* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
* PRECARPATHIAN INSTITUTE FOR ETHNO-SOCIAL RESEARCH AND STRATEGIC ANALYSIS OF NARRATIVE SYSTEMS
* VORKARPATEN INSTITUT FÜR ETHNO-SOZIALFORSCHUNG UND STRATEGISCHE ANALYSE NARRATIVER SYSTEME
* ПРИКАРПАТСКИЙ ИНСТИТУТ ЭТНОСОЦИАЛЬНЫХ ИССЛЕДОВАНИЙ И СТРАТЕГИЧЕСКОГО АНАЛИЗА НАРРАТИВНЫХ СИСТЕМ

Пошук на сайті / Site search

Показаны сообщения с ярлыком поэзия. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком поэзия. Показать все сообщения

12.04.2024

Євген Баран: "Зоря провідна" Віри Вовк

ЖАННА Д' АРК

Народ мій жде, схиливши сумом віти,
Сувору діву з прапором лілей,
Щоб принесла не пальму, не елей,
А меч твердий, що крає самоцвіти.

Щоб станула Почаївська Пречиста
Над вірним людом сонцем золотим,
Розкрила ризи шатрами над ним.
... А діві мідне з куль дала намисто.

Прийди, леґендо, сколихнути дзвони,
На межі класти лицарів грізних,
Що блискавиці кидали б з-під вії.

І піднеси бароккові колони,
І поведи врочисто через них
Владаря знов до світлої Софії.

12.6.51
(Віра Вовк. Зоря провідна. Мюнхен. 1955).

Пригадую, як 2008 ще "шуміли" з приводу лавреатки Шевченківської премії Віри Вовк (Віра Селянська, 1926-2022) - уявляєте, Павличко ходив до Ющенка і переконав його відзначити поетесу...І слава Богу, скажу я Вам, якщо ходив і переконував. Павличці запишеться на тому світі, як тому Маркові Проклятому  Олекси Стороженка...

А Віра Вовк залишається однією з найглибших поетес свого покоління, чиє письмо, наповнене модерними тенденціями (у 60-х Віра Вовк знайомиться з поетами Нью-Йоркської Групи і стає близькою до них), з його прагненням до щільности і християнсько-фольклорним орнаментуванням, набуває класичної чіткості. 

Особливо це помітно в ранній збірці "Зоря провідна" (1955) із завершальним віршем "ТРИ БАЖАННЯ":

Безобрисним, примерним речам
Останню форму дати - більше зрілу,
Як круглий овоч, осінню налитий.

І, як матрос, на синій щоглі
Орати дике море й розрізняти
Планетний біг і льоти гураґанів.

Мій Господи: з бездомним людом
Ділити всі печалі, і відчути
Твоє крило над простими серцями.

20.3.54

07.04.2024

Наталка Поклад: Все, що додаэ нам сил...

В один із сумних безпросвітних днів рука сама потяглась до полиці - за цією книжкою. 

Знала автора: тоді, на межі 80-90-х, ми шукали однодумців, і нас зводили акції протесту чи спілчанські імпрези...

Олексій Андрійович Братко-Кутинський (1926-1993) - український філософ, психолог, кандидат філософських наук, учасник Руху опору. Досліджував проблеми та методи модифікації психіки. Стверджував, що світоглядна ідеологія українського етносу, в основі якої лежить образ триєдності, відповідає найвищому рівневі знань про світобудову, а українська нація є не лише тим, чим є зараз, а й тим, що було - і що має настати...

Ті, хто з усіх сил намагався тримати нас у меншовартості й незнанні, передчасно обірвали його дорогу...

Віталій Карпенко в 1996 р. потроху друкував цю важливу працю у "Вечірньому Києві". А 2008 р. вона вийшла окремою книжкою. Десь під враженням від її прочитання й написалась тоді ця моя поезія.

Мрія

Яріли зорі, волхв молився до голубих отав,

Дзижчали стріли, звіра гнали, 

                                                будили перше рало…

В твої пахучі чорноземи 

                                       сам Бог зерно кидав, 

Аби ти зачала епоху – як пісню зачинала.

Від мізинського сонцезбору і до нових часів

Несла ти заповідь небесну, 

                                             свій світлий храм творила,

Й не меч кривавий – хліб святий народам розповів,

Яка в тобі любов клекоче, 

                                           яка нуртує сила.

Ти – ломикамінь тонкостанний, 

                                                  прийшла твоя пора

Розґрунтати страшну темницю – й пробитися до світла;

Ти – загадковий добрий фенікс 

                                                 із берегів Дніпра,

Пронизливо й невідворотно звучить твоя молитва.

Встаєш, державо, корінь стогне, 

                                                   жирує вороння –

І кличе Кодню, Берестечко, 

                                            і знову хоче крові…

Та ти з'єднаєш Схід і Захід 

                                            і до нового дня

Внесеш свої дзвінкі клейноди 

                                             і хліб на рушникові…

19.01.2024

Динко Раніна: Біда тому місту, де мудрих не густо, а у всевельможних у головах пусто

***
Якби посилав ти в латинські держави
послів іменитих, достойних і бравих,
щоб розумом світлим усіх дивували,
аби за кмітливість і їх прославляли, -

ходив би ти в славі і жив би без горя,
мій красеню славний, перлина край моря;
тоді б ти змагався поміж самоцвітів
з містами латинськими, знаними в світі.

Коли ж будеш слати послів загребущих,
до золота ласих, в розмові не сущих, -
не схоче з тобою ніхто говорити,
не зможуть ті дурні тебе захистити.

Біда тому місту, де мудрих не густо,
а у всевельможних у головах пусто.

(Динко Раніна, 1536-1607. Дубровнику). 

Незвична книжечка - перша книжка перекладача Олеся Павловича Шевченка (1929-?) із сербохорватської середньовічної поезії з його післямовою про феномен дубровницької поезії  ХVI-XVII ст. (Олесь Шевченко. Переклади. З сербохорватської. Київ: Молодь, 1970. - 40 с.).

Що цікаво, українська середньовічна поезія може похвалитися феноменом київської і львівської школи. Єдине, що дубровницькі поети з початку ХVI-го ст. почали переходити з латини на народну мову, то українські ще тоді практикували писання латиною і книжною українською. А перший зразок вірші народною мовою маємо з 1575 року - "Пашквіль" Яна Жоравницького і Олени Копоть...

Ось лише про перекладача не можу знайти інформації, крім тієї, що є в книжечці: народився в Смілі, закінчив Київський інститут водного господарства, жив у Києві, перекладав із болгарської, польської, себохорватської...

(с) Євген Баран

07.01.2024

Євген Баран: Микола Ткач як рятівний острівець української культури

Час Риб минув. Кайдани всіх імперій
на порох розпадаються. Земля
запрагла спрагло волі диких прерій.
Її стихія з нами розмовля.

Наради, віче, асамблеї, з'їзди;
союзи, фонди, спілки матерів...
На древі кожний пуп'янок прозрів,
але кора змертвіла і безвіста.

Пробуджуймось. Вже панцир геть протухлий.
Вода зійшла. Пересиха й болото. 
Але в неволю потрапляє дух твій, -
звільнившись рабства, маєш знати, хто ти -

пізнань глибини чи Голгофа мук?
Час Риб минув. Ген царство Водолія -
ми входимо до нього. Чутен згук.
Старий Дніпро на сходинах міліє.

22.10.1990

Умовність наших знань про українську літературу зашкалює. Ми не розвиваємося по висхідній, і навіть не ходимо по колу. Занепадаємо. Від покоління до покоління відбувається деградація цивілізації. Якщо прийняти версію Дмитра Калюжного і Олександра Жабінського (Інша історія літератури. 2001), що вся антика придумана у ранньому середньовіччі, - тоді все стає на свої місця: від Гомера до европейського книжкового ширпотребу, від автора "Слова о полку Ігоревім" до "шлюбних ігрищ жаб" і "бульварних романів",- суцільна деградація літератури. Наша цивілізація іде шляхом згори вниз - від египетських пірамід до розпусних в естетичному несмакові гробівців сучасних політиків і злодіїв в законі.

Але є у нашій культурі, літературі зокрема, рятівні острівці, - люди, які ентузіястично і професійно тримають планку мистецтва, ба більше, - планку життя, -  за яку опускатися не варто. Серед таких авторів відкриваю для себе Миколу Ткача (1942-2019) - поета і етнолога. Ніби запізно, поет пішов у засвіти. Ніколи не буває запізно, коли відкривається тобі новий простір. Ніколи.

Глибина осмислення світу, україноцентричність світобудови, фольклорно-міфологічна основа писань, патріотична складова, неймовірне чуття мови, - все це перетворює літературний досвід Миколи Ткача у взірцевий

А тепер питання, - чому пропустили цей досвід за життя автора? Причина проста. Відсутні інституції культури, літератури, які би зосереджували в своїх руках потрібну інформацію. Ні міністерство культури, ні інститут літератури, який зосереджений на мертвих проєктах, ні інститут української книги, ні..., - не займаються стратегічною координацією важливого, а зосередилися на заробітчанстві, виживанні, суспільній кон'юнктурі і корпоративній підтримці. 

І це мине, - казав Соломон. Щось та залишиться. І перед повним крахом цивілізаційним, єдине цивілізаційне виправдання, - нечисленні острівці. Вони, ніби ті рятівні шлюбки із "Титаніка", зберігатимуть історію великого краху...

А нині моїм співрозмовником у просторі є Микола Ткач. Його голос пробиває стіну небуття, зосереджуючись на вічних викликах:

Є вміст вогню. В нім - профіль ката.
І є життя правічний дар.
Є ворог, друг, є - провокатор.
І знак повстань - Холодний Яр.

Первісна віра, первородна.
Згустився час. Схрестилась мить 
Могила ворога холодна,
могила зрадника - болить.

09.07.2006

У цьому поетичному вибраному 2013 року ("У володіннях Волоса". К. 2013. 260 с.) поетом розставлені усі потрібні наголоси. Головне, не втомлюватися шукати, і не втрачати віри. Бо щастя таки можливе, і порятунок у наших руках:

Питаєте про щастя. Може, й є,
коли збороти хтивості і ницість.
Ходити в царстві Сонця навзаєм
і чутись сином Місяця й Зірниці.

03.07.2012

Авторитарні держави домінують у цьому світі. Україна сьогодні є епіцентром боротьби між Добром  і злом. У цій боротьбі важливий кожний Голос, коли він чесний і сильний. Саме таким є голос Миколи Ткача...

16.05.2023

Александр Мелихов: В исторической памяти сохраняется только поэтическое

16 мая 1877 года родился Максимилиан Волошин.

История жизни Максимилиана Волошина с блеском показывает, как говорливый, услужливый и тучный бородатый сладкоежка в жесточайших обстоятельствах, в которых ломались самые идейные и гордые, обнаруживает поразительную  способность не только выживать, но и воодушевлять других. И все это — благодаря умению вносить высокий смысл в нарастающую кровавую бессмыслицу. 

Бунин упрекал Волошина в кощунственной литературности, «великолепности» изображаемых им революционных ужасов. Но — Бунин, не замечавший в революции ничего, кроме зверства и скотства, почти наверняка погиб бы, оставшись в России, а Волошин, видевший в озверевших массах прежде всего наивность, а в большевиках — продолжение вечных российских грез, не только выжил сам, но и помог спастись многим достойным людям. 

В страшном голодном Крыму 22-го года Волошин констатировал, что «без работы (над поэмой. — А.М.) выносить то, что окружает, совершенно нестерпимо». «Эпохи ужасов и зверств, — по обыкновению заостряя до парадокса, рассуждал Волошин о русско-японской войне, — всегда следуют за эпохами упадка фантазии и бессилия мечты». 

Волошинская тяга к парадоксам раздражала даже любивших его людей. «Все он играет теориями, увлекается бездушными французами и — словами, словами, словами… Честный безукоризненно в жизни, он в мысли — шарлатан», — с горечью писала о нем возвышенная Маргарита Сабашникова после распада их брака. А много помогавший ему уже при большевиках и чрезвычайно высоко ценивший его Вересаев вспоминал эту его манеру с откровенной досадой: «Чем ярче была нелепость, тем усиленнее он ее поддерживал». Так, например, на обсуждении театрального репертуара с «передовыми рабочими» Волошин, с легкой улыбкой самодовольства ссылаясь на прекрасную бесполезность искусства по Оскару Уайльду, доказывал, что искусство, призывающее к борьбе, развивает в людях пассивность, равно как искусство порнографическое — целомудрие. 

Хотя сам Волошин считал, что презирает лишь «догматику», многим серьезным людям казалось, что он презирает самое понятие истины, «принципов». Но вот накатили ужасающие испытания — и этот «мотылек» выказал поразительную верность каким-то своим синтетическим принципам: «Я отнюдь не нейтрален и не равнодушен, но стремлюсь занять ту синтетическую точку зрения, с которой борьба всех, в настоящую минуту противопоставленных сил, представляется истинным единством России и русского духа». 

Переводя злободневность в высокие, «вечные» образы (Каин, Голгофа, Апокалипсис), Волошин создавал такие стихотворения и поэмы, которые на ура перепечатывались политическими газетами и расходились в списках в количестве совершенно невозможном для произведений «чистого искусства». Голодным, запуганным, униженным людям оказалось необходимым высокое истолкование их страданий, включенность их в ту грандиозную драму, в которую мировая культура сумела превратить историю человечества — не позволяя видеть в ней вечную грызню из-за лишнего куска, на чем настаивают прагматики всех политических лагерей. 

Может статься, наибольшую мощь преображения низкого в высокое Волошин выказал не в годы крови, голода и огня, коим изначально присуща известная грандиозность, а в годы мира под властью наливающихся силой Шариковых и Швондеров. То простые чабаны шантажировали «барина», угрожая пролетарским судом за то, что его добродушная, как теленок, псина разом загрызла целых двенадцать овечек — и классовый суд оштрафовал нищего поэта на девяносто рублей (стоимость примерно семи овец). То Швондер за Швондером пытались реквизировать его дом — бесплатный санаторий для деятелей культуры, — то снимали Волошина с хлебного пайка, хотя, благодаря влиятельным поклонникам, он был приравнен к «индустриальным рабочим»… Чуть ли не впервые в жизни всеприемлющий «Макс» изведал, что такое унижение: «Очень часто приходится в себе ощущать психологию угнетенных классов, чувство бунта и протеста, основанное на обиде», — записывает он в дневник.

И все же, когда в гениальном «Доме поэта» Волошин подводит поэтический итог, туда не проникает ни одна из бесчисленных коммунальных склок — в стихах царит величие и уединение: «Я сам избрал пустынный сей затвор Землею добровольного изгнанья, Чтоб в годы лжи, падений и разрух В уединеньи выплавить свой дух И выстрадать великое познанье». Впрочем, с уединеньем каким-то образом соседствует и многолюдье, но и оно обретает величавость: «Всей грудью к морю прямо на восток Обращена, как церковь, мастерская, И снова человеческий поток Сквозь дверь ее течет, не иссякая».

Он и доныне не иссякает.

Дом Волошина и сегодня живет в нашем коллективном воображении именно тем домом, каким его изобразил поэт: в исторической памяти сохраняется только поэтическое

И если когда-нибудь человечество утратит дар опьяняться выдумками, если практичные люди каким-то чудом когда-нибудь и впрямь сумеют учредить на земле свой скромный рай — с комфортом, но без поэзии, — мир вполне может погибнуть не от атомной бомбы, а от скуки. 

Если наркотики не убьют его еще раньше.

30.01.2023

Костянтин Рахно: Пішов у Вирій Дмитро Павличко. Один з останніх Великих Поетів

Пішов у Вирій Дмитро Павличко. Один з останніх Великих Поетів

Він прожив складне життя і часто в минулому писав не те, що ми зараз хотіли б бачити. Але цей гріх є і в багатьох тих, хто записався в дисиденти та нонконформісти.

Він часто надто близько підходив до суєти світу сього, вникав у те, що можна було оминути й краще написати щось про любов до України, про ліс, про природу, про птахів і тварин. Як і Петро Толочко, Борис Олійник та Мирослав Попович, він, на превеликий жаль, утратив шанс стати таким солідним позапартійним моральним авторитетом нації, якому б прощали певну старорежимність, несучасність поглядів, як ми прощаємо нашим дідусям і бабусям, і водночас до якого б дослухалися. Але не тим, хто обожнює сервільних і неукраїнськихйого судити.

Просто, на відміну від тих усіх одноденок, він мав Дар. Дар жорсткий, сильний, аполонічний, такий, що обпікає. Вони забудуться. А він залишиться.

Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.
Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Язики отруйні і брехливі
Вогняним мечем пообтинай.
Проколи серця товсті й ліниві
І гноївки випусти Дунай.
Всіх вельмож — рабів німих і подлих —
Скинь в геєну, а слова хули —
Потурнацький, безголовий мотлох —
На вогнях оновлення спали.
Дай нам силу ідолів знімати
З п’єдесталів чорної олжі,
Бурити казарми й каземати,
Де виймають душу із душі.
Не введи в спокусу мсти і слави,
Вкинь в палющу хижу ненасить
Мудрості і знамено криваве
Дай нам не соромлячись носить.
Поклади нам сонце на зіниці —
Променем туди, де непроглядь.
Хай підносять очі люди ниці,
Хай в незрячих більма погорять.
Мислям нашим дай ясне поліття,
А поетам — спину, що не гнесь.
Дай нам пам’ять на тисячоліття,
Непокору і любов на днесь.
І не одпусти нам ні на йоту
Борг, забутий в клекотах забав;
Сплатимо його із крові й поту,
Тільки од лукавства нас позбав.
Да святиться слова блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню. Да святиться
Між народами твоє ім’я. Амінь.
1965

21.08.2022

Фергад Туранли: Історія турецької літератури по-українському

 Сходознавство в Україні - галузь фактично без підґрунтя, бо ніколи не була справою державної ваги. Нещодавно вийшла колективна праця українських сходознавців "Мовні та літературні зв'язки України з країнами Сходу" (К., 2010.-468 с.) - переглянувши її, утверджуєшся в думці: орієнталістика у нас була справою лише яскравих особистостей, завжди гнаних владою чи начальством і полишеною на виживання. 

А згадаймо, які плани плекалися у добу шістдесятництва! Іван Світличний, Дмитро Павличко, Іван Драч, Петро Кононенко які тільки проекти подавали до ЦК Компартії України, іноді там їх навіть підтримували (Ф. Овчаренко, П. Федченко), наприклад, стосовно видання часопису "Східний світ", але з Москви відповідь була, як у тому дитячому віршику: "Но ответила вода - низачто и никогда!" 

Що ж сьогодні? Не час давати загальну оцінку, наведу тільки один факт. Після Майдану відомий орієнталіст професор Григорій Халимоненко через засоби масової інформації, зокрема й газету "Літературна Україна" звернувся до В. Ющенка, Ю. Тимошенко та В. Литвина з пропозицією: запровадити в Україні сходознавчу освіту й науку на такій основі, як це роблять сусідні держави, тобто готувати не тільки філологів, а й сходознавців-економістів, істориків, філософів, політологів. Мабуть, і проблеми з газом та нафтою розв'язувалися б інакше. А зверху - ані пари з вуст. Натомість ректор В. Скопенко хутко розправився з наївним професором - звільнив з роботи. Атож, наївним: послав професор телеграму В. Ющенку, щоб захистив, а чиновник з адміністрації президента порадив звернутися до суду. Пам'ятаєте, як казав герой одного анекдоту: "Ви, конєшно, будєтє смєяться...". Тоді професор удався з листами до депутатського корпусу, до віце-прем'єра, але знову довелося згадувати героя анекдоту...

