https://sbook.com.ua/uk/home/1020-ukrayinskij-nacional-konservatizm-getmanskij-rukh.html
Гай-Нижник П. Український націонал-консерватизм: Гетьманський Рух. К.: Саміт-книга, 2024. Кн. ІІ. 1937–1945 рр. 588 с., іл.
"...Над рідним простором Карпати – Памір, Сліпуча і вічна, як слава, Напружена арка на цоколі гір – Ясніє Залізна Держава!" (Олег Ольжич)
https://sbook.com.ua/uk/home/1020-ukrayinskij-nacional-konservatizm-getmanskij-rukh.html
Гай-Нижник П. Український націонал-консерватизм: Гетьманський Рух. К.: Саміт-книга, 2024. Кн. ІІ. 1937–1945 рр. 588 с., іл.
Ідея лівих це ідея рівності, а рівняння можливе лише по нижчим. Для лівих сила злочинна, а слабкість праведна за визначенням. Чи було місце в цьому майбутньому у народа - воїна?
Це не гарне гасло це просто констатація факту. Всі нормальні люди розбіглись з наших земель задовго до того як ми лише почали формуватись. Зона фронтіру, зона безперервної війни, унікальне місце яке було цікавим всім загарбникам і як плодючі землі, і як географічна розв'язка.
Війна була для нашого народу нормальним станом, а мир аномалією. Так склалось. Це реальність, подобається вона нам або ні.
Українець по природі своїй хижак. В світі? де рабом бути престижно, а аристократом - соромно, йому місця не було.
Ліва "народницька" інтелігенція приклала титанічні зусилля щоб переконати вовка в тому, що він баран. Вона щиро вірила, що тим самим перетягує наш народ на сторону "добра", яке неодмінно повинно перемогти згідно з законами "прогресу". Так вчили божевільні ліві теорії яких вони нахапались в чужинців.
На щастя "народники" програли. Вони гарненько загадили формальну "українську ідею" й "інтелігентський" рівень культури. Але реальний українець лишився сам собою і його хижа натура чудово проявила себе в 2022 року, коли советська московська корова, яка уявила з себе ведмедя, полізла бодатись.
Світові ліві теж програли, новий світ буде визначатись правом сильного і інструментами формування будуть зброя, фанатизм віри і воля до опору, виживання та панування.
Зараз, нам може здатись, що все навколо погано. Ми можемо бачити, що світові надсили не зацікавлені в нас або відверто ворожі. Нас можуть переконувати, що ми слабкі і в світі сильних нам не вижити (нічого не пропонуючи в якості альтернативи). Нам дійсно буде важко.
Але наш народ призначений для такого життя і саме такого світу. В ньому ми можемо загинути але можемо й перемогти. В світі де народи перетворені в баранів, вовка терпіти не стали б, скільки "демократичними гаслами" не розмахуй.
Неможливо втекти від самого себе. Навіть щє більш неможливо ніж від долі. Отже? будемо просто самі собою й цей шлях сам приведе до перемоги.
Але спробуємо дати основні розуміння традиції:
1. сам процес передачі з покоління в покоління тих чи інших цінностей даної спільності;
2. конкретні форми мислення, політичні та правові інститути, етичні та естетичні погляди, звички, які сприймаються як ціннісні;
3. ставлення даного покоління до цінностей, що передаються.
Тобто під традицією необхідно розуміти не просто старе й усталене, але саме ті звички, звичаї, цінності, які, формуючись, накопичувалися століттями, передаючись з покоління в покоління та є значущими для цього суспільства донині.
Але коли ситуація змінюється, коли в суспільстві починають відбуватися руйнівні трансформації, що загрожують усьому звичному способу життя, то як зазначає Карл Мангейм, "прагнення підірвати існуючий порядок ніби ззовні впливає на консервативну свідомість, змушуючи її осмислити свою історичну роль..." .
Тобто відбувається рефлексія консервативного світогляду, перетворення його у ідеологічну систему та напрям суспільно-політичної думки.
