* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
Studiya TV "Bavovna Prodakşn" : Diaspora hərəkatının qurucularından olan, tarix elmləri doktoru, professor Fərhad Turanlı Ukrayina millət vəkili
Mıkola Kınyajitskıy ilə işğaldan azad olunan yaşayış yerlərinin bərpası mövzusunda müzakirələr edir. Azərbaycanı nümunə olaraq göstərirlər. Uğurlar!
Ukrayinaya da qələbə arzu edirik.
На самом деле граница между РФ и Азербайджанской республикой является не только лезгино-лезгинской, но и аварско-аварской, табасаранско-табасаранской, цахурско-цахурской и т.д. И самое главное она является и тюркско-тюркской. Потому что почти 200 тысяч азербайджанских тюрок оказалось по ту сторону. И если к ним прибавить еще других тюрок Дагестана, то цифра возрастет наверное до миллиона.
А кто виноват в существовании этой границы? Ну для разумных людей никто не виноват, потому что она прошла по результатам исторических событий в результате развала Российской империи.
Но для более эмоциональных все же надо напомнить, что в 1919 году Дагестан де-юре добровольно вошел в состав Азербайджана. Был подписан об этом договор и мусaватское правительство выделило из своего бюджета на помощь горцам 3 миллиона рублей. То есть Азербайджан границ не проводил. Наоборот, он их убрал. Но через несколько дней после подписания договора Дагестан был оккупирован белогвардейцами Деникина, которые ликвидировали этот договор. Дальше пришли большевики и отказались признавать Дагестан азербайджанским и дали статус всего лишь российской автономии. Потом развал СССР и понятное дело, что образовалась граница.
Теперь тем, кто этой границей недоволен, обращайтесь с претензиями в Россию, а не в Азербайджан. Спросите почему они оккупировали Дагестан? Если конечно смелости хватит. А так заниматься демагогией в адрес Азербайджана будучи российскими гражданами конечно же безопасно. Но если кто-то имеет что-то против границы, то к Азербайджану обращение не по адресу. Обращайтесь по адресу Москва. Кремль. Вот тогда можно будет вас считать героями. А без этого вы всего лишь демагоги. А предъяву России выставлять опасно, ибо можно попасть и в Украину в качестве пушечного мяса.
Поряд із загальновідомими джерелами людської цивілізації Азербайджан (Azərbaycan) теж є однією з територій розселення людини і виникнення давньої культури. Є достатня кількість аргументів для підтвердження того, що землі Азербайджану поруч з регіонами Середземномор’я входить у зону антропогенезу. Історичні матеріали Азихської печери на території названої країни належать до найдавнішої культури на планеті, що їх можна порівнювати з валлоневською культурою на Південно-Східній Франції.
Азербайджанці мають багато вікову культурну, політичну, економічну історію. Важливі відомості про давню історію цієї країни ми знаходимо у наукових доробках істориків, географів, мандрівників анналістів античної Греції та Риму: Геродота, Страбона, Плинія, Аріона, Птоломея, Плутарха й інших, котрі писали про культуру, державну будівлю, міста і економіки. Пізніше ці зведення були доповнені албанськими (азербайджанськими), арабськими, перськими і багатьма іншими джерелами.
Після того як македонський цар Олександр Македонський (IV ст. до н.е.) завдав поразки перському царю Дарію, відправився убік Каспійського моря, що називали “Гирканською затокою”. Про це Плутарх писав: “Олександр підійшов до трупа і з неприхованою скорботою зняв із себе плащ і покрив тіло Дарія, прийняв у своє оточення…” “потім… з кращою частиною війська відправився в Гірканию. Там він побачив морську затоку, вода в який була набагато менш солоною, ніж в інших морях”. Природно випробувачі були вже знайомі з істиною: за багато років до походу Александра вони писали, що Гирканський чи Каспійськ море, – самий північний з чотирьох заток океану.
Основним джерелом вивчення історії Кавказкою Албанії під час її існування в новій ері є багатотомна літописна історія арабського історика, законодавця і богослова Абу Джафара Мугаммеда ат-Табари (838-923р. н.е.) “Історія пророків і правителів.” на основі праць попередніх авторів – Абу Абдалага Магмуда ібн Умара аль-Вакіди, аль-Мадаіни та інших, які самі брали участь у військових походах зокрема на території Азербайджану. Слід підкреслити, що матеріали їхньої роботи дуже важливі для об’єктивного дослідження історії Азербайджану.
Відомості з твору ат-Табарі також дає нам можливість відтворити правдиву картину історії зазначеного періоду. Наприклад, повстання азербайджанського народу під проводом національного героя та видатного полководця Бабека проти арабського халіфату, аль-Мутасіма Афшіна Гайдара ібн Кауса, про його зв’язки та переговори з національним героєм азербайджанського народу полководцем Бабеком і правителем Табарістана – Мазіяром і планах сплюндрування халіфату у випадку перемоги Бабека, а також про листування Бабека з імператором Візантії Тефілєм у 837 році н.е. Зведення ат-Табарі дають також важливі матеріали про значну роль азербайджанців у політичному житті Халіфату та їх діяльності в створенні своєї держави під назвою Саджиді у другій половині IX століття. Саме за часів існування цієї держави протягом IX-X століття були встановлені стосунки між державами: Азербайджаном і Київської-Русі України (під час володарювання князів Олега та Ігоря, перших великих постатей в історії України).
Азербайджанці - спадкоємці давніх етносів, головним чином тюркських, котрі жили на азербайджанських землях: матіени, кути, лулубеї, гуриті, сабіри, албани, огузи, гуни, хазари, скіфи та інші. Варто підкреслити, що в еволюції этноонтропогенези азербайджанців велику роль грали міграційні процеси, що сприяли формуванню нації та народів.
Слід нагадати, що вже пройшло 22 роки з моменту виходу у світ нашого першого номера: протягом усього цього часу редакційний колектив докладав максимум зусиль для своєчасного та різноманітного, грамотного та об’єктивного відображення багатьох важливих аспектів життя.
Сьогодні газета є єдиною у світі серед діаспорських ЗМІ, яка регулярно видається понад двадцять років. Попри російську військову агресію проти мирної України, упродовж 2022 та 2023 років виходили «спеціальні випуски» нашого видання. Газета «Вогні Азербайджану» завжди перебуває на передовій інформаційній війні та робить свій професійний внесок у боротьбу з рашистами.
За професійну та плідну роботу слід висловити подяку беззмінному головному редактору Андрію Цурканову, талановитому фотокореспонденту Ірині Цуркановій, дизайнеру Олександру Моржову, коректору Ганні Косиненко, самовідданим працівникам друкарні «ЛІРА», усім авторам та іншим причетним до видання людям, а також активістам азербайджанської діаспори!
Вважаю, що варто повторити, з чого все починалося.
Добре пам’ятаю, як багато років тому, під час створення «Ліги азербайджанців Дніпропетровщини», я говорив, мотивуючи своїх однодумців:
«Ми багато працюємо, щодня бачимо усмішки дітей та чуємо подяку земляків. Ми з гордістю шануємо багатовікові традиції, розповідаємо про них за межами нашої Батьківщини та зміцнюємо дружбу між двома братніми державами – Україною та Азербайджаном. Наша багатогранна діяльність має бути висвітлена, тому що ми повинні залишити гідний слід в історії…»
Ось тому й було вирішено видавати газету, яка стала офіційним друкарським органом «ЛАДу».
Тримаючи в руках перший номер у січні 2002 року, я тоді сказав: «Повірте, друзі, що це видання стане справжнім літописом добрих справ «Ліги». Так це й сталося.
Архівні підшивки нашої газети знаходяться в багатьох бібліотеках, у тому числі й найбільших у країні – Національних імені Володимира Вернадського та Ярослава Мудрого у Києві. Частину тиражу одержує Дніпровська міська рада, обласна державна адміністрація, місцевий Ісламський культурний Центр, Рада азербайджанців України та інші структури.
Газета неодноразово ставала лауреатом різних премій та конкурсів, у тому числі:
- була визнана найкращою серед діаспорських ЗМІ у країні;
- їй присвячено главу в офіційній книзі Національної Спілки журналістів України «Доля: журналіст»;
- відзначена нагородами НСЖУ, «Комітету по боротьбі з корупцією та порушенням прав громадян» та інших незалежних організацій».
Ми – громадяни міцної та Незалежної України – завжди були на світлому боці правди та продовжуємо її відстоювати на усіх фронтах, у тому числі, й на шпальтах нашої газети!
Сархош ІСМАІЛОВ, шеф-редактор газети «Вогні Азербайджану»
З метою здійснення зазначеного плану та внаслідок дій вірменських шовіністичних і терористичних сил, які призвели до безпосередньої депортації 2 млн. і загибелі 1,5 млн. азербайджанців та до зруйнування їхніх осель, було також знищено багато історичних пам’яток і культурних цінностей.
Користуючись тим, що ці акти знищення та депортації азербайджанського населення зі своїх рідних земель не отримали належної політичної та правової оцінки, вірменські шовіністичні сили продовжили свої терористичні дії і за совєтських часів. Одвічні азербайджанські історичні території Гьойча, Зангязур та інші, згідно з рішенням центральної московської влади СРСР, було передано Вірменській РСР, а Нагірний Карабах залишився в Азербайджані й 1923 р. отримав статус автономної області. Скориставшись цим статусом, вірменські сепаратисти посилили свої дії проти Азербайджану. Варто зазначити, що у 1948 – 1953 рр. правлячі кола Вірменської РСР, за підтримки центральних органів влади ЦК КПРС та СРСР, учиняли масові депортації азербайджанців з їхніх історично-етнічних земель на адміністративній території Вірменської РСР. Одним із свідчень таких подій є архівний документ «Постановление № 4083 о переселении колхозников и другого азербайджанского населения из Армянской ССР в Кура-Араксинскую низменность Азербайджанской ССР» Ради міністрів СРСР від 23 грудня 1947 р. (Москва, Кремль), спрямоване на заселення на відповідних землях і в оселях переселених людей вірменами з інших країн. Зазначимо, що з 1988 р. сепаратистський рух вірменських шовіністів з метою відокремлення Нагірного Карабаху від Азербайджану за підтримки центральної совєтсько-комуністичної влади і, зокрема, КДБ, набув нової сили.
У результаті цього 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів, перебували під окупацією вірменських збройних загонів; понад мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських територій.
Щоб уявити собі злочини, скоєні проти азербайджанців, та те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани масового вбивства-геноциду азербайджанців, достатньо згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали Азербайджану. Під час цих подій, що стали однією з найстрашніших трагедій за всю історію людства, 613 мирних азербайджанців (зокрема 63 дитини та 106 жінок) було вбито, 487 чоловік скалічено, 150 людей зникли безвісти, 1 275 мешканців (літніх людей, дітей, жінок) потрапили в полон, де вони зазнали жахливих знущань, катувань і зневаги.
Парламент Азербайджанської Республіки ухвалив спеціальну декларацію та звернувся до Організації Об’єднаних Націй, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, до Ради Європи, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Співдружності Незалежних Держав та до інших міжнародних організацій з проханням визнати зазначену трагедію, скоєну вірменськими шовіністами та сепаратистами, геноцидом азербайджанців.
Афшары — тюркоязычный народ, один из 24-х огузских племен, субэтническая группа азербайджанцев. Проживают в Иранском Азербайджане, на севере Ирана (а также в некоторых других его районах), в Турции и в Афганистане (под Кабулом). В 60-ых годах XX века численность афшар превышала 350 тыс. человек. Говорят афшары на азербайджанском языке. Исповедуют ислам шиитского толка.
Баяты (азерб. Bayatılar) —огузское тюркское племя, стоявшее вместе с племенем кайы во главе всех 24-х огузских племен — «иль баши кайы-баят». Расселенное на территории Азербайджана, Ирака,Ирана, Сирии, Туркмении и Турции. Являются субэтнической группой азербайджанцев и туркмен. В эпоху Сефевидов представители этого племени при дворе считались родовитой аристократией которая до конца XVI века пользовалась исключительными привилегиями при шахском дворе, занимая ведущие военные и государственные должности. Слово «баят» переводится как «счастливый и полный благодати» и «богатый». Баяты в Азербайджане говорят на южном диалекте азербайджанского языка.
Терекеме (Tərəkəmə) — особая этническая группа азербайджанцев, В настоящие время группы азербайджанцев под названием «терекеме» представлены в центральных и южных районах Азербайджана, а также в России(Дагестан) и Турции. В Дагестане они компактно проживают в десяти сёлах Дербентского района:Берикей, Великент, Деличобан,Джемикент, Карадаглы, Мамедкала,Падар, Салик, Татляр и Уллутеркеме. Часть терекеме, этнически слившаяся с кумыками, проживает в селениях Темираул и Костек (квартал Терекемеаул)Хасавюртовского и ЧонтаулКизилюртовского районов.
Карапапа́хи (Qarapapaqlar) — проживают в Грузии, в Азербайджане(в основном в Газахском районе), Иранеи Турции. Этноним «карапапахи» буквально означает «чёрные папахи». Точку зрения того, что карапапахи получили своё название по характерному признаку одежды, разделяют и жители селения Карапапаг Газахского района Азербайджана
Шахсевены (Şahsevən — любящие шаха, преданные шаху) — этнографическая группаазербайджанцев, проживающие на северо-западе Ирана и на юге к Араксу в Джебраильской степи Азербайджана. Начало формированию это группы положил в XVI веке сефевидский шахАббас I, который с целью ослабить влияние кызылбашских племенных вождей, начал создавать специальную гвардию из членов кызылбашского племенного объединения, получившей название «шахсевен». Глава племени шахсевенов Назарали-хан явился основателем Ардебильского ханства. Говорят на восточных (муганских) диалектах азербайджанского языка.
Айрумы (Ayrımlar) — этнографическая группа азербайджанцев, живущая на западе Азербайджана, в горной местности, от озера Гёйгёль до реки Акстафы. Говорят на айрумском говоре западной диалектной группы азербайджанского языка. В конце XVI века айрумы разделились на две части: одна переселилась не территорию Персидского Азербайджана и здесь получила от шаха Аббаса название шахсеван, а другая осталась на старом месте и образовала несколько родов или колен: айрумы, саатлы, ахсахлы или чолахлы
Карада́гцы (Qaradaġlılar) — этническая группа азербайджанцев, живущая на северо-западе Ирана у самой границы с Азербайджаном (плато Карадаг к югу от реки Аракс на севере провинции Восточный Азербайджан). Численность 30-40 тыс. человек Говорят на диалекте азербайджанского языка. Традиционно разделяются на 7 племён. Карадагцы в основном мусульмане-шииты.
Каджары (Qacarlar) — тюркское племя. Являются сегодня субэтнической группой азербайджанцев. Число каджаров сегодня превышает 35000 человек. Подавляющее большинство проживает в Иране.
ОБ`ЄДНАНА ДІАСПОРА АЗЕРБАЙДЖАНЦІВ УКРАЇНИ
м. Київ
21 вересня 2022 року відбулася конференція за участю депутатів Верховної Ради України, військовослужбовців та представників інтелігенції діаспори на тему «Розвиток відносин між Україною та Азербайджаном в умовах війн». З результатом доповідей учасників заходу було ухвалено документ.
РІШЕННЯ
1.Московитська загарбницька політика проти України та Азербайджану має давньою історію, й така політика є віддзеркаленням суттю російської державності.
2. Після Кючук-Кайнарджійського мирного договору з Османською державою 1774 року Російська імперія (РІ) анексувала Кримський півострів, спричинила депортацію кримських татар і заселення територію півострова росіянами.
3. Вдруге анексія відбулася, майже за 240 років у 2014 році, а з 24 лютого 2022 року російська армія чинила широкомасштабне вторгнення в Україну з жахливими наслідками, яке триває.
4. Після Гюлістанського 1813 року і Туркменчайського 1828 року мирних договорів РІ з Іраном Азербайджан був розділеній на південну та північну територій.
5. Історичні північні азербайджанські землі Карабахського і Іреванського ханств були заселені вірменами з території Ірану та інших країн Близького Сходу.
6. РІ на загарбаних північних територіях Азербайджану створила вірменську область, яка перетворилась на теперішню Республіку Вірменія.
7. Решти частинах північної території Азербайджану в 1918 році було проголошено «Азербайджанську Народну Республіку» (АНР), яка встановила дипломатичні відносини з Українською Народною Республіко (УНР). Відтоді проти названої новопроголошеної держави (АНР) продовжувалася російсько-більшовицько-комуністична агресія, що згодом спільно з Вірменією, котра фактично є московською колонією тривала проти Азербайджанської Республіки до 2021 року.
8. ІІ національно-визвольна Карабахська війна азербайджанців фактично завершилася перемогою ЗСУ Азербайджану й капітуляцією Вірменії. Остання грубо порушує усіх умов домовленостей, ухиляється від укладання мирного договору, натомість заново чинить військово-терористичні напади на землі Азербайджану, зосібна 12-13 вересня 2022 року.
9. Притягнення до відповідальності правоохоронними установами до відповідальності осіб та ЗМІ, котрі передають не об’єктивну інформацію про зазначені події.
10. Ми, українці та азербайджанці, засаджуємо російську агресію проти України та вірменську проти Азербайджану й вимагаємо від держав, міжнародних організацій, знаних політків відповідного покарання зазначених держав-агресорів.
СЛАВА УКРАЇНІ! СЛАВА АЗЕРБАЙДЖАНУ!
Анотація
У статті йдеться про дослідження проблеми міграційних процесів на Кавказі, зокрема наголошується на причинах розподілу території Азербайджану на Північну та Південну. Згідно з умовами договорів укладеними в ХІХ ст. між Російською імперією та Персидською державою Ґаджарів, які спричинили здійсненню міграційних процесів, а саме переселення вірменського населення з території Ірану та Османської імперії на землі Північного Азербайджану, зокрема Карабаху з метою зміни етнічного та релігійного складу. У наслідок цієї політики місцеве азербайджанське населення були витиснені та депортовані. Цей процес тривав до 90-років ХХ ст. і спроваджувався окупацією історичних земель Азербайджану та Грузії / Сакартвело про що свідчать численні архівні документи та свідки. Підкреслюється, що найважчим моментом у зазначеній ситуації є те, що місцеве населення, зосібна діти, жінки, люді похилого віку зазнавали тортур і фізичне знищення з боку вірменських збройних терористичних угрупувань, що називається геноцидом і позбавлення людей права жити у своїх рідних оселях.
У результаті тривалою національно-визвольної боротьби азербайджанського народу 27 вересня 2020 року розпочалася Вітчизняна війна.
Ключові слова: історія, міграція, Кавказ, міжнародні відносини, право, війна, мир
Значущість теми названого дослідження полягає у тому, що проблеми міграційних процесів на Кавказі пов’язані з окупацією та розподілом території Азербайджану на Північну та Південну, анексією Грузії наголошується на об’єктивних причинах, перебігах та наслідках. У зв’язку з цим трагічні події, котрі були пов’язані з скоєнням проти азербайджанців, та те, як вірменські збройні загони здійснювали свої плани масового вбивства-геноциду азербайджанців, слід згадати трагедію 26 лютого 1992 р. в м. Ходжали у Нагірному Карабасі, зокрема руйнування культурної спадщини, житла та господарства людей у містах Шуша, Лачин, Ходжавенд, Кельбеджер, Агдере, Агдам, Фізулі, Джебраїль, Ґубадли, Зенгілан та ін. Азербайджану що були загарбані в 1992–1993 роках. У наслідок цих дій 20 % території Азербайджану, включаючи Нагірний Карабах і 7 сусідніх районів перебував під окупацією вірменських збройних загонів. Тільки 1988 – 1993 роках до 1,5 мільйон азербайджанців були виселені у насильницький спосіб з адміністративної території Вірменії та з окупованих нею азербайджанських земель.
Необхідно зазначити, що причини цих подій пов’язані з історією, яка починається у XIХ ст., коли азербайджанці почали зазнавати фізичного знищення та тортури з боку вірменських шовіністичних сил, які діяли під безглуздим лозунгом створення своєї країни за рахунок загарбання чужих територій на Південному Кавказі за підтримки Російської імперії, зокрема царського режиму й очистити від місцевого азербайджанського населення. Варто сказати, що з анексією Східної Грузії тобто Картлі-Кахетинського царства, загарбання названою імперією означених територій посилився . У цей час завоювання Росією азербайджанський земель, у тому числі так зв. Шораельського та Памбакського султанств Іреванськогого ханства викликало руху протесту з боку правителя та населення ханста, зокрема ґенджинського.
Мій коментар на https://www.eurointegration.com.ua/news/2022/07/15/7143300/
Шановні друзі, колеги! Суть зовнішньої політики російської державності з самого початку історії свого існування полягає у здійсненні загарбницької політики, порушенні мирних договорів чи домовленостей з метою окупації нових земель сусідніх держав. Свідченням цього є, наприклад, вчинення агресії проти національно-визвольного руху та незалежності України із 17 ст., а з 18 ст. - проти Азербайджану, котра продовжується й нині.
Ми раніше застерігали у своїх доповідях на відповідних конференціях про небажання московською стороною виконувати підписаны документи про перемогу азербайджанської армії та капітуляції Вірменії з 100 % російським озброєнням у ІІ Карабаській війні у 2020 році за участю Російської Федерації з введенням на територію Азербайджану її "миротворчого війська".
Теперішня ситуація показує, що це військо справді є окупаційним і ніколи не забезпечить мир на звільнених територіях. Натомість воно заново допомагає формуванню і посиленню вірменських терористичних військових загонів та адміністрацій на території Азербайджану на зразок ЛНР/ДНР в Україні, яка зазнає жахливого терору з боку РФ у теперішній час
Ми дуже сподіваємося на відповідне рішення славного Головнокомандувача Азербайджанськими Збройними Силами щодо притягнення порушників умов підписаних домовленостей, зокрема виведення російських "миротворчих" окупаційних загонів з території Азербайджану.
З повагою та побажанням перемоги та миру,
Ф. Туранли
На світлині зафіксовано керівництво Азербайджанської Народної республіки, яке у результаті російсько-більшовицької агресії, а саме загарбання червоною армією новоствореної держави 28 квітня 1920 р, емігрувало за кордон, і продовжувало боротьбу за незалежність країни під гаслом "Одного разу піднятий прапор, ніколи не буде спущений!" ("Bir kərə qalxan bayraq, bir daha enməz!").
Вони покояться в Грузії, Туреччині, Франції та Україні. Зокрема один з цих урядовців (міністр освіти) Мугаммед Садиг Акабекзаде покоїться на Личаківському цвинтарі у Львові, де викладав в університеті арабську, турецьку, перську мов і культур. Параламентарі, які залишилися в країні, були репресовані в 1930-1938 рр.
Накануне резни, у азербайджанской общины Баку практически небыло вооруженных отрядов, чем и воспользовались большевики и их союзники. Последние даже бомбили азербайджанские кварталы с воздуха и моря.
После резни лидер закавказских большевиков Степан Шаумян заявил:
"Результаты боев блестящие для нас. Разгром противника был полнейший."
"Советская власть в Баку все время висела в воздухе благодаря сопротивлению мусульманских националистических партий".
"Из листков, изданных нами и при сем прилагаемых, вы увидите, что они начали наступление на нас. Решалась судьба Закавказья. Если бы они взяли верх в Баку, город был бы объявлен столицей Азербайджана, все немусульманские элементы были бы обезоружены и вырезаны".
Прошло более века, а риторика вообще не изменилась. Все теже "националисты" и "они собирались на нас напасть".
Нехай буде милостивим до нього Всевишній Аллаг!
إنا لله وإنا إليه راجعون
Воістину ми належимо Аллагу, і воістину, ми до Нього повертаємось!
А что же самих сарматов, то они в «Истории албан» Моисея Каганкатуйского преподносятся как потомки Ашкеназа, одного из сыновей второго (после Иафета) царя Албании Гомера. Античные авторы помещали савроматов и сарматов к востоку от скифов. По Геродоту, скифы и савроматы родственны, ибо последние произошли от браков скифов с амазонками. В античных источниках савроматы и сарматы отождествляются. Так, Скилак Карианидский, живший в IV веке до н.э., пишет, что народ Танаид, т.е. народ, живущий у реки Дон, называется сирмат. У Овидия Назона, жившего в I веке до н.э. и I веке н.э., встречается наименование – то сарматы, то савроматы. У Плиния (I век до н.э.) также есть выражение «сарматы, или по-гречески савроматы».
Античные авторы без сомнения отмечали мидийское происхождение сарматов. Так, Диодор Сицилийский (I век н.э.) пишет: «[Скифскими царями] были переселены и многие покорённые племена, а самых важных выселений было два: одно из Ассирии, в земле между Пафлогонией и Понтом, другое из Мидии, основавшееся у реки Танаида. Эти переселенцы назывались савроматами» [Диодор Сицилийский, I, 43]. Плиний сообщает, по реке Танаиду (Дон), впадающий в море двумя устьями, живут сарматы, по преданию, потомки мидян. Он же упомянул среди сарматов племя турк. О сарматских турках написал и Помпоний Мела: «Будины населяют деревянный город Гелоний. В близком соседстве с ними тиссагеты и турки живут в обширных лесах…». По мнению А.П. Смирнова, этими тюрками (турками) являлись булгары. Дионисий Перигет одно из племён сарматов во II веке назвал гуннами [Гейбуллаев 1991: 332].
***
Другим сарматским племенем тюркского происхождения были басилы, упомянутые автором I века Плинием. Отмечается, что в состав сарматов/савроматов вошли племена Западной Сибири, Казахстана и Средней Азии и что наличие монголоидности и антропологическая близость с Алтаем указывают на то, что в формировании сарматов участвовали племена более восточных областей. Как уже было сказано, северные территории Албании (Аррана) граничили с Западной Сарматией [Страбон XI, 5, 31], а Западная Сарматия в то время занимала обширные просторы Северного Кавказа и Причерноморья. Восточная Сарматия простиралась от Волги до Урала. Известно, что около 127 года до н.э. возникло государство сарматов, которое просуществовало 600 лет [Смирнов 1984: 209].
Шановні колеги та друзі! 18 жовтня 2021 р. в УКРІНФОРМІ відбулася важлива подія історичної ваги! До Вашої уваги пропоную анотований текст своєї доповіді в Круглому столі, присвяченому 30-й річниці відновлення Незалежності Азербайджанської Республіки та встановлення азербайджансько-українських дипломатичних відносин.
"Високодостойні учасники конференції, представники засобів інформації!
Перш за все, дозвольте привітати Вас із зазначеною знаменною подією й висловити свої міркування із цього приводу.
Проголошення у 1991 році відновлення державних незалежностей Азербайджану та України передувало установленню відновлення дипломатичних відносин про, що свідчать договірна-правова база, котра складається з 141 (ста сорока одного) документа. Цей 30-ти літний період в історичному вимірі не є таким тривалим, але його можна уважати суттєвим проміжком часу у розвитку взаємин між названими країнами.
У 2001 році з нагоди 10-річчя вищезазначеної події, мабуть, тоді було вперше організовано міжнародну конференцію, де наголошували про період розвитку та становлення дипломатичних відносин. А ця книга тієї конференції нині є одним з важливих джерел інформації щодо вивчення історії українсько-азербайджанських дипломатичних відносин.
Наступний період у 30-ти літньому проміжку часу відносин між зазначеними державами на нашу думку можна охарактеризувати як інтенсивний, котрий у 2021 році досяг свого вищого рівня стратегічного партнерства. Це партнерство регламентує взаємодію, засновану на визнанні спільних цінностей та їх бачення, високого рівня співробітництва, обопільній підтримці у загальної зовнішньої політики цих названих двох країн.
Доречно відзначити, що в цьому відношенні співпраця між нашими народами має ґрунтуватися на прагматичних принципах, а саме: реалізації масштабних міждержавних проектів, зокрема, в економічній, транспортно-інфраструктурній, політичній, безпековій і, зокрема, в галузі освіти та науки.
