Візантійська стратегія як еволюція Мезоєвразійства

1. Від стихійного простору до свідомої системи

Мезоєвразія у своїй первинній формі — це простір транзиту, кочових рухів та локальних етносів. Візантійська стратегія взяла цей «сирий матеріал» і наклала на нього сітку римського права та християнської етики.

Теза: Візантія перетворила Мезоєвразію з об’єкта географії на суб’єкт геополітики. Це перехід від «буття в просторі» до «управління простором».

2. Концепція «Ойкумени» як мезоєвразійська єдність

Мезоєвразія історично страждала від роздробленості. Візантійська стратегія запропонувала універсальну ідею Oikoumene — цивілізованого світу під єдиним інтелектуальним та духовним куполом.

Теза: Візантія — це перша спроба створити «спільний ринок смислів» для народів Мезоєвразії, де Галич, Київ, Новгород, Чернігів, Костянтинополь, Трапезунд та Херсонес розмовляли однією політичною мовою.

3. Наративна тяглість: Від міфу до Державного Логосу

Якщо ранні мезоєвразійські утворення трималися на родових міфах, то Візантія запровадила стратегічний наратив Спадкоємності. Вона проголосила себе «Вічним Римом», що дозволило їй інтегрувати навіть найбільш ворожі народи через механізми васалітету та титулатури (згадаймо статус «архонтів» для слов’янських вождів).

Теза: Візантійська стратегія — це інструментарій, який дозволяє різним етносам Мезоєвразії знайти своє місце в ієрархії цивілізації, не втрачаючи ідентичності.

4. Візантія як «Мезо-буфер»: Стратегія інтелектуальної оборони

Географічно Мезоєвразія є зоною постійного тиску Сходу на Захід. Візантія винайшла стратегію «активного захисту через складність»: використання дипломатії, династійних шлюбів та релігійного впливу замість нескінченних воєн.

Теза: Візантійська стратегія є наступним етапом мезоєвразійського виживання — це перехід від оборони кордонів до оборони смислів.

5. Галич як «Західна Візантія» (The Halych Bridge)

Перебування Андроніка I Комніна у Галичі є фізичним доказом цієї тяглості. Галич Ярослава Осмомисла став точкою, де мезоєвразійська енергія Прикарпаття з’єдналася з візантійською системною матрицею.

Теза: Ми розглядаємо Галицьку Русь як західну проекцію Візантійської стратегії, де європейська динаміка поєдналася з імперською глибиною аналізу.

Методологічне резюме для Інституту:

Ми не просто вивчаємо Візантію. Ми досліджуємо, як Мезоєвразійська платформа (наш регіон) отримала свою «операційну систему» від Костянтинополя. Сьогодні наш Інститут має оновити цю «прошивку», створюючи нові стратегічні наративи для XXI століття.

«Візантійська стратегія — це Мезоєвразія, що усвідомила себе як Розум».

МАНІФЕСТ Прикарпатського інституту етносоціальних досліджень та стратегічного аналізу наративних систем імені імператора Андроніка I Комніна

МАНІФЕСТ

Прикарпатського інституту етносоціальних досліджень та стратегічного аналізу наративних систем імені імператора Андроніка I Комніна

Ми виходимо з того, що історія — це не набір дат, а динамічна система наративів, що визначають виживання націй.

1. Символ перетину світів

Постать імператора Андроніка I Комніна, який знайшов прихисток у Галичі при дворі Ярослава Осмомисла, є для нас символом того, що Прикарпаття історично є суб'єктом великої геополітики. Ми відкидаємо провінційність. Наш інститут аналізує локальні процеси крізь призму глобальних систем.

2. Стратегія інтелектуального притулку

Подібно до того, як давній Галич став інтелектуальною та політичною гаванню для представника найвищої династії світу, наш Інститут є простором для критичного мислення, вільного від догм. Ми досліджуємо, як "чужі" та "свої" наративи взаємодіють, створюючи нову соціальну реальність.

3. Дешифрування соціальних кодів

Ми визнаємо: влада над майбутнім належить тому, хто розуміє структуру етносоціальних систем. Ми розглядаємо етнос не як статику, а як живу систему, що постійно адаптується до зовнішніх викликів. Наше завдання — стратегічний аналіз цих адаптацій.

4. Протидія наративній експансії

У світі, де інформація є зброєю, ми вивчаємо механізми маніпуляції та захисту національного смислового простору. Андронік Комнін був майстром переконування та риторики; ми вивчаємо ці інструменти, щоб зробити українське суспільство стійким до зовнішніх деструктивних впливів.

5. Етика складних рішень

Ми не боїмося неоднозначності. Історія Андроніка — це історія трагедії, величі та складних виборів. Наш аналіз є чесним, глибоким і позбавленим ілюзій. 

6. Поєднання візантійського досвіду та галицької волі

Ми беремо від Візантії глибину системного державного аналізу, а від Галичини — дух опору, самостійності та вірності своїй землі. Це поєднання робить нашу методологію унікальною.

Наша мета — перетворити знання про минуле та теперішнє на стратегічну перевагу для майбутнього.

Прикарпатський інститут ім. Андроніка I Комніна: Аналіз. Система. Майбутнє.

---------------

Візантійський орел у Галицькому гнізді

Андронік I Комнін у Галичі (1164–1165 рр.)

Постать Андроніка I Комніна (1118-1185) — одного з найхаризматичніших та найсуперечливіших імператорів Візантії — назавжди пов’язала долю Константинополя з історією Прикарпаття. 

Його матір'ю була Ірина, дочка звенигородського і перемишльського князя Володаря Ростиславича [Юревич О.  Андроник I Комнин / пер. с англ. К. Л. Дробинской. — СПб.: Евразия, 2004. — с. 51]. Його батьком був Ісаак Комнін, третій син імператора Олексія І Комніна та Ірини Дукіни (греко-болгарки).

Його перебування в Галичі є не просто біографічним епізодом, а ключовим доказом того, що Давній Галич у XII столітті був інтелектуальним та політичним центром світового рівня.

Політичне вигнання як стратегічний вибір

У 1164 році, внаслідок конфлікту зі своїм двоюрідним братом, імператором Мануїлом I, Андронік був змушений шукати порятунку за межами імперії. Його вибір припав не на Угорщину чи Русь у широкому сенсі, а саме на Галич, до двору князя Ярослава Осмомисла.

Це був вибір стратега. На той час Галицьке князівство було потужною державою, яка контролювала торгові шляхи та мала значний вплив на європейську політику. Осмомисл прийняв візантійського аристократа з королівськими почестями, вбачаючи у цьому союзі можливість зміцнити власну міжнародну легітимність.

Життя в Галичі: Інтелектуальний діалог Сходу та Заходу

Андронік прожив у Галичі близько року. Згідно з літописними свідченнями та візантійськими хроніками (зокрема Микити Хоніата), він став не просто гостем, а активним учасником державного життя:

Дипломатія та полювання: Андронік супроводжував Осмомисла на полюванні та під час урочистих виїздів, що в ті часи було формою найвищої державної комунікації.

Військове співробітництво: Візантійський принц брав участь у спільних військових нарадах. Галицькі полки разом із Андроніком допомагали імператору Мануїлу (після примирення) у боротьбі з угорцями, що підкреслює стратегічний альянс між Галичем та Царгородом.

Інтелектуальний вплив: Перебування Комніна, людини надзвичайно освіченої та витонченої, залишило слід у культурі галицького двору. Саме в цей період архітектура та книжність Галича досягають свого розквіту, вбираючи візантійську складність та локальну енергію.

Наративна спадщина

Андронік I Комнін повернувся до Константинополя, де згодом зійшов на імператорський престол. Його правління було позначене спробами радикальних реформ та боротьбою з корупцією еліт — наративи, які актуальні й сьогодні. Цікаво, що Андронік I наказав встановити свій великий портрет на воротах однієї з церков Константинополя. На ньому він був зображений не як імператор, а як звичайний трудівник або селянин із косою, що символізувало його боротьбу з корумпованою аристократією.

Для нашого Інституту досвід перебування Андроніка в Галичі є метафорою «стратегічного перехрестя». Це історія про те, як глобальний лідер знаходить спільну мову з регіональною елітою, як обмінюються смислами різні культури та як формуються складні соціальні системи на межі цивілізацій.

Чому це важливо сьогодні?

Спадщина Андроніка в Галичі вчить нас:

Суб'єктності: Прикарпаття ніколи не було периферією, воно було місцем, де вирішувалися долі імперій.

Аналітичній глибині: Політика — це мистецтво складних систем та несподіваних альянсів.

Культурній тяглості: Наші сучасні дослідження спираються на фундамент, закладений у часи, коли золото Візантії та залізо Карпатських гір творили нову історію Європи.

--------------

MISSION STATEMENT & ABSTRACT

Institution: Emperor Andronikos I Komnenos PreCarpathian Institute of Ethnosocial Research and Strategic Analysis of Narrative Systems

Overview: The Institute is a premier research and analytical center dedicated to the multi-layered study of ethnosocial dynamics and the structural modeling of narrative systems. Founded on the historical intersection of Byzantine statecraft and the sovereign traditions of Medieval Halych, the Institute serves as a strategic hub for understanding how narratives shape collective identity, social stability, and geopolitical resilience.

Core Research Areas:

Ethnosocial Systems Modeling: Analyzing the evolution of social structures within the PreCarpathian region and their integration into the global socio-political landscape.

Strategic Narrative Analysis: Investigating the construction, dissemination, and impact of historical and contemporary narratives on national security and social cohesion.

The Komnenian Legacy Project: Exploring the 12th-century diplomatic and cultural synthesis between the Byzantine Empire and the Principality of Halych as a precursor to modern global integration.

Resilience and Sustainability: Developing "White Paper" frameworks for resource responsibility and societal stability in an era of global limits.

Vision: Drawing inspiration from the figure of Emperor Andronikos I Komnenos—who sought strategic refuge in Halych—the Institute bridges the gap between classical political wisdom and futuristic analytical tools. We transform the complex data of the past and present into actionable strategic intelligence for a sustainable future.

------------

МИССИЯ И РЕФЕРАТ

Учреждение: Институт этносоциальных исследований и стратегического анализа нарративных систем имени императора Андроника I Комнина

Обзор: Институт является ведущим научно-исследовательским и аналитическим центром, занимающимся многоуровневым изучением этносоциальной динамики и структурным моделированием нарративных систем. Основанный на историческом пересечении византийской государственной политики и суверенных традиций средневекового Галича, Институт служит стратегическим центром для понимания того, как нарративы формируют коллективную идентичность, социальную стабильность и геополитическую устойчивость.

Основные направления исследований:

Моделирование этносоциальных систем: анализ эволюции социальных структур в Прикарпатском регионе и их интеграции в глобальный социально-политический ландшафт.

Стратегический анализ нарративов: исследование построения, распространения и влияния исторических и современных нарративов на национальную безопасность и социальную сплоченность.

Проект «Наследие Комнинов»: Изучение дипломатического и культурного синтеза XII века между Византийской империей и Галицким княжеством как предшественника современной глобальной интеграции.

Устойчивость и жизнеспособность: Разработка концепций «белой книги» по рациональному использованию ресурсов и обеспечению стабильности общества в эпоху глобальных ограничений.

Видение: Вдохновляясь фигурой императора Андроника I Комнина, который искал стратегического убежища в Галиче, Институт преодолевает разрыв между классической политической мудростью и футуристическими аналитическими инструментами. Мы преобразуем сложные данные прошлого и настоящего в действенную стратегическую информацию для устойчивого будущего.

Вітаємо з 75-літтям історика й археолога, видатного дослідника Давнього Галича, Галицької землі та Прикарпаття Богдана Томенчука!

 Вітаємо з 75-літтям історика й археолога, видатного дослідника Давнього Галича, Галицької землі та Прикарпаття Богдана Томенчука!

Богдан Томенчук народився 3 вересня 1950 р. в селі Ценява Коломийського р-ну Івано-Франківської області.

Навчався в Коломийській середній школі №10 і №2. Після служби в армії (Чехословаччина) в 1971-1976 рр. навчався на історичному факультеті Чернівецького державного університету імені Ю. Федьковича (ЧДУ).

Набутий в студентські роки науковий досвід дав можливість Б. Томенчуку після закінчення Чернівецького університету самостійно керувати археологічними експедиціями спочатку Чернівецького, а потім Івано-Франківського краєзнавчих музеїв, де протягом 1976-2000 рр. він працював науковим співробітником та завідувачем відділу археології. 

У 1980 р. – лаборант, а в 2002-2008 рр. – науковий працівник Інституту археології НАНУ (за сумісництвом). У 1995 р. – викладач кафедри образотворчого мистецтва художнього факультету Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника (за сумісництвом).

У 1998 р. Богдан Петрович Томенчук захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «Археологія» в Інституті археології НАНУ. З 1999 р. працював викладачем кафедри релігієзнавства філософського факультету, пізніше – доцентом кафедри всесвітньої історії історичного факультету Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника. З 2006 р. – доцент, а з 2014 по 2024 рр. – завідувач кафедри етнології та археології.

Ігор Коваль: Чим є лев і галка для Галицької землі

 Світлина: керамічна плитка з зображенням грифона, знайдена археологами у Давньому Галичі (тепер - село Крилос).

