Олег Мах: Етична концепція Володимира Винниченка в контексті європейської філософії

Володимир Винниченко справедливо вважається одним з найбільш значних, популярних, хоча водночас і трагічних постатей в історії вітчизняної філософської культури та українського національно-державного відродження. Масштаби творчості українського митця вражають – письменник-романіст, автор новел та драматичних творів, поет, філософ, публіцист, маляр. Винниченко – один з найвідоміших і найвизначніших громадсько-політичних діячів, який не лише по-мистецькому зобразив свою добу, а й був активним її творцем.

Якщо вести мову про світогляд В.Винниченка, правильно буде говорити про певну еволюцію поглядів. Захоплення новими філософськими теоріями обумовлено, по суті, причинами невдоволеності: в нових філософських системах він намагався відшукати рішення своїх проблем. Маркс, Ніцше, Фрейд, Сартр — ось чиї теорії слугували орієнтирами для людини Винниченкової доби і формували так званий «горизонт» особистості. У світлі останніх досліджень всі вчення типу «ґранд-нарацій» про світ, людину, культуру, соціальне життя, з притаманною їм формою «філософії як теорії», можуть бути об’єднані номінацією Модерн (Р.Гвардіні, В.Лук’янець, О.Соболь). Така позиція дозволяє подати еволюцію поглядів українського мислителя у контексті модерністської філософії.

Олег Мах: Етична концепція Володимира Винниченка в українській філософській традиції

Одне з центральних місць в історії української філософської культури належить творчому доробку В.Винниченка як органічному наслідку україн¬ської культури. Філософський дискурс В.Винниченка може бути віднесений до української філософії й на тій підставі, що у останній наявним є сформу¬льоване ще за часів княжої доби і збережене в нашій духовній традиції розуміння філософії як «любомудрія», що вимагало не лише пізнання істини про сенс людського буття, а й життя в істині. Упродовж всієї історії в українській культурі як справжній філософ шанувався не той, хто лише знає істину, а хто живе згідно з пізнаною ним істиною, хто власним життям стверджує істинність обстоюваних ідей. Винниченкова основна філософсько-світоглядна засада – «чесність з собою» — виявляє подібність до життєво-практичної націленості українських мислителів на гармонію «слова і діла».

Володимира Винниченка як один з яскравих і талановитих постатей української культури ХХ століття найбільш гостро відчув суть трагедії своєї доби — народження нового морального катарсису — і порушив питання про природу та філософію щастя. Він поєднав у своєму етичному вченні віру у досягнення соціальної гармонії, притаманну його поколінню на той час, з пошуком причин недосконалості сучасного життя. Це привело письменника до формування власної концепції ціннісного виміру людини і будування щасливого буття на засадах гармонійної взаємодії особистості і суспільства, глибинної внутрішньої кореляції морального існування людини з активно впливаючими на неї підсвідомими бажаннями і началами буття.

Звернення до морально-етичної проблематики творчої спадщини В. Винниченка можна знайти у статті Л.Т. Левчук («Морально-естетичний потенціал творчої спадщини В.К. Винниченка») та в дослідженні Н.Гусак («Щастя в етичній концепції «Конкордизму» Володимира Винниченка»).