Айдын Ализаде: Надо строить такие общества, чтобы права личности и общества не вступали к конфликты друг с другом.

Есть права личности, но есть и общие права и интересы общества и государства. 

Если права личности превыше общественных интересов, или наоборот, то это приводит к конфликту. Бесконечное утверждения прав личности приводит к эгоизму, эгоцентризму и наплевательскому отношению к другим людям. 

А чрезмерное давление общества и государства приводит к подавлению личности. 

В обоих случаях - это деградация. 

Пример чрезмерного давления общества - это тоталитарные и теократические режимы. 

А пример чрезмерного преобладания прав личности - это современная Европа, при которой прекратилось созидательное развитие прошлого и появился чрезмерный эгоизм, зацикленность на сексуальных вопросах и особенно на гомосексуализме. Эгоизм отчетливо виден сегодня, когда та же Европа чувствует угрозу существования для населения из-за поборников прав личности, которые бойкотируют  меры по пресечению пандемии. 

Поэтому истина как всегда посредине. Надо строить такие общества, чтобы права личности и общества не вступали к конфликты друг с другом. Европа и США были хорошим примером для этого в 1960-1990-х годах. Но сегодня положение изменилось...

Софія Дніпровська: Мітра з Варуною завжди ходять парою

Чи не головним тестом на наявність державницького мислення є ставлення індивіда до насильства. Нормальну людську державу неможливо побудувати і розбудувати ні на самій лише добрій волі, ні на самому лише насильстві.

Мітра з Варуною завжди ходять парою. Мітра і Варуна - це пара, що уособлює відповідно духовну і фізичну силу. І знаходиться в стані єдності протилежностей. І тільки баланс і взаємодоповнення цих двох невід'ємних аспектів державного, суверенного життя забезпечує нормальний хід суспільно-економічних процесів.

Там, де баланс порушено в той чи інший бік - там життя або застигає в тоталітарній нерухомості, або захлинається в хаосі анархії.

У українців, яких добряче поколошкала московська держава, де роль насильства як скрєпи є непропорційно великою, виробилося абсолютно неадекватне й нездорове ставлення до насильства, яке помилково трактується як "добродушність" і "волелюбство" і яке є суттєвою перешкодою для побудови життєздатних політичних структур.

Українці або покірно терплять і виправдовують граничне насильство (раби на панщину ідуть і діточок своїх ведуть), або не приймають ніякого насильства і примусу ні по відношенню до себе ні стосовно інших і з затятістю раба, що зірвався з ланця, кидаються у вир анархії з криками "не буду, не хочу, не стану, не уподібнюся, я не раб, я вільна демократична європейська людина!!!"

І, високо піднявши прапор свободи, не обмеженої ніякою відповідальністю, з благими намірами і мантрами про "нічого кращого людство ще не придумало", виходять на нове коло тоталітарного пекла...

У Дюмезіля в його "Мітрі-Варуні" є фраза, яка дуже точно ілюструє базові світоглядні відмінності між кельтами і германцями, що обумовили історичну поразку одних і перемогу других: "... в Ірландії злий узурпатор - це Брес, що націоналізує майно; у Скандинавії - Мітотин, що приватизує власність".

У індоєвропейському світі існують (і чергуються) 2 архетипові моделі суспільно-політичного устрою.

Одна - з верховним правителем, що є "... активним втіленням общинного, жадібного, казенного, зневажливого, але врівноважуючого, зрівняльного стану". (с)

Друга - з лідером, що є "... фігурою аристократичної федерації або президентом буржуазної асоціації, безсилим ліберальним лідером, чий єдиний обов'язок - який він має неухильно виконувати - захищати кожну людину від заздрощів інших і гарантувати їй, із мінімумом оподаткування за державні послуги, недоторкане задоволення свого особистого інтересу та можливість збагачення". (с)

Германці на початкових етапах своєї політичної генези обрали перший варіант - общинну солідарність і повагу до "сильної руки", що врівноважує і впорядковує гру приватних інтересів - і успішно відбилися від експансії Риму та перейшли в контрнаступ. А вже потім, пізніше, завели в себе і приватну власність, і ринкову економіку, і протестантську етику, і демократію з лібералізмом, і права людини - коли оволоділи Європою (нацизм - націонал-соціалізм, до речі, є поверненням до первинної, архаїчної германської традиції як реакція на національне приниження, що потребувало реваншу - тобто експансії).

Кельти на початковому, перехідному етапі вибрали "ліберальну" модель - і майже зникли з етнічної й політичної карти світу, де залишилася лише одна кельтська держава - та й та - німа.

Дочасна лібералізація, приватизація, партикуляризація суспільства, що передувала вирішенню засадничих безпекових проблем, призвела до того, що величезний етнічний пласт із багатим і самобутним культурним та економічним потенціалом, що простягався від Шаннона до Сяну, був розтрощений і перемелений на субстрат, який "назад" уже не провернути.

Але якщо кельти були поглинені вищою і рівнозначною їм культурними спільнотами (римлянами і германцями), і отримали доволі широкі перспективи самореалізації в рамках римо-германського світу, то українці ризикують піти на харч дикій паразитарній орді. І неадекватність політичної моделі історичним викликам матиме для нас ще трагічніші наслідки, ніж для "волелюбних" кельтів...