Дочко безмежного Понту Великого,
Із хвиль чорних і синіх
Ти постала — тиха й грізна.
Море було твоїм лоном,
Вітер — твоїм подихом,
Сіль і глибини — твоєю кров’ю,
А береги — твоїми долонями.
Ти вивела народи до світла,
Ти навчила берег любити степ,
Там, де хвиля цілує землю,
Народилась доля України.
О, Мати шляху і пристані,
Берегине договору й честі,
Ти дала ім’я морю гостинному
І зробила його домом, а не безоднею.
Пам’ятаємо тебе в шумі хвиль,
У співі чайок над лиманами,
У снах мореплавців і хліборобів,
У солі сліз і радості повернення.
Благослови наші води й поля,
Наші міста і кургани пам’яті,
Хай не висохне корінь роду,
Хай не зрадить берег море.
Славимо тебе, Евксиніє,
Мати глибин і землі родючої,
Ти — початок дороги,
Ти — пам’ять, що не тоне.
Слава Евксинії — Матері Моря і України.