Уже багато десятиліть триває дискусія про герби Галицько-Волинської Русі. Зрозуміло, що назвавши Галицько-Волинське територіальне об’єднання державою, його не можна уявити без державного герба. У Галицько-Волинському літописі йдеться про один з таких гербів: «За поприще од города Холма стоїть також башта кам’яна, і на ній — орел кам’яний вирізьблений; висота ж каменя — десять ліктів, а з верхівками і підніжжями — дванадцять ліктів». За цим описом церковний історик ХIХ ст. Антін Петрушевич вважав, що це зображення двоголового орла. «Якщо це княжий герб, то він належить Данилу, який побудував цей «стовп» разом з іншими холмськими укріпленнями», — висловлювався про холмське геральдичне різьблення історик Іван Крип’якевич.

Для встановлення генези давньоруської геральдики княжих часів надзвичайно важливими є відкриті керамічні плитки від мозаїчного омфалія дерев’яної ротонди (друга половина XII — початок  XIII ст.) на городищі Замчище в селі Олешкові Снятинського району на Прикарпатті. Серед віднайдених плиток є складнофігурні рельєфні плитки, які в мозаїчному наборі утворювали зображення геральдичного орла в центральній частині підлоги храму.

Можна припустити, що галицькі геральдичні зображення орлів мали безпосередній зв’язок із геральдичними орлами з Наддніпров’я і були тісно пов’язані з ідеєю сильної влади великих київських князів.

Існує припущення, що зображення орла на шиферній плиті головної української святині  — Софії Київської було державною емблемою-гербом Київської Русі часів Ярослава Мудрого. Дослідник фресок і графіті Софіївського собору в Києві професор Сергій Висоцький звернув увагу також на те, що на ктиторській фресці зображення орлів у декоративних картушах прикрашали плащ Ярослава Мудрого. Якщо це твердження правильне, то ймовірно, що й вирізьблений з каменю на одній з оборонних веж при в’їзді до новозакладеної Данилом Галицьким столиці Холма орел міг бути своєрідним символом-емблемою могутньої Київської держави, славу якої мріяли відродити галицькі князі.

Польський історик ХV ст. Ян Длугош стверджує, що двоголовий орел був традиційним територіальним знаком на західноукраїнських землях. Під час Грюнвальдської битви 1410 р. на коругві Перемишлянської землі розміщувався двоголовий орел під однією короною на синьому полотні.

Микола Бандрівський: Галицько-волинська княгиня Констанція, дружина княза Лева І

Замок, в якому брали шлюб наші князь Лев і королівна Констанція (сьогоднішні світлини тієї фортеці)

Нині отримав низку цікавих світлин зі замку Зволен у Словаччині, в якому брали шлюб князь Лев і княжна Констанція близько 800 років тому. Зробив ці фото і оперативно вислав Nestor Chornovus (син Володимира Чорновуса), який мандрує тими краями. 

Почати слід, мабуть, з того, що давньоруський Львів знав у своїй багатовіковій історії чимало гарних, мудрих і сильних жінок. Імена переважної більшості з них, як і імена їх чоловіків, вже давно канули у небуття. 

Проте ім’я однієї з тих жінок, яка не лише вражала сучасників своєю красою, але й вірою свого серця, європейська історія все ж таки донесла до нашого часу. Ім’я цій (багато в чому все ще загадковій для істориків) особистості – княгиня Констанція (1237-1302 роки) – вірна і довголітня дружина одного з найвидатніших західноруських князів - Льва Даниловича, з якою він прожив більш як півстоліття.

У своєму земному житті, як і кожен з нас, несла свій хрест і княгиня Констанція - з терпіннями і випробовування, про які сьогодні ніхто вже не довідається. Знаємо лиш одне, що пам’ять про неї довгі роки зазнавала несправедливої наруги: майже через три століття після відходу її у Вічність, на догоду чиїмсь амбіціям, княгиню Констанцію оголосили «римо-католичкою», основуючись лише на тому одному факті, що вона була донькою угорського короля Бели ІV з династії Арпадів. 

Однак в останні роки, здавалось би, так пропагована окремими науковцями і львівськими екскурсоводами приналежність княгині Констанції до католицтва, чим раз частіше починає піддаватися сумнівам.

 Які на це є підстави? 