Але бог з ними... Професор виявився ще того гарту, назбирав з пенсії грошей, до того ж академік Л. Губерський повернув вченого до університету, матеріально допомогло й посольство Туреччини, та й видав книгу "Історія турецької літератури: Türk Edebiyatı Tarihi". - Київ, 2009 (544 с.) - працю, котрою могла б пишатися наукова громадськість будь-якої країни. Відомий кримськотатарський вчений Ісмаїл Керімов зауважує: "Історії турецької літератури виходили і в ХІХ, і в ХХ ст., серед них є й основоположні, наприклад праці Е. Гібба, Й. Гаммера, Л. Бонеллі, А. Кримського, але зіставивши ці прекрасні роботи з фундаментальним дослідженням Г. Халимоненка, бачимо, як далеко вперед пішла тюркологія протягом століття". Суголосну оцінку дає й С. Сорокін, провідний тюрколог з Київського національного лінгвістичного університету: "ХХ століття подарувало дослідникам новий матеріал зі словесності тюрків, в тому числі й недавно віднайдені рукописи - все це потребувало свіжого осмислення, що й зробив професор Халимоненко. Його "Історію турецької літератури" - цей висококваліфікований здобуток українського сходознавства чекають і тюркологи, й арабісти, й іраністи не тільки в Україні, а й за її межами - адже подібні дослідження виходять друком украй рідко навіть у Західній Європі. Наукова громадськість Турецької Республіки високо оцінила працю тюрколога з Шевченкового університету - п'ять років тому проф. Г. Халимоненко, перший з європейських дослідників одержав нагороду "За розвиток тюркської культури".

23.03.2021

Сучасна україномовна поетеса з Йорданії Вікторія Абу-Кадум

Пропонуємо ближче познайомитися із сучасною українською поетесою з Йорданії ВІКТОРІЄЮ АБУ-КАДУМ.  Напевне, її поезія не раз вже траплялася Вам у фейсбуці, адже її щире слово, сповнене любові до України, долинає здалеку до самої душі кожного українця.
Ось одна з її поезій:

Дух солодких суниць — ними марю постійно —
І скоринка гарячого хліба крихка,
Погляд мами — ласкавий, привітний, спокійний —
Все це входить у вартість одного квитка.
Доторкнути рукою троянди тендітні,
Щоб в долонях лишилася свіжість м´яка…
Гуркіт щедрої зливи і райдуги літні —
Все це входить у вартість одного квитка.
Ще — обійми сестри, без якої нестерпно
І з якою дітьми не минали кутка,
І рогалики з маком в медовому серпні —
Все це входить у вартість одного квитка.
Найцінніші пейзажі білявої хати,
Зустріч з садом, де вишня достигла п´янка,
Крок в дитинство — свою першу ляльку обняти —
Все це входить у вартість одного квитка…
((с)Вікторія Бричкова-АбуКадум)

Вікторія Абу-Кадум (в дівоцтві — Бричкова) народилася у 1982 році у Чернівцях, в сім’ї студентів-медиків, які з часом переїхали в Івано-Франківську область, селище Кути. Здобувати вищу освіту Вікторія вирішила у Чернівецькому національному університеті, обравши спеціальність хіміка-еколога. Там зустріла свого майбутнього чоловіка, який навчався в Буковинській державній медичній академії. Так, в 2002 році, коли він закінчив навчання молоде подружжя  виїхало до Йорданії і вже майже 20 років мешкає в її столиці м.Амман. 

У далекій і незнайомій країні з відмінними від України звичаями та кліматом, саме поезія та любов до України допомогли Вікторії адаптуватися і не лише не втратити зв'язок з рідним краєм, а завдяки своїй поезії пробудити любов до нього в сотень і тисяч українців , яких доля розкидала по світу. Очевидно, нині Вікторія є однією з найвідоміших сучасних українських поетес за кордоном, і точно - добре знаною спільноті фейсбука.

Більша частина поезій Вікторії  - патріотичні, присвячені саме Україні, українцям,  а в останні роки - і захисникам Батьківщини. Тож кожне її слово знаходить відгук у серцях таких же українок і українців з різних країн, об'єднаних любов'ю до України. Особливо такі рядки про полеглих захисників України, що пронизують щемом, як вірш про морпіха Едуарда Федорова, який помер 2 липня 2018 року від кульового поранення, отриманого на війні... 17 вересня 2018р., у нього народилася доця, яка свого тата знатиме лише на світлинах.

21.04.2020

ТУА : Творческий Участок Абсурдософия (при Союзе писателей Абсурдарии)

Расширяем возможности тела художественного произведения.

Из лепого мы делаем нелепое и наоборот.

"Абсурдософия" - сетературное направление, разрабатываемое группой авторов (Юрий Тубольцев, Даша Давалина (+), Нат Весенин) в 2008 - 2009 г. г. и расконсервированное в 2020 г.

Приглашаем к сотрудничеству поэтов!
https://stihi.ru/avtor/ruslo

ТУА явлется местом закрытым ;)

Наше открытое сообщество в Фейсбуке https://www.facebook.com/groups/postfuturizm

19.02.2020

Живосил-Василь Лютий: А з ким обійматься?...

Обніміться ж брати мої!....
А з ким обійматься?...
А чи з тими що у Раді теруть собі яйця?
Може з тими що у Раду припросять повію,
а бо з тими де працює і про пост ще мріє?
Нема сенсу обіймати нікого й нікому,
як так легко їм продати скарби свого дому...
Та й чи їхнього? Вони тут прибулі заблуди.
Хто їм скіпетра усучив?
Тепер вони всюди.
Тільки хлопці на Степах голову покладуть.
Їм байдуже.
А чи тобі й так, український друже?

14.05.2019

Олег Гуцуляк: Апология поэтического фэнтези

Фантастика конструирует мир будущего из того, что дано в настоящем, а фэнтези - из так и не реализованного возможного в прошлом.

В каждой культуре находятся большие возможности, оставшиеся нераскрытыми, не осознанными и не использоваными на протяжении всей жизни данной культуры. Эти «нереализированные возможности» хотя и забыты, но до сих пор, как указывал М. Хайдеггер, «живут» в языке, который есть «домом Бытия» («лингварным лабиринтом», по Ж. Дерриде). Это же утверждает Ю. Лотман: «... Одновременно семиотическое пространство постоянно выбрасывает из себя целые пласты культуры. Они образуют слои отложений за пределами культуры и ждут своего часа, чтобы вновь ворваться в нее, настолько забытыми, чтобы восприниматься как новые» [Лотман Ю.М. Культура и взрыв. – М.: Гнозис; ИГ «Прогресс», 1992. – С.176]. «Реализация нереализированных возможностей» совпадает с пониманием прогресса по Н. Данилевскому, который определял сущность его не как одно линеарное направление, а в том, чтобы «обойти» все «поле» вариантов культурно-цивилизационного развития во всех его направлениях [Данилевский Н.Я. Россия и Европа / Сост., послесл., коммент. С.А. Вайгачева. – М.: Книга, 1991. – С. 335]. В синергетике такое восстановление системной устойчивости за счёт периферийных ресурсов называется «правилом избыточного разнообразия» [Назаретян А.П. Заметки о человеческой истории и «соловьях палеолита» // http://www.evolbiol.ru/akop.htm].

Аналогичное утверждал основатель антропософии Р. Штайнер в беседе с А. Белым: Манас (культуротворческий дух) вмещен в языке, но русские не умеют взять все, что у них в языке [См.: Спивак М.Л. “Ужин со Штейнером…” (Письмо Андрея Белого Михаилу Сизову) // Известия Рос. АН. Серия литературы и языка. – 2000. – Т. 59, № 1. – С. 53; заг. – С. 44-59].

Как в своё время выразился поэт:
«... Ми стоїмо зараз біля початку гігантського вселюдського процесу, до якого ми всі прилучені. Ми ніколи не досягнемо ідеалу ... про вічний мир у всьому світі, якщо нам ... не вдасться досягти справжнього обміну між чужоземною й нашою європейською культурою» (Ґадамер Г.-Ґ. Батьківщина і мова (1992) // Ґадамер Г.-Ґ. Герменевтика і поетика: вибрані твори / пер. з нім. - Київ: Юніверс, 2001. - С. 193).
* ИЗНАЧАЛЬНАЯ ТРАДИЦИЯ - ЗАКОН ВРЕМЕНИ - ПРЕДРАССВЕТНЫЕ ЗЕМЛИ - ХАЙБОРИЙСКАЯ ЭРА - МУ - ЛЕМУРИЯ - АТЛАНТИДА - АЦТЛАН - СОЛНЕЧНАЯ ГИПЕРБОРЕЯ - АРЬЯВАРТА - ЛИГА ТУРА - ХУНАБ КУ - ОЛИМПИЙСКИЙ АКРОПОЛЬ - ЧЕРТОГИ АСГАРДА - СВАСТИЧЕСКАЯ КАЙЛАСА - КИММЕРИЙСКАЯ ОСЬ - ВЕЛИКАЯ СКИФИЯ - СВЕРХНОВАЯ САРМАТИЯ - ГЕРОИЧЕСКАЯ ФРАКИЯ - КОРОЛЕВСТВО ГРААЛЯ - ЦАРСТВО ПРЕСВИТЕРА ИОАННА - ГОРОД СОЛНЦА - СИЯЮЩАЯ ШАМБАЛА - НЕПРИСТУПНАЯ АГАРТХА - ЗЕМЛЯ ЙОД - СВЯТОЙ ИЕРУСАЛИМ - ВЕЧНЫЙ РИМ - ВИЗАНТИЙСКИЙ МЕРИДИАН - БОГАТЫРСКАЯ ПАРФИЯ - ЗЕМЛЯ ТРОЯНЯ (КУЯВИЯ, АРТАНИЯ, СЛАВИЯ) - РУСЬ-УКРАИНА - МОКСЕЛЬ-ЗАКРАИНА - ВЕЛИКАНСКИЕ ЗЕМЛИ (СВИТЬОД, БЬЯРМИЯ, ТАРТАРИЯ) - КАЗАЧЬЯ ВОЛЬНИЦА - СВОБОДНЫЙ КАВКАЗ - ВОЛЬГОТНА СИБИРЬ - ИДЕЛЬ-УРАЛ - СВОБОДНЫЙ ТИБЕТ - АЗАД ХИНД - ХАККО ИТИУ - ТЭХАН ЧЕГУК - ВЕЛИКАЯ СФЕРА СОПРОЦВЕТАНИЯ - ИНТЕРМАРИУМ - МЕЗОЕВРАЗИЯ - ОФИЦЕРЫ ДХАРМЫ - ЛИГИ СПРАВЕДЛИВОСТИ - ДВЕНАДЦАТЬ КОЛОНИЙ КОБОЛА - НОВАЯ КАПРИКА - БРАТСТВО ВЕЛИКОГО КОЛЬЦА - ИМПЕРИУМ ЧЕЛОВЕЧЕСТВА - ГАЛАКТИЧЕСКИЕ КОНВЕРГЕНЦИИ - ГРЯДУЩИЙ ЭСХАТОН *
«Традиция - это передача Огня, а не поклонение пеплу!»

Translate / Перекласти