Андрій Богданович: Звільнити розум: чому нам потрібні непрестижні виші

Чи завжди "успішний студент" означає "успішна людина"? Чи може вища освіта бути не сходинкою кар’єрного росту, а полем пошуку себе? І чи може навчальний заклад без гучного рейтингу дати світові генія? Відповіді на ці запитання змушують переосмислити значення освітньої системи. Історія філософа Мішеля Фуко — яскравий цьому приклад.

Фуко, який став однією з найвпливовіших фігур у гуманітарному знанні ХХ століття, зазнав чималих труднощів, намагаючись вступити до престижної École Normale Supérieure. Він не був зразковим учнем у класичному сенсі. Його інтелект був надто нестандартним, надто сміливим, надто неформатним. Та все ж, попри те, що система довго його не визнавала, він залишив у ній глибокий слід — як мислитель, що показав: знання не завжди зростає там, де його "садять" за розкладом.

І тут ми торкаємось ключової ідеї: не всі люди мислять однаково. Є ті, кому затишно в чітких структурах — їм підійдуть університети з жорсткими правилами, дедлайнами і конкуренцією. Але є й інші — з асоціативним мисленням, високою чутливістю, повільною (але глибокою) переробкою інформації. Вони не менш розумні — вони просто інші. І їм потрібні інші освітні середовища.

Саме тому "непрестижні" університети відіграють критично важливу роль. Вони не дублікати "великих" вишів, а їх доповнення — інколи навіть противага. Вони створюють альтернативу, яка:

1. Дає шанс тим, кого класична система відкидає. Десятки талановитих молодих людей не проходять "відсів", бо не вписуються у стандартизовані тести чи жорсткі формати. Їхній шлях — довший, але не менш гідний.

2. Стає простором самопізнання. Саме у менш регламентованому середовищі можна дозволити собі пробувати, змінювати, помилятися — й тим самим справді знаходити себе.

3. Вирощує ідеї, які не народились би в стерильному академічному просторі. Вільна атмосфера, в якій не заборонено мислити "інакше", — це інкубатор інновацій.

Світ не потребує ще одного однакового диплома. Він потребує різноманіття поглядів, підходів і способів розв'язання проблем. І саме це різноманіття народжується там, де є свобода для розуму — незалежно від статусу кампусу, висоти балів чи місця в рейтингу.

Зрештою, престиж — це не будівля і не бренд. Це те, що випускники залишають після себе у світі. Іноді — тишу, а іноді — Фуко.

Михайло Басараб: Університет Вільних Народів (The University of the Free Nations) є продовженням славних традицій ОУН і Антибільшовицького (тепер Антиімперського) Блоку Народів

Почали навчання студенти другого набору Університету Вільних Народів (The University of the Free Nations). Серед студентів велика група чеченців, башкири, татари, чуваші, карели та представники інших поневолених народів і регіонів РФ. 

З українського боку набір крутих викладачів з хорошим академічним і практичним досвідом. Всі предмети заточені на посилення основ національно-визвольних рухів. Навчальний курс складатиметься з майже десяти предметів. І це більше, аніж у програмі першого набору УВН наприкінці минулого року. З кожного предмету відбудуться теоретичні і практичні заняття. За підсумками навчання іспити і захист індивідуальних робіт. 

Університет Вільних Народів є продовженням славних традицій ОУН і Антибільшовицького (тепер Антиімперського) Блоку Народів. 

Воля народам!

Воля людині!

Елена Галкина: "Революции достоинства" (курс в Свободном университете)

Дорогие друзья, рада сообщить вам, что присоединилась к содружеству Свободного университета, и в этом семестре (с октября по декабрь) прочту курс о революциях достоинства 2010-х годов.

Почему в Тунисе 2011-го и Украине 2014-го победившие протестующие назвали свои революции одинаково – «революция достоинства»? Какие запросы общества объединяют Арабскую весну и протестные движения в ряде стран постсоветского пространства в то же десятилетие? Действительно ли это «революции без революционеров»? Можно ли эффективно спрогнозировать начало таких революций и вероятные сценарии развития? 

В основе курса более чем десять лет исследования «революций достоинства» 2010-х гг. как отдельного типа революционного процесса, характерного для трансформации авторитаризмов (автократий и конкуретных олигархий) в период модернизации общества на фоне входа в информационную эпоху. В курсе предусмотрены три теоретических раздела и 8 case studies (Тунис, Египет, Сирия, Ливия, Украина, Армения, Россия, Беларусь).

Полностью программу курса можно посмотреть здесь: https://freeuniversity.education/course/revolyuczii-dostoinstva

Уже открыт набор, заявку можно подать до 7 сентября, всё абсолютно бесплатно, ограничений по возрасту, месту жительства, гражданству и уровню образования для обучения в «Свободном университете» не существует. Как это сделать, подробности здесь: https://freeuniversity.education/applicant/

И вообще потрясающе интересных курсов огромное количество, только посмотрите: https://freeuniversity.education/courses/

Олег Баган: Наступ на університети

Ідея Університету – це духовно-інтелектуальне ядро європейської цивілізації. Хоча форма сучасного Університету зародилася десь близько 1200-го року в інтелектуальних спільнотах Болоньї, Парижу та Оксфорду, ідея системного навчання життєвої мудрості вирувала в європейському просторі ще від ІV ст. до н.е., коли глибокодумний Платон заснував свою Академію в Атенах. Еллінські філософи привнесли в європейську культуру одну величну й вирішальну ознаку – насолоду роздумування. Відтоді європейська людина відчувала свою перевагу над світом довколишніх варварів в тому, що її живий дух та аналітична думка давали можливість долати обмеженість місця, підноситися до осяйних абстракцій, відкидати забобони, розв’язувати проблеми, вибудовувати концепції. Межова лінія між цивілізацією і варварством завжди проходила там, де люди вміли поважати мудрість і де нею поневіряли.
 
Протягом 1200—1500 рр. Університети з’явилися в майже усіх регіонах романо-германського світу Західної Європи, від Саламанки до Упсали, від Абердина до Салерно, і лише в кількох випадках вони подолали межу Середньої Європи й постали у Празі, Кракові, Пресбургу (Братиславі), Буді і Печі (Угорщина). У 1500 році загальне кількісне співвідношення університетів у двох частинах Європи було: 50 проти 5-и. Так була закладена головна перевага Заходу-континенту над Сходом.

У цей час Університет означав передусім інтелектуальне зусилля, неспокій і лет думки, здібність до богословських дискусій, відчуття латинської (елліно-римської) традиції культурного освоєння світу. Саме з цього зусилля народилися сім великих принципів європейської людини Нового часу: жадоба осягання, критичність мислення, методичність пізнання, свободолюбність думки, сміливе візіонерство, енергетика творчості, організована систематичність. Ці чесноти перетворили десь біля 1500 р. цю людину на надлюдину планетарного значення, яка завершила творення ренесансного мистецтва гармонійної краси, просторовості й людяності, здійснила всі географічні відкриття, розпочала технологічну революцію, розбудувала культуру великих міст, заснувала науку. І в епіцентрі цих грандіозних процесів залишався Університет.

Фридрих фон Шеллинг: О научном и нравственном значении университетов

Фридрих Вильгельм Йозеф фон Шеллинг (1775-1854) — немецкий философ, представитель классической немецкой философии. Был близок йенским романтикам. Выдающийся представитель идеализма в новой философии. Ниже размещена лекция Шеллинга «О научном и нравственном значении университетов». Текст приводится по изданию: Шеллинг Ф.В.Й. Лекции о методе университетского образования / Пер. с нем., вступ. ст., примеч. Ивана Фокина. — СПб.: Издательский дом «Mipъ», 2009.

ЛЕКЦИЯ О НАУЧНОМ И НРАВСТВЕННОМ ЗНАЧЕНИИ УНИВЕРСИТЕТОВ

Понятие университетского образования, с одной стороны, указывает на более высокое понятие имеющегося научного Целого, которое мы пытались постичь в его наивысшей идее первоначального знания (в Празнании), с другой стороны, оно ведет нас к особым условиям, при которых сообщают науки и обучают им в наших университетах. Пожалуй, могло бы показаться более достойным для философа набросать независимую картину целого всех наук и показать способ первого познания этого целого как такового, безотносительно к формам современных учреждений. Но я думаю, что в дальнейшем я смогу доказать, что именно эти самые формы также были необходимо вызваны духом новейшего мира и что они будут оставаться, по крайней мере, внешними условиями взаимопроникновения различных элементов образования до тех пор, пока благодаря ему темное их смешение не прояснится до более прекрасных организаций.