Тому під під консерватизмом розуміється складний механізм, за допомогою якого людська цивілізація закріплює та ставить собі на службу всі досягнення суспільства.
Недарма Герд-Клаус Кальтенбруннер визначає консерватизм як "позачасову дійсну систему універсальних цінностей ", що стоїть на одному рівні з такими загальнолюдськими категоріями, як традиція, релігія, етика, культура.
Більше того, сама цивілізація (під якою ми розуміємо стійкий у своїх типологічних рисах і архетипах духовний, соціокультурний, господарський та етнічний комплекс, який постійно розвивається), є реальним втіленням консервативних принципів, бо вона фіксує та зберігає певну систему соціальних, політичних та духовних відносин, "рятуючи" суспільство від "війни всіх проти всіх".
У цих цілях у цивілізаціях і формуються "обмеження" у вигляді системи права, держави, релігії.
А консерватизм і є саме тією духовно-психологічною основою цих "обмежувачів", головними елементом будь-якої держави, із втратою якої державність занепадає.
Адже саме консервативна складова цивілізації дозволяє не тільки зберігати вже існуючі інститути, а й розвиватися в рамках існуючих у даному суспільстві релігійно-морального світогляду, системи цінностей, форм державних та правових відносин.
В своєму журналі «Conservateur» він підсумував погляди своїх вчителів та визначив цим терміном ту традицію, яка сьогодні має називу «класичний консерватизм».
Але філософський підсумок консерватизму походить значно раніше - ще від Е. Берка. Згадаємо - ще Берк дав оцінку непродуманим реформам та нововведенням в своїй книзі «Роздуми щодо революції у Франції».
Таким чином сам термін «консерватизм» виник пізніше появи консервативної ідеології та філософії.
Сам термін «консерватизм» означає не тільки «збереження».
В індоєвропейських мовах ще - «надійність», «ефективність», «стійкість» (порівняйте «закон» «споконвічно» та ін).
А ось тут цікаво.
В Стародавньому Римі був такий бог Конс (Consus), який відповідав за вирощений та збережений на наступний посів урожай. Тобто він був відповідальний за відтворення та постійне народження у вигляді незмінного відновлюючогося процесу успіху - творчості благ та цінностей на конкретному ґрунті (культурі).
А ще був бог Лібер (Liber), який відповідав за тимчасову та миттєву насолоду зі зібраного урожаю. Це стосувалося аграрного циклу та зовнішнього світу та його ушляхетнення.
Але бог Конс відповідав ще й за ушляхетнення внутрішнього світу людини, нагадуючи їй про тяжку працю на ниві самовдосконалення. А це, як ми знаємо, тяжкий процес - адже шляхетність вимагає постійних зусиль, які пов’язані з творчістю та підтримкою деяких цінностей, які зростають на конкретному ґрунті (культурі). Тому Конс відповідав ще й за розуміння, і саме звернення до нього робило людину розуміючою та усвідомленою (conscius). Звідси також походить здатність рахуватися з розумінням та думками іншої людини, як цінністю, що проявляється в згоді та однодумсті (consesus)
Відповідно будь-яке явище у римлян розглядалося з точки зору руху в бік Вічності (consecrato), що гарантувало успіх, на відміну від profanatio - непросвітлений та не посвячений стан повного нерозуміння, який веде не лише до неуспіху, а й загибелі.
Істина, для римлян, полягала в знанні мір та меж продуктивного, єдності минулого, сьогодення та майбутнього, - в наслідках та взаємодії...
В історико-культурній та політичній дійсності саме через бога Конса,для будь-якого римлянина, проявлялася будь-яка традиція успіху, який хотілося мати і в майбутньому
Так що історія дає нам іноваційні уроки - зміни та розвиток ефективні, поки пам’ятають про свій зв’язок та приналежність до тієї постійності, яка їх підтримує...
"Вульгарное Просвещение", постепенно заменяющее хорошее академическое образование, никак не может ни углублять знания человека, ни повышать его мораль...
Кризис политической философии, наблюдаемый сегодня во всем мире, являясь результатом "вульгарного просвещения", может привести завтра к "бурному" регрессу и даже к гибели традиционного самоуправляемого общества, регулируемого примерно единым во всех обществах сводом этических норм.
Ведь как говорят знающие нашу суть биологи: у эволюции нет задачи улучшать человеческую природу... Тем более у нее нет цели сделать его "облико морале", то есть - повысить его нравственный уровень.
Обращает на себя внимание отсутствие в перечне 4ПТ консерватизма с его субъектом – семьей. При том, что в общепринятой дефиниции трех политических теорий Модерна, соответствующих идеологии трех политических классов как субъектов индустриального производства, выделяются консерватизм (соответствует производственному фактору земли-недвижимости), социализм-лейборизм (труд) и либерализм (капитал).
Что касается дазайна, отождесталяемого с радикальным субъектом, то складывается впечатление, что речь тут идет, по существу, о радикальном либерализме как идеологии радикальной субъектности, сверхиндивидуализма. Можно конечно, чисто философски, отождествить радикального субъекта с божественной сущностью, и таким образом субъектом 4ПТ станет сам господь Бог, но это совершенно распредметит 4ПТ как политичесукую идеологию, превратив ее в чистую теологию.
Однако, если мы вспомним, что постмодернизм принято считать не чем-то самостоятельным, но лишь радикальным продуктом Модерна, то все встанет на свои места: вот-бытие радикального субъекта – это обостренное бытие индивидуума эпохи Модерна, некоего "хайдеггера" современности, продвигающего радикальный критический экзистенциализм.
С моей точки зрения, преодоление мировоззрения Модерна должно быть связано с отказом от представлений человека индустриальной эпохи о бесконечности экономического роста и, соответственно, популяционного, с осознанием эко-демографических вызовов современности. Речь идет, конечно, о постиндустриальном укладе как таковом, в широком смысле, а не о постиндустриализме как более эффективной форме индустриализма.
На фоні ідейного протистояння між традиційними християнсько-консервативними та ліберальними цінностями, путінська росія спробувала поширити свій пропагандистський вплив на європейські країни під виглядом «консервативної сили».
Оскільки нинішня російська федерація немає на озброєнні такої ідеології, якою колись був комунізм, а євразійство в цивілізованому світі нікому не цікаве, кремлівські пропагандисти почали вкладати гроші в імідж «духовної, релігійно-православної» країни, яка протистоїть розбещеним цінностям.
На Росії виникли штучно створені інтелектуальні середовища «консерваторів нового типу», які відкидали західний «ліберал-консерватизм», і пропагують «істинні скрєпи» імперіалізму та російського шовінізму, спираються на ідеї «сильної руки» - тобто диктатури та православне мракобісся РПЦ. Показово, що одним з апологетів такого псевдоконсерватизму став особисто Путін.
За російській рублі в європейських країнах знайшлися шанувальники скрєпоносних спонсорів, зокрема правопопулістичні сили в Угорщині та Франції в особі «Національного Фронту» Марін Ле Пен. Кремль навіть здійснював спроби координації правопопулістичних сил різних держав під маркою «консерватизму».
Хоча насправді ідейні платформи російської пропаганди та її платних європейських сателітів не мають нічого спільного зі справжнім консерватизмом, а навпаки – мають найбільше подібностей саме з фашизмом та імперіалізмом.
Прогрессисткая революция ориентирована на линейное движение, при котором каждый этап отрицает предшествующий. Она предполагает тотальное отрицание. При этом, «линейная» революция устремлена в некое «окончательное» Будущее, в котором будет достигнут некий «земной абсолют».
На самом деле череда всех линейных революций накапливает инверсивность и нигилизм. И это накопление чревато неким непредставимым, по разрушительной мощи, выбросом небытийных энергий. Предполагается не просто социальное, но именно онтологическое изменение реальности. Ожидается, что субъектность исчезнет и уступит место объектности. За это и выступает К. Шваб (см. ссылку в начале.