Ігор Лазоришин: Іван Драбчук: розмова з краєзнавцем

Іван Васильович Драбчук (творчі псевдоніми Іван Горощук, Іван Сілецький та криптоніми І. Д., І. С.) – педагог, історик-краєзнавець, поет. Закінчив історичний та філологічний факультети Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника. З 1991 року працює вчителем історії та географії в Сілецькій гімназії, а з 2000-го – співробітником Національного заповідника «Давній Галич». Член Національної спілки краєзнавців України, учасник літературно-мистецького об’єднання «Нащадки Митуси» (м. Галич). Автор краєзнавчих студій: «Непізнана минувшина» (1998), «Духова криниця» (2002, 2004), «Пристань віків» (2003), «Чудотворні ікони Прикарпаття» (2003), «З вірою в серці» (2004), «Як почуєш вночі…» (2007), «Галич запрошує» (2007, у співавторстві з В. Дідухом), «Іван Мирон – міністр ЗУНР» (2007, у співавторстві з М. Скаврінком), «Таємниця Духової криниці» (2012), «Чужинці у долі України» та «Жити за Шевченком» (2014), «Галич на вістрі історії» (2017), «Зоря «Просвіти» над Галичем» (2018), «Календарі українських повстанців» (2018), «Відомі уродженці Галича» (2020), «Духовні святині Сільця» (2020), «Традиції, які зникають» (2020); книжок поезій: «Поезія зірок» (1995), «Білоцвіт» (2004), «Дощ осінніх яблук» (2007), «На долонях землі» (2016), «Там, де тече Рутка» (2020), «Сонячний Сідугал» (2021). Іван Драбчук – автор численних публікацій на краєзнавчу та історичну тематику у місцевій періодиці. Лавреат премій імені Памви Беринди (2004, м. Галич), Романа Федоріва (2005, м. Тисмениця) та Марійки Підгірянки (2007, м. Івано-Франківськ). Автор понад 40 власних пісень. Нагороджений грамотою Міністерства культури України, грамотами обласної та районної влади, обласної організації ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка

Якось мені до рук потрапило кілька десятків афоризмів краєзнавця, педагога і поета із села Сільця Ямницької територіальної громади Івана ДРАБЧУКА, серед яких на другому місці – після поваги до гідності іншої людини – був такий: «Коли людина перестає читати – вона починає деградувати». І саме ці слова стали для мене вагомим стимулом, щоб у редакційному проєкті «Літературна світлиця» познайомити читачів з цим потужними працелюбом і шанувальником краєзнавчого і поетичного слова. Таких до самозабуття замилуваних у слово і відданих слову трудолюбів, яких не торкнулася тля «побронзовіння», я ще називаю панами і водночас слугами слова й дуже пишаюся, що маю за честь представляти їх на шпальтах «Галичини».

– Я народився і живу в селі Сільці, яке дуже люблю, – оповідає Іван ДРАБЧУК. – Моя мала батьківщина мене завжди окрилює і дає наснагу до творчості. Але, крім рідного села, у мене є ще два особливі місця, образно кажучи, місця сили, без яких, напевно, я б не відбувся. Це Духова криниця і місто Галич. І кожне зокрема, і всі разом. І Галич близько до Сільця, а Духова криниця – ще ближче. Це не тільки головні предмети моїх краєзнавчих досліджень, вони дають мені натхнення до роботи. Я повинен був обов’язково написати про своє село. Це не данина моді, а бажання дослідити, як жили у ньому колись люди, чим займалися, як минали їхні свята і будні тощо. Якщо є коріння, то й мають бути плоди.

Я давно думав, як і чому в мені поєдналися історія й філологія? Бо ж закінчив не лише істфак, а й філологічний факультет ПНУ ім. В. Стефаника. Згодом зрозумів, що все мені передалося від моєї світлої пам’яті матері Марії. Вона була також вчителькою – початкових класів. Я народився 1966 року. І того ж року мама закінчила Станіславський вчительський інститут, а факультет – історико-філологічний! Тож самі розумієте, що я, образно кажучи, ще в утробі матері ходив з нею на іспити. Гени… Все передалося. Тож так склалося, що я і історик, і поет. Мама все говорила жартома, що я ходив до школи, коли ще до школи не ходив. І моє життя змалечку пов’язалося зі школою. А питання, ким стати у житті, переді мною ніколи не стояло, бо я завжди знав, що буду вчителем. Батько помер молодим, а мама самотужки виховала нас чотирьох.

– А коли Ви, Іване, почали, образно кажучи, пильніше придивлятися до слова і відчувати до нього потяг? Це було краєзнавче чи поетичне замилування?

130 років від дня народження Ярослава Пастернака (1892-1969)

 2 січня 2022 р. минуло 130 років від дня народження Ярослава Пастернака (1892-1969), знаного археолога та історика, дослідника Давнього Галича. 

В читальному залі суспільних наук наукової бібліотеки Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника відкрилася виставка як праць вченого, так і матеріалів про нього.