Объяснение того, почему знание вообще являет себя во времени, содержится уже в предшествующем рассмотрении. Подобно тому как в конечности рефлектирующее себя единство Идеального и Реального выражается в пространстве как замкнутая тотальность, как Природа, так в Бесконечном это единство созерцается во всеобщей форме бесконечного времени. Но время не исключает вечности, и наука (будучи по своему явлению порождением времени) направлена все же к обоснованию во временном Вечного. Истинное есть то, что подобно справедливому и прекрасному самим по себе вечно по своей природе и, являясь во временном, не имеет никакого отношения ко времени. Временное (временный предмет) относится к науке лишь постольку, поскольку она выражает себя через индивидуума. Но знание само по себе, так же как и действие само по себе, не есть дело индивидуальности (Sache der Individualität).

Открытый Университет Мезоевразии: Лекція: Україна в геополітичних концепціях першої третини XX століття

Мета. Ознайомлення з основними геополітичними концепціями про Україну, з’ясування важливості українського питання для історичних подій початку ХХ ст.

Вступ. Політики та вчені початку XX століття висували багато ідей та пропозицій щодо вирішення українського питання, які мали істотний вплив на стан міжнародних відносин, суспільну думку, внутрішньополітичну ситуацію.

План.
1.Р.Челлен: Україна у Першій світовій війні.
2.Х.Макіндер: Євро-Азія та Україна.
3.«Середня Європа» та Україна.
4.Україна в геополітичних міркуваннях М.Вебера.
5.«Нова Європа» Р.Сетон-Вотсона.
6.Східна Європа як «Зелений Інтернаціонал»

Зміст лекції.

1. Р.Челлен: Україна в Першій світовій війні

Рудольф Че́ллен (1864–1922) – юрист та державознавець,шведськийвчений, що ввів у науку поняття«геополітика», професор історії та політичних наук Гетеборзького і Уппсальского університетів. Він вивчав системи управління з метою виявлення шляхів створення сильної держави. Крім того, він брав активну участь у політиці, був членом парламенту.
У праці «Політичні проблеми світової війни» Р.Челлен зазначає, що одним з першочергових завдань війни має бути вирішення проблем Східної Європи — від того, який баланс сил та конфігурацію кордонів вона по собі залишить, залежатиме впродовж тривалого часу доля всієї Європи. Характерною ознакою цієї війни є вихід на кін світової історії нової сили — расизму, адже Росія вступила у війну під прапором відверто расистського гасла забезпечення панслов’янської расово-політичної єдності. Перебіг подій довів, проте, що джерелом конфронтації в Східній Європі є не расова ворожнеча між ґерманством та слов’янством, а зіткнення «азійської безмежності волі до влади» вкупі зі сповідуваним Росією примітивним, «низьким» з етично-аксіологічного погляду принципом раси та значно вищого принципу культури, розвитку, цивілізації. Расова приналежність та солідарність не відіграють у цьому конфлікті жодної ролі, адже німці, слов’яни та фінно-угорські народи Європи, захищаючи високі європейські вартості, виступили спільним фронтом супроти російської аґресії, довівши, що «єдність раси є химера». Відчуття слов’янами приналежності до європейської культури та намагання Росії «перетворити панславізм на панрусизм» спонукали їх узяти участь у спільноєвропейській протиросійській боротьбі, чим було продемонстровано «збанкрутілість панславізму як політичного чинника». Шведський учений викриває, що саме замасковане панславістською пропаґандистською демагогією бажання приєднати західноукраїнські землі було причиною вступу Росії у війну, тоді як «українське питання» загалом — однією з головних суперечностей, що призвела до війни: «Ми маємо… всі підстави зараховувати українське питання до одного з головних мотивів світової війни».
Унаочнюючи на мапі розташування втягнутих у конфлікт сил, хвилястою лінією від гірла Вісли на Балтиці до Трієсту на Адриатиці, Р.Челлен маркує терени, на які «в ім’я раси» зазіхає Росія. Іншою лінією, що відокремлює Росію від Прибалтійських країн, білоруських та українських теренів (практично до Дону), він окреслив конфігурацію західного кордону Росії, — межу, належну — «в ім’я культури» та Європи.