Второй (на самом деле, главный) тип революции – консервативный. Консервативная революция ориентирована на циклическое, круговое движение. Она предлагает возрождение Настоящего (Подлинного) в новых формах. Показательно, что в русском языке слово «Настоящее» означает как состояние подлинности, так и одно из времён (наряду с Прошлым и Будущем). Однако, Настоящее слабоуловимо для рацио. Как только нечто случается, как бы приходя из Будущего, то оно становится (для сознания) чем-то уже прошедшим, то есть - Прошлым. Вообще, Будущее и Прошлое, в некотором смысле, небытийны. Будущее – это то, чего ещё нет, Прошлое – то, чего уже нет. При этом, Прошлое более бытийно, ибо оно всё-таки имело место быть. (Показательно, что Анти-Система ориентирована именно на Будущее, как и все прогрессисткие революции).
Настоящее превышает как Будущее, так и Прошлое. Оно в высшей степени бытийно (подлинно), поэтому и почти неуловимо для рационального сознания. Консервативная революция ориентирована именно на Настоящее, которое оно и воз-рождает в процессе кругового движения. Сам процесс «запущен» не людьми, но люди могут ему соответствовать.
И здесь важно обратить внимание на этимологию. Юлиус Эвола пишет: «Странная судьба слов: «революция»… происходит от re-volvere, субстантива, который выражает движение, возвращающее к началу, к корням. Поэтому для победы над современным миром именно из этого начала и следует черпать «революционную» и «обновляющую» силу… В древности идеи были ясны: для обозначения подрывных силы в латыни использовали не слово revolutio (которое как мы говорили ранее имело совершенно иной смысл), но другие понятия, такие как seditio, eversio, civilis perturbatio, rerum publicarum commutatio (подрыв, возмущения, гражданские волнения) и п.д.». Поразительнейшим образом консервативно и русское слово «вос-стание», которое тесно связано со словом «вос-становление».
Получается, что революционеры-прогрессисты не соответствуют изначальному смыслу революции. Они его искажают и даже пародируют, что характерно именно для инверсии. И здесь это видно даже на уровне этимологии.
Революцию, социализм и демократию нужно отнять у прогрессистов, которые присвоили их не по «праву». Необходимо вернуть им прежний смысл.
В данном плане выделяется Владимир Ленин, который предложил концепцию спиралевидного развития. Здесь происходит как бы сочетание линейного и кругового движения. Согласно Ленину всегда имеет место нечто новое и вместе с тем происходит и «якобы возврат к старому». Обращает на себя внимание слово «якобы», которое отодвигает «старое» на «второй» план. В то же время в оптике Консервативной Революции «старое» реально и полно воспроизводится в «новом». Сам Ленин представлял спиральное развитие как однозначно «вертикальное», «восходящее», то есть, в конечном итоге – линейное.
Искажению подвергаются также социализм и демократия. Первый (от слова «socialis», т. е. «социальный», «общественный») должен означать именно общинность, присущую миру Традиции. Вторая – некий уклад, в рамках которого народ реализует свою власть.
Остановимся над этим поподробнее. Обычно демократию представляют как некий главенствующий государственно-политический принцип. В то же самое время, аристократия воспринимают как некая общность (сословие), которое осуществляет свой кратос (власть) не универсально, но в рамках какого-либо уклада. Какие-то аристократы могут претендовать на универсальную власть, изначально аристократия – это именно сегмент и уклад.
По аналогии можно рассматривать народ как общность, которая должна иметь свой кратос (власть) – в рамках определенного уклада. Это и есть настоящая демократия, которая существовала в мире Традиции. Но только осуществлялась она на малых пространствах (общинах), где и возможно реальное самоуправление. Слову, афинский полюс, откуда и пошло слово «демократия», тоже был малым пространством, о чём забывают адепты западной демократии. Малые пространства существовали и в рамках Пространства Большого. И тут можно «деспотическое» Московское царство, где существовало мощное земское самоуправление.
Ініціатором Варшавського саміту виступила польська правляча партія «Право та справедливість» Ярослава Качинського.
Основні меседжі: майбутнє Європейського союзу, як союзу суверенних країн - «Європи батьківщин», загроза свободі та утиски проти тих, хто не хоче підкорятися певним правилам – неприйнятним з точки зору традиційної культури, європейські інституції не можуть бути інструментом соціальної інженерії, політика відірвання людини від національної культури та спадщини, ідеологічні маніпуляції з мовою (як приклад - вилучення назви «Різдво» з європейського публічного простору), питання міграції та питання безпеки в регіоні в контексті поточної ситуації на польсько-білоруському кордоні, а також на сході України, поглиблення співпраці право-консервативних сил та спільний пошук відповідей на ці та інші загрози…
Учасники заявили про свою волю до солідарної співпраці на різних рівнях і в різних формах з усіма партіями та організаціями, яким дорога унікальна спадщина Європи та концепція «Європи батьківщин».
Наступна конференція буде проведена в Іспанії найближчим часом.
P.S. Більш детально про Варшавський саміт будемо говорити за два тижні на круглому столі в Києві.
Також в рамках консервативного дискурсу будемо обговорювати багато інших питань: економіку та технології; ґендер та фемінізм; державне правонаступництво та громадянство; расизм та постколоніальні студії; освіту та культуру; свободу особистості та виборчі цензи; глобалізм та національний суверенітет; екологію та охорону здоров’я…
Долучайтеся. conservative.academy@gmail.com
Какая должна быть новая русская идеология, чем Россия может увлечь мир, какие заявить перспективы?
Популярная общая мысль такова: Запад представляет собой оплот либерализма, Восток (в лице Китая) – социализма, поэтому естественная ниша России – консерватизм. Если под либерализмом понимать общество, основанное на капитале (денежная рента), а под социализмом – на труде (трудовая рента), то консерватизм – это общество, основанное на земельной ренте. В таком случае триада либерализм-социализм-консерватизм соответствует представлениям Адама Смита и Карла Маркса.
Если подходить к этой триаде не экономически, а политически, то либерализму соответствует идеология свободного индивидуализма, социализму - диктатуры производящего класса, консерватизму – семейных ценностей. Таким образом, исторический консерватизм основан на приоритете земельного ресурса и семейных ценностей. Но разве эти идеалы могут чем-то вдохновить растущее поколение и международную общественность? Да, нужна концептуальная коррекция, и мы ее предлагаем ниже.
Прежде всего, новая консервативная идеология должна ставить во главу угла не сохранение архаичных форм хозяйствования, а сохранение нашей планеты, ее экологического ресурса. Это и есть фактор земли и земельной ренты в его новом прочтении. Если же говорить о сохранении не только природного, но и этнографического разнообразия, разнообразия культур, то и фактор семьи находит свое место.
А теперь глянем на карту, отражающую уровень биоресурсного потенциала в современном мире. Зеленым цветом обозначены страны с излишком этого потенциала, красным – с дефицитом. Получается, что экологическое будущее планеты могут обеспечить такие территории, как Южная Америка, Черная Африка, Австралия и Океания, Канада, Скандинавия, Россия и Монголия. Напротив, радикальная опасность глобальной экологической деградации исходит из Восточной и Южной Азии, Северной Африки, ЮАР, Западной и Восточной Европы, США и Центральной Америки.
На этом и может базироваться идеология нового консерватизма, апологеты котолрого должны продвигать сворачивание индустриального производства, остановку добычи природных ископаемых, расселение мегаполисов, поддержку инициативы локальных популяций на создание этно-природных заповедников.
Ясно, что бороться экоактивистам с акулами капиталистической и социалистической индустриализации будет крайне сложно, но тут у России, как возможном будущем лидере нового консерватизма, есть два союзника: ее армия, способная поставить на место любого производителя вредоносных технологий, и международное движение против загрязнения планеты, рекрутирующее технически продвинутых представителей западной элиты, которые вскоре смогут «положить» любую систему, не соответствующую принципам глобальной экологической безопасности.
Начинать нужно, конечно, с себя, а Южная Америка с Африкой нас поддержат – были бы принципы понятны. Разумеется, Скандинавия с Канадой тоже не спят, но сегодня они борются за экологию без поддержки русского локтя. А жаль! Пора бы открыть глаза на действительность. Статистика в помощь!
Це має скласти противагу нав’язуваній сьогодні екстремістській лівацько-ліберальній ідеології та структурам Сороса, які поширюють людиноненависницькі ідеї - скасування сім’ї, статі, національності, шлюбу, приватного життя, батьківських прав, вбивство ненароджених дітей, людей похилого віку та важкохворих людей...
Відправною точкою мають стати академічні кола як майданчик для спільних дискусій, який має перерости в організовану міжнародну мережу.
Одним з таких напрямків вже є університет Collegium Intermarium - академічний проект, орієнтований на студентів та науковців з усієї Європи, який має стати основою міжнародної академічної співпраці. Його головна мета - повернутися до класичної ідеї університету, як спільноти, що базується на ідеях добра, правди та краси, грецької філософії, римського права та християнської культури. https://collegiumintermarium.org/en/homepage
Крім польського Instytut na rzecz Kultury Prawnej Ordo Iuris та угорського Alapjogokért Központtal до співпраці консервативних сил долучаються чеський Aliance pro rodinu, словацький Inštitút pre ľudské práva a rodinnú politiku та італійський Nazione Futura.
Но речь сейчас не об этом. И в романе, и в сериале «красной нитью» через весь сюжет проходит противостояние двух – братьев-врагов: разбойника, народного революционера, стихийного борца за справедливость Даты Туташхиа и его кузена Мушни Зарандиа, который окончил гимназию, университет и добровольно, по убеждениям, стал защитником трона, жандармом, борцом с революционерами и разбойниками. Зарандиа разработал своеобразную «философию», которой он оправдывает непопулярный среди тогдашних интеллигентов выбор в пользу службы в «охранке». Он неоднократно заявляет и своим коллегам, и подследственным, что он не верит в пропаганду революционеров. Они призывают к свержению существующего строя и обещают, что построят другое общество, лучшее, более справедливое, где люди будут счастливее. Но, по мнению Зарандиа, это заблуждение, самообман. Природа человека не меняется с ходом истории. Одни и те же страсти властвуют над людьми и в глубокой древности, и сейчас. Они же будут и потомкам мешать стать счастливыми и довольными жизнью. Никакие изменения социального устройства не сделают людей ни нравственнее, ни добрее, ни счастливее. Революционеры прольют реки крови, сломают судьбы тысячам людей, а в результате получат такое же, если не худшее общество, где будут свои подлецы и негодяи, где худшие будут властвовать над лучшими, тот, кто бесстыднее, бесчестнее, проворнее, пролезет в начальство, а благородные, но наивные натуры будут возмущаться всем этим и призывать к новым переворотам и новой крови… Поэтому лучше уж оставить все как есть, взять сторону подлецов и негодяев при мундирах и деньгах, как бы ни были они отвратительны, и отправить в тюрьмы и ссылки революционеров, как бы ни были они симпатичны. Получается этакая доктрина пессимистического консерватизма, которую Зарандиа сделал своей жизненной философией. Я не собираюсь здесь обсуждать эту доктрину, хотя признаю в ней зерно истины.
Смысл идеи контрмодерна и вся концепция "столкновения революций" состоит в том, что современный мир рождается не в процессе либеральной революции, а в ходе успешных попыток консервативных реставраций, каждая из которых оказывается более революционной, чем изначальная революция.
Национальное пробуждение народов, вызванное экспансией Наполеона, было более революционным событием, чем сам Наполеон.
Первый контрмодерн породил, с одной стороны, коммунизм, с другой, панславизм.
Второй породил идею множественности цивилизаций.
Третий - идею цивилизационного превосходства Запада и экспансию демократии.
Четвертый максимально сблизит святой Престол и либеральное общественное мнение - это будет такая свободная теократия в лице римского первосвященника Франциска, императора Иосифа и какой-нибудь лево-либеральной пророчицы.