Дякую за увагу!
Репортаж про захід: 18 жовтня, 11:00 - круглий стіл на тему: “30-та річниця відновлення Незалежності Азербайджанської Республіки та 30-та річниця встановлення азербайджансько-українських дипломатичних відносин”. Організатор: Посольство Азербайджанської Республіки в Україні. Детальніше за посиланням - https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/3331549-30ta-ricnica-nezaleznosti-azerbajdzanskoi-respubliki-ta-30ta-ricnica-vstanovlenna-azerbajdzanoukrainskih-diplomaticnih-vidnosin.html
О происхождении наименования Албания в науке нет единого мнения. Некоторые учёные, такие как А. Яновский, Н.Я. Марр, К.В. Тревер, Р.М. Магомедов, З.И. Ямпольский считали, что это название латинского происхождения со значением «Страна Гор». Это мнение отражено в «Истории Дагестана». Однако, то, что название «Албания» произвольное от этнонима албан, к сомнению не подлежит. А что касается самого этнонима, он связан с древнетюркским словом «албан», означающий «повинность» [Древнетюркский словарь. 1969: 34], так как, албаны были повинны, в разные времена обеспечить тюркскую или персидскую армию всадниками и пехотой.
***
В эпосе «Китаби – Деде Коркут» Газан хан называется «главою албан» и одновременно называется «оплотом Туркестана» [Əлиjаров.1991: 142-143]. По словам Страбона, албаны вооружали 60 000 пехотинцев и 22 000 всадников. Арриан в «Походе Александра» сообщает об участии албан в составе персидской армии против Александра Македонского в битве при Гавгамелах. В этом плане вызывает интерес мнение К.В. Тревер, которая писала, что судя по тексту здесь наблюдается «какое-то привилегированное... положение албанов, которые среди других могли быть рассмотрены в центре построения, в ближайшем окружении персидского царя и его гвардии».
Слово «албан» перед тем, как превратится в этноним, в смысле «повинный», впервые было применено к массагетам, которые, будучи одним из скифских племён, являлись аборигенами Азербайджана. Так, Аммиан Марцеллин писал, что «Помпей прошёл через страну массагетов, которых мы теперь называем албанами». А то, что массагеты – одно из скифских племён, подтверждает и Фавст Бузанд. Интересно и то, что в источниках царь массагетов, первый из династии албанских Арсакидов (Аршакидов) Санесан/Санатрук (298-338), так же называемый царём албан, считался предводителем «бесчисленных полчищ гуннов» [Azərbaycan tarixi. 1995: 179].
Президенты Эрдоган и Алиев подписали т.н. «Шушинскую декларацию».
Оцените содержание:
- Совместные усилия по переформированию и модернизации вооруженных сил в соответствии с современными требованиями,
- Проведение совместных действии в случае угрозы или агрессии со стороны третьих государств или государств против независимости, суверенитета, территориальной целостности, неприкосновенности или безопасности международно признанных границ любой из сторон,
- Обе стороны будут делиться технологиями в области моря, воздуха и космоса, поощрять выполнение совместных проектов с целью развития совместных возможностей и вносить позитивный вклад в развитие совместных технологий оборонной промышленности,
- Взаимная координация деятельности по региональным и международным стратегическим вопросам, представляющим общий интерес,
- Вопросы сотрудничества и взаимной военной помощи в области оборонной промышленности,
- Вопрос об открытии Зангезурского коридора, соединяющего Азербайджан и Турцию.
- Укрепление стабильности и безопасности в Кавказском регионе, восстановление всех экономических и транспортных связей, а также нормализация отношений между государствами региона и обеспечение долгосрочного мира,
- Предусматривается организация скоординированной деятельности силовых и управленческих структур Вооруженных Сил,
- Также включает проведение регулярных совместных заседаний советов безопасности обеих стран по вопросам национальной безопасности и обсуждение на этих заседаниях вопросов региональной и международной безопасности, затрагивающих национальные интересы и интересы стран,
- Совместное сотрудничество в области кибербезопасности и будут проводить совместные научные исследования,
- Стороны объединят свои усилия для дальнейшего развития сотрудничества между турецкой и азербайджанской диаспорами, проживающими в разных странах, для совместных шагов перед лицом общих проблем, с которыми они сталкиваются, и для демонстрации постоянной солидарности.
И еще много чего.
Помимо этого, Турция скоро откроет свое консульство в Шуше - древней столице Карабаха, месте огромного символического значения, которое в финальной стадии Второй Карабахской войны азербайджанский спецназ взял практически в рукопашную против превосходящих сил противника.
Турция практически в один удар выбила двери в Закавказье, бывшее исключительной зоной влияния Российской империи с начала 19 века.
Высокий класс игры всегда даёт соответствующие результаты.
