«… Східнокарпатський регіон є західною, крайньою частиною Великого Євразійського Степу (Хінгано-Карпатського, довжиною біля 8000 км), який був ареною великих міграцій. Особливо давніх номадів Сходу. Наприкінці шляху їхніх західних переселень та військових вторгнень до Європи стояли Карпати. Вони відігравали роль «великої природної стіни» і водночас «воріт у Європу», де була побудована багатоешелонова система з «Довгих валів». Зокрема Римом і Болгарією, а потім поновленаранньодержавними утвореннями даного регіону… Через Східнокарпатський регіон проходили численні міграції також народів Європи – як із півночі, так і з півдня та заходу. Все це перетворювало тоді його на велику етнокультурну й етнополітичну контактну зону, яка в окремі кліматичні періоди характеризувалася значною густотою населення. У цю справді «благодатну землю»прагнули дійти й поселитися десятки давніх племен і народів з Європи та Азії. Окремі з них навіть зафіксовані історично в самих назвах Карпат, зокрема як гори Ріпейські, Певкінські, Бастарнські, Сарматські, Венедські, Угорські, Руські тощо. Загалом у Східнокарпатському регіоні давнє населення належало до чотирьох історико-географічних ареалів: Східносередземноморського, Центральноєвропейського, Східноєвропейського і Євразійського Степу Все це наклало відбиток на історичну долю його населення… Ця велика етнокультурна контактна зона вплинула і на надзвичайну різноманітність та своєрідність численних етнографічних груп населення регіону. Вони відображають як окремі давні, так і особливо пізньосередньовічні традиції, набуті в процесі цих переселенських і міграційних рухів…»
Якби посилав ти в латинські держави
послів іменитих, достойних і бравих,
щоб розумом світлим усіх дивували,
аби за кмітливість і їх прославляли, -
ходив би ти в славі і жив би без горя,
мій красеню славний, перлина край моря;
тоді б ти змагався поміж самоцвітів
з містами латинськими, знаними в світі.
Коли ж будеш слати послів загребущих,
до золота ласих, в розмові не сущих, -
не схоче з тобою ніхто говорити,
не зможуть ті дурні тебе захистити.
Біда тому місту, де мудрих не густо,
а у всевельможних у головах пусто.
(Динко Раніна, 1536-1607. Дубровнику).
Незвична книжечка - перша книжка перекладача Олеся Павловича Шевченка (1929-?) із сербохорватської середньовічної поезії з його післямовою про феномен дубровницької поезії ХVI-XVII ст. (Олесь Шевченко. Переклади. З сербохорватської. Київ: Молодь, 1970. - 40 с.).
Що цікаво, українська середньовічна поезія може похвалитися феноменом київської і львівської школи. Єдине, що дубровницькі поети з початку ХVI-го ст. почали переходити з латини на народну мову, то українські ще тоді практикували писання латиною і книжною українською. А перший зразок вірші народною мовою маємо з 1575 року - "Пашквіль" Яна Жоравницького і Олени Копоть...
Ось лише про перекладача не можу знайти інформації, крім тієї, що є в книжечці: народився в Смілі, закінчив Київський інститут водного господарства, жив у Києві, перекладав із болгарської, польської, себохорватської...
(с) Євген Баран
Комментариев нет:
Отправить комментарий