверто, вислід Шпенґлера не є несподіваним. Адже автор і сам визнає вплив на хід своїх міркувань ніцшеанських концептів, як-от «декаданс», «нігілізм» або «переоцінка цінностей», які трохи раніше свідчили про сутінки Заходу. В дусі «філософії життя» Шпенґлер порівнює існування культур із організмами, що проходять визначальні цикли: народження, зростання, розквіт, занепад і смерть. Отже, геть усім культурам відведено свої місце і час. А їхнє становлення передбачає наявність трьох елементів: Душі (як можливості щось утілити), Життя (того, що звершує) і Світу (себто, здійсненого). 

Філософ наводить і декілька способів розгляду буття культур. Один спирається на закономірності, а отже, має справу із застиглими формами. Інший покладається на аналогії, що дає змогу схоплювати живі форми. Зрештою, йдеться про натуралістичний (науковий, систематичний) та історичний (поетичний, споглядальний) досвіди. Перший набувається мірою того, як дослідник вивчатиме природу, висновуючи сукупність законів (звідси й пошана до числа та причинності, хоча вираховувати можна лише неживе). Другий отримується від народження й полягає в тому, що спостерігач взорує на становлення (тобто на життя, яке не має меж). Віддаючи перевагу останньому підходові, Шпенґлер ошелешує жаскою, проте знаною, принаймні з часів Шопенгавера, сентенцією: людство ніколи не мало жодної визначеної мети чи бодай якогось плану розвитку, адже підпорядковується принципам, які виникли в осередку окремих культур, де розігруються унікальні ідеї, пристрасті та варіанти їх прояву.

Звідси випливає, що історія культури є не прогресом, а звершенням її можливостей і нагадує калейдоскоп утворень і перетворень дивовижних органічних форм. Спочатку вони оприявнюються хаотично, а вже потім потрапляють на вищий щабель. І тоді на перший план виходять видатні постаті (Александр, Діоклетіан, Мохаммад, Наполеон) або події (Пелопоннеська чи Тридцятилітня війна). І нехай між культурами не зникає взаємодія, всі вони мають винятковий триб існування. Чимало з них, окрім єгипетської, мексиканської та китайської, зазнавали впливу давніших культур. Одначе, говорити про загальні чи постійні чинники не випадає. Це відчувається, коли нам несила зрозуміти наріжні поняття, сформовані всередині своєрідної культури. Для нас залишається загадкою вавилонський світ, а отже, колись і західний світ буде незрозумілим для подальших культур. А тому варто вести мову про щось таке, як індійський, арабський, античний, західний та інші різновиди культурного мислення.

Згідно зі Шпенґлером, головною вадою західного типу мислення є намагання все розглядати крізь призму універсальної точки зору. Якщо репрезентант античної культури, Платон, говорить від імені еллінів, яких, на відміну від варварів, тільки й уважає людьми, то виразник західної культури, Кант, намагається висловлюватися про загальні закони, властиві людству в цілому. А втім, скільки є запитів, стільки ж має бути і відповідей. Усяка історична епоха передбачає власний пошук і погляд. Ось чому, підкреслює Шпенґлер, немає ніякої загальнолюдської культури чи моралі. Проте подібне твердження суперечитиме раціональній західній традиції, бо залишається небезпека зашпортатися у тотальній відносності. Хоча, здається, Шпенґлера той релятивізм не лякає ніскільки. Навпаки, він увиразнює разючі культурні відмінності. Приміром, античну чуттєво-тілесну статичну культуру іменує «аполонійною», а просторову динаміку західної культури називає «фавстівською» за персоналізм і жагу пізнання.

Що ж тоді вважати точкою занепаду? Аби це збагнути, необхідно взяти до уваги, що Шпенґлер не ототожнює зазвичай синонімічні поняття «культура» і «цивілізація». В його уявленні цивілізація є ознакою завершення культури. Ба більше, філософ удається до поетичного пояснення, а надто коли стверджує, що цивілізація довершує долю культури. Ідея Долі властива кожній культурі. Вона розгортається як повноцінна картина світу й осягається через мистецтво чи трагедію. Отже, цивілізація — не живе тривання буття культури, а штучний, виснажений, завершальний її стан, який веде до неорганічних і змертвілих форм. Культура помирає, коли її душа вичерпує можливості на рівні народів, мов, віровчень, мистецтв, держав, наук і подібного. Колись стоїцизм і буддизм явили завершення, відповідно, античної та індійської культури. 

Прикметно, що цивілізація пов’язана у Шпенґлера ще й з імперіалізмом. Зрештою, свою книгу він пише в часи краху західних імперій, у переддень нацистського райху та нової світової війни. Всередині людини культури нуртує творчий потенціал, тоді як у людини цивілізації помітна енергія, що скерована назовні. Чи ж не через це у візії Шпенґлера західна культура добігає кінця після свого суттєвого надламу? Ще одна ознака деградації — скептицизм, який дається взнаки занепадом мистецтва, появою матеріалізму, соціалізму, недолугого парламентаризму, має ознаки недовіри до науки, позначається розростанням великих міст і техносфери. 

З другого боку, потрібно визнати, що кризові явища — річ цілком звикла для повноцінного життя культури. Тож, запитаймо себе: чи не є вони новітнім пошуком, який є ознакою налаштування культури на інший курс?

Показово, що Шпенґлер наголошує на відмінностях поміж «російською» та «фавстівською» душею. У першій, попри позірну схожість на західну культуру, відчувається «примітивний московський царизм». Росіян змушують жити в умовах штучно вигаданої історії, яку вони сприймають як догму. До того ж, вибудовані на західний штиб російські міста не мають органічної єдності з типово рустикальним ландшафтом. Хіба ж це не парадоксально: російське прагне виглядати по-західному, втім Захід тут ненавидять? Тому сподівання на те, що умовна «російська культура» здобуватиме самобутню силу — марні. В цій традиції все відмінне завжди сприймалося вороже, вичавлюючи важливі елементи, які могли бодай чимось зарадити народженню направду повноцінної культури.

Певна річ, смішно говорити про вічне існування культур. Але беззаперечно те, що західна культура, подібно до всіх інших, теж колись зійде зі сцени. 

Проте є один чи не найвагоміший чинник, який дозволяє їй протриматися довше в історичному плині. Це заохочення до самокритики. Таким, попри пророцтва Шпенґлера, наразі й виглядає рецепт її оновлення.

Владимир Емельянов: Что бы теперь написал Шпенглер

Готовя лекцию о Шпенглере, подумал: вот был бы Шпенглером - о чем бы сейчас написал?

Написал бы, что закат это естественное состояние Запада. Он просто так живет. И никуда не денется. Ведь солнце заходит каждый вечер, но наутро встает опять. Восток давно перестал восходить, а Запад все заходит.

Что Россия, несмотря на навороченность техническими новинками, осталась жить в эпохе Брежнева и не может никуда сдвинуться из этой мертвой точки равновесия между материальным и душевным. Ей там хорошо.

Что в мире постепенно начинает доминировать мировоззрение народов древнего Ближнего Востока. Потому что древний, доосевой Ближний Восток - это вовсе не Восток, а основа Запада и его саморефлексия.

Что воюют не числом, а уменьем, и все эти миллионы китайцев и жителей Азии, даже поселившись на Западе, не сделают его собой. А постепенно сделаются западными людьми.

Что высокая культура появится вновь только с новой религиозностью и новой аристократией.

Что людям нужно готовиться меняться и телом, и разумом. Иначе они проиграют природе третьего порядка - биолюдям и ИИ. (Первая природа - биосфера, вторая - ноосфера, т.е. общество и культура, и вот третья природа - артисфера).

Александр Волынский: Варварство, цивилизация, гуманизм и дегуманизация: их подлинные сущности и место в истории человечества

Мобилизационная  модель  развития  требует  не  только  постановки  целей, но  и  стратегии  их  достижения. В России  и  в Украине  сегодня  усиленно  размышляют  над  целями  и  стратегиями. Теорий огромное число. Проблема состоит только в том, что критерий истины - это ПРАКТИКА, и нет иного способа проверить теорию, кроме внедрения её в жизнь.

Методологическая проблема общественных наук состоит в многофакторности моделей, в обратных связях, т. е. сами изменения могут породить ситуацию, которую модель учесть не могла. Из-за этого и рухнула плановая экономика.

Россия хочет быть как США и Китай, не имея человеческого капитала США и Китая. Не имея ресурса "мягкой силы", Россия применяет "жесткую", используя огромные запасы оружия, в том числе и ядерного, и готовность большинства русских отдавать свою жизнь государству. Собственно эта готовность и составляет главный человеческий капитал России. Даже не особо отвлекаясь на теоретические абстракции, Путин все делает правильно - использует тот ресурс который есть - углеводороды и "пушечное мясо". 

Внушить самим себе и всем вокруг, что война - это единственный способ решения всех проблем, т. е. вернутся на уровень ВАРВАРСТВА, - вот путь России. Проблема варваров - это отставание в технологиях, но их можно купить или украсть. Веками варвары пользовались знаниями цивилизаций и у России есть ядерный зонтик. Если не получится этот наскок на цивилизацию, тогда можно уйти в лес, поднакопить силы и снова в атаку. Тут нет критерия:, кто - добро, а кто - зло. Для варвара любая цивилизация - это отчуждающие схемы, превращающие человека в деталь машины. 

С точки зрения Запада оптимальный способ борьбы с варварами - это нанять других варваров. Тут  открывается  прекрасная  возможность  для  Украины.

Удивительная черта России - это систематическое уничтожение всех моделей цивилизованного поведения внутри социума. Человек, ведущий себя рационально, не считается ментально русским. Даже науку русские числят некой магией, а ученых - волшебниками. Но  в  русской  политике  нет волшебства, зато  есть  перманентное  насилие. Кто  в  этом  виноват? Русская  история. Цивилизация  тоже  применяет  насилие, но  суть  цивилизации - это  универсальные  механизмы  демонстрации  власти  через  институции. Русские  смеются, когда  им  говорят, что  на  Западе  человек  свободен, ведь  там  огромное  число  норм, правил, стандартов  и  законов, "тут  не  стой, туда  не  плюнь". Вот  в  России  на  любые  правила  можно  наплевать, так  кто  свободней? Поскольку  правила  не  работают,  приходится   опираться  на  личные  взаимодействия, на  симпатии  и  антипатии, фобии  и  желания. Закон  что дышло, куда  повернул – туда  и  вышло, вот  главный  принцип  русской  свободы.

Русские  любят  обвинять  Запад  в  двойных  стандартах. Это  правда. Запад  четко  отделяет тех  кто  живет  по  ПРАВИЛАМ  ЦИВИЛИЗАЦИИ и тех  кто  живет  по  ПОНЯТИЯМ  ВАРВАРСТВА. Иногда  Запад  пытается  цивилизовать  варваров, но  редко  когда  такой  опыт  удавался. Народ  может принять  цивилизацию, только  если  к  этому  есть  достаточные  основания, главное -  невозможность  продолжать  жить  в  варварском  состоянии, не  по  моральным, а  по  экзистенциальным  причинам. Охотники  и  собиратели, неолитические  скотоводы  и  земледельцы  переходили  к  цивилизации  не  от  хорошей  жизни. Города  в  Месопотамии  возникали  там, где  людей  почти  не  было, зато  был  отвратительный  климат  южных  болот, которые  надо  было  осушать, так  было  и  в  Китае. В  Египте  государство  появилось  только  после  того,  как  высохла  Сахара  и  жизнь  прижалась  к  долине  Нила. Греки  вынуждены  были  отселять  лишние  рты  в заморские   колонии, а  римскую  цивилизацию  создали  этруски, мигранты  из  Малой  Азии, в  тесной, зажатой  между  морем  и  варварами-кельтами  Италии. Хотя  Римская  Империя  пала  под  натиском  варваров, она  оставила  им  Церковь. Христианство  и  Ислам, Конфуцианство  и  Буддизм, Индуизм и  Иудаизм -  вот  носители  цивилизации  в  Средние  Века.  Капитализм  восстановил  государственноцентричную  модель  цивилизации. Сегодня  цивилизация  сосредоточена  в  мегаполисах  и  бюрократиях, но  как  и  в  эпоху  Античности,  она  переживает  кризис: у  цивилизации  не  хватает  ресурсов  поддерживать  саму  себя     Капитализмом.

Варваров  цивилизовывали  империи  и   имперские  религии. Что  сегодня  может  заменить  государство  и  религию? Так  и  хочется  сказать – НАУКА, но  это  ошибка. Наука - это  только  метод  получения  знаний. Цивилизация  активно  использует  знания, но  и  варвары  могу  использовать  знания  и  даже  развивать  науку, хотя  и  методом  постоянной  кражи  достижений  цивилизации (кстати, не только путем кражи, но и смелого, неограниченного традицией эксперементирования: именно варвары-кельты являлись творцами новых вещей, rerum novarum, которые от них охотно перенимали римляне и значительно затем усовершенствовывали, - РЕД.). Кроме  науки  цивилизация  опирается  на  трансцендентные  принципы. Гегель  понимал  СВОБОДУ  как  НЕОБХОДИМОСТЬ. Для  цивилизованного  человека - это  понятная  диалектика, а  для  варвара - это глупое  противоречие.

В  основе  новой  глобальной  цивилизации  должен  лежать  ПРИНЦИП ГУМАНИЗМА. ГУМАНИЗМ - это  не  красивая  мечта, а  насущная  необходимость. БЕЗ   ГУМАНИЗМА   МЫ  ВСЕ  УМРЕМ.  Гуманизм - это  не  жалость, не  надо  путать  его  с  эмпатией  и  альтруизмом. Гуманизм - это  признание  бытия  отдельной  личности  и  всего  человечества  высшей  ценностью. Карл  Маркс  считал  Коммунизм  именно  формой  ГУМАНИЗМА. Цивилизация  отчуждает,   цивилизация  есть  противоположность  ГУМАНИЗМА, отсюда  все теории  о  "благородном  дикаре", восхищение  "могучими  варварами", культ  героев, поиск  "естественного  состояния", анархизм. Но  варварство  тоже  не  желает  слышать  о  ГУМАНИЗМЕ  просто  потом, что  упивается  насилием. Сталинский  коммунизм тоже   оказался  погруженным  в  насилие  и  никак  не  соответствовал  определению  Маркса, но  после  Второй  Мировой  ГУМАНИЗМ  стал  активно  обсуждаться  и  на  Западе  и  в  СССР. К  сожалению,  поколение,  наблюдавшее  ужасы   войны,  ушло, а мир  погружается  в  новую  волну  отчуждения  и  насилия.

Опыт, этот критерий  истины, показывает, что пока  "жаренный  петух  не  клюнет"  мировые  элиты, тогда  они  не  осознают  необходимость  ПРИНЦИПА  ГУМАНИЗМА  и человечество  будет  катиться  к  своей  погибели. Ужас состоит  в  том, что  никто  не  будет специально хотеть  гибели  человечества. Вот  Путин  совсем  не  хотел  начинать  ВОЙНУ, он  продолжает  проводить  СВО, но  ведь  вышла    ВОЙНА. Так  и  человечество  погибнет  потому, что  эгоистичные  правители  эгоистичных  народов  сожгут  планету.

Тут  надо  заметить, что  ГУМАНИЗМ - это  тоже  вид  эгоизма, но  эгоизма  видового, просто  надо  всех  людей  признать  людьми, вне  зависимости  от  их  расы, класса, гражданства  и  пола. У  меня  создается  стойкое  ощущение, что  главным своим   врагом  русские  сегодня  считают  вовсе  не  либералов, а  именно  ГУМАНИЗМ. Дегуманизация  врага - это старый  прием, но  в  России  врагами  объявлены  все  противники  СВО.  Поскольку   именно  "пушечное  мясо" - это  главный  козырь  России, то  и  к  СВОИМ  отношение  катастрофически  жестокое. Дегуманизация  России  превращает  ее  в  главную  угрозу  существования  человечества.