"ООН и Европейский суд по правам человека должны оказать давление на Армению в вопросе карт минных полей", - заявила восточноевропейскому бюро Report представитель фракции «Слуга народа» в Верховной Раде Людмила Марченко, комментируя гибель азербайджанских журналистов в взрыв мины в Кельбаджаре. «Насколько нам известно, карты минных полей действительно существуют, так как они были установлены без спешки почти 30 лет, и отказ от раскрытия этих карт противоречит договоренностям от 9 ноября», - сказал Марченко.
Депутат Верховной Рады Украины Мариан Заблоцкий также считает, что структуры ООН должны объединить усилия по разминированию земель и борьбе с противопехотными минами. По его словам, международное сообщество должно потребовать от Армении предоставить карты минных полей, выполнить взятые на себя обязательства и соблюдать нормы международного права.
Около 11.00 4 июня 2021 года легковой автомобиль «Камаз» со съемочной группой, отправленный по служебным обязанностям в деоккупированный Кельбаджарский район, подорвался на противотанковой мине на пути к селению Susuzlug. Три человека, Сирадж Абишов (оператор AzTV), Магеррам Ибрагимов (сотрудник информационного агентства АзерТАдж) и Ариф Алиев (заместитель представителя главы исполнительной власти в селе Сусузлуг), скончались, а еще четверо были госпитализированы с различными травмами.
УКР/ 28 травня - День Азербайджанської Республіки! Від імені Національної Ради Тюрків Карапапаків України вітаю всіх громадян Азербайджанської Республіки, всіх азербайджанських тюрків, які живуть у світі, з нагоди Дня Республіки!
Хай Бог захистить Азербайджанську державу!
QT/ Azärbaycan Elinin pütün azamatdarınä, Alämdä yaşyan pütün Azärbaycan Türklärinä, Qarapapax Türkläri vä Ukrayna Qarapapax Türkläri Ulus Genäşiyi adına 28 may El Yaratma Gününä görä gözaydınnığı veriräm. Tengrı Azärbaycan Eli Döylätini qorusun!
В этом причина того, что турки иногда (любя!) называют азербайджанцев «уставшими» тюрками. То есть азербайджанским тюркам было «лень» двигаться дальше и они остались на Кавказе. Другой вариант – турки называют азербайджанцев «древними тюрками» (eski turkler). Азербайджанский язык соответственно считают старотурецким (eski turkce).
The cause of the tragic event that occurred on 19 – 20 January 1990 was the national rebellion of the people as well as a powerful resistance of the Azerbaijanis to the Communist and totalitarian regime of the Union of Socialist Soviet Republics (USSR). The latter one is considered to be a national revolutionary movement. At that tie on the order from Moscow of the highest authorities of the USSR an invading attack was begun of different military arms onto the territory of Azerbaijan. Particularly, tank and landing military units of the RSFSR's troops entered Baku and began to beat severely the peaceful people, ruined quite a lot of dwelling and even historical monuments. Millions of the country's population people upraise to struggle for the independence of Azerbaijan and announced that all over the world. Baku quickly turned into an arena for battles between the rebelled Azerbaijanis and their enemies.
In those battles the Azerbaijanian people manifested its heroism, and many of the best of that people son died for the national freedom.
In the photos: the killed in the streets and on the squares of the city of Baku (on 19 – 20 January, 1990 г.) while fighting against the invaders, an attack on the peaceful population of the military machines in the streets and on the squares of the city of Baku, movement of the national resitance of the Azarbaijani on the Freedom Square on 19 – 20 January, 1990, Alley of the Killed for Freedom in th city of Baku /
Причиною трагічної події, яка сталася 19 – 20 січня 1990 року, стали всенародне повстання та потужний супротив азербайджанців комуністичному та тоталітарному режиму СРСР, які оцінюються як національно-революційний рух. В той час за наказом із Москви, Центрального керівництва СРСР почався загарбницький наступ різних родів військ на територію Азербайджану. Зокрема, підрозділи танкових і десантних військ РСФСР вступили в Баку та почали жорстоко вбивати мирних людей, зруйнували чимало житлових будинків та історичних пам’ятників. Мільйони людей країни піднялись на боротьбу за незалежність Азербайджану та проголосили про це на увесь світ. Баку швидко перетворився на арену боїв між повсталими азербайджанцями та їх супротивниками.
В цих боях азербайджанський народ справді продемонстрували свій героїзм, а багато кращих синів цього народу загинули за свободу.
На світлині: загиблі на вулицях та майданах м. Баку (19–20 січня 1990 р.) у боротьби з московськими загарбниками, атака на мирне населення військової техніки по вулицях та майданах м. Баку, Рух національного супротиву азербайджанців на Майдані Свободи 19 – 20 січня 1990 р., Алея загиблих за свободу в м. Баку.
