Олександр Черненко: Бойові колісниці індоіранських племен

Для розуміння того, про що піде мова: у 2300 роках до н. е. пізня Ямна індоєвропейська культура розпадається на дві: Катакомбну по лівий берег Дніпра, та Полтавкінську між Волгою та Уралом. 

Пізніше з Катакомбної розвинулася культура багатоваликової кераміки, яка мігрує на територію Греції, та створить мікенську цивілізацію, а з їхньої говірки виникне грецька мова. 

