Відкрили захід Віктор Єленський, релігієзнавець, д-р філос. наук, нардеп України VIII-го скликання, голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, розкривши контраст російських реалій та дипломатичної репрезентації на Заході, та Сергій Квіт, Президент НАУКМА, екс-міністр освіти і науки (2014-16), докладно пояснивши, чому російський імперіалізм і шовінізм не має жодного стосунку до консерватизму.
Як відзначив модератор заходу Ярослав Божко, голова Центру політичних студій "Доктрина", російське суспільство перебуває в стані атомізації та розпаду, що завжди і є зворотним боком тоталітарного експерименту.
Не секрет, що більшість західних та українських медіа, спираючись на проросійські позиції низки правопопулістських партій Заходу, тенденційно прирівнюють консерватизм як явище до російських "скрєп". Чим, своєю чергою, користується РФ для збільшення впливу серед діячів правого спектру, апелюючи до цих помітних і за океаном реалій українського публічного простору. "Мирні плани" республіканської адміністрації Дональда Трампа - не єдиний, але найяскравіший прояв цієї небезпечної тенденції, що спонукає долучитися до нашої роботи активних українців і союзників незалежно від політичних преференцій. А наголос РФ - країни, яка знищує не те що культові споруди, а цілі християнські спільноти на окупованих територіях і давно перетворила церкву на відділ КГБ-ФСБ - на "переслідуванні" Україною "християн" (МП) пояснює увагу до цієї теми в наших студіях.
Не кажучи про образ берегині православ'я, монополізованого і спотвореного Росією як наступницею Візантії і "Третім Римом", чия система освіти й релігійних інституцій і навіть архітектоніка "русского мира" не відбулися би без посередництва їхньої колиски - Києво-Могилянської академії і самого Києва. Д-р філос. наук, викладач кафедри філософії і релігієзнавства сучасної НаУКМА Юрій Завгородній слушно наголосив на тому, що концепт/метафора Святої Русі і Києва як Другого Єрусалиму розвивалися на наших теренах уже з 12 ст., переживши ренесанс у 16-17 ст., коли їх і почала адаптувати до власних претензій Росія.
У своєму виступі я закликала визначити поняття й горизонт консерватизму і традиціоналізму, почавши з самоописів російських інтелектуалів. Адже, як уточнив к. філос. наук, релігієзнавець, видавець, військовослужбовець НГУ Руслан Халіков, існує велика відмінність між реаліями російського суспільства та вторинними квазітрадиціоналістичними наративами, які вони продають на Заході, часто конкуруючи між собою. Точкою відліку для таких наративів, не рахучи вже згаданої міфології в основі Російської імперії і її самодєржавія, можна вважати дискусію між слов'янофілами і західниками. До першого табору в його зрілий період примикає Фьодор Достоєвський: належачи й до українського культурного спадку як автор релігійно-філософської літератури, чиї предки жили на Поділлі і Волині, на політичному рівні він, безумовно, сповідував великороські погляди.
У цьому контексті я привітала заснування сертифікатної програми з російських студій у НаУКМА за підтримки ГУР. На мою думку, це скандал, що науковці не можуть цитувати й де-факто досліджувати ворога, адже украй мало першоджерел наявні в перекладах із історико-критичними коментарями. Приклад - багатотомні "Дневники писателя" Достоєвського, де він і виражає свої політичні погляди. Знаменно, що він там не тільки обґрунтовує правомірність претензій Росії як "ревнительки православ'я" і наступниці Царгорода-Константинополя на першість серед слов'янських націй, а й визнає, що російським "революціонерам із консерватизму" ближчі європейські ліві, а не праві, адже Європу вже нічого не врятує, там треба не зберігати, а знищувати все під корінь. Тобто російський месіанізм на Заході проявляв себе передусім як нігілізм, у зв'язку з чим такі західні теоретики, як Освальд Шпенґлер і його наступник Вальтер Шубарт вважали Росію з петринських часів псевдоморфозом - тема, яку чітко розкрив Юрій Кисельов, професор кафедри геодезії, картографії і кадастру Уманського національного університету садівництва, д-р географічних наук. Як він слушно роз'яснив, Росія, немов порода, яка не є тим, чим здається ззовні, за своїм мінеральним складом, будує свою ідентичність та трьох спотворених і вкрадених китах: назва Русь; претензії на слов'янство як свій основний етнічний субстрат; імітація православ'я.
Невіддільне від нашої теми й вивчення праць євразійців і неоєвразійців, починаючи з Костянтина Леонтьєва ("Візантизм і слов'янство") і Миколи Данилевського ("Росія і Європа"). Важливі їхнє позиціонування Росії як окремої цивілізації та обґрунтування її спадкоємності із Золотою Ордою, що набуває актуальності у світлі боротьби за глобальне домінування з 20 ст. і відповідного курсу РФ як наступниці СССР, союзниці Китаю та інших народів Сходу й Глобального Півдня, до слова, з усе виразнішою присутністю та експансією в Африці. Про це, зокрема, розповів Андрій Рудик, доктор філософії з галузі соціальних та поведінкових наук, військовослужбовець ЗСУ.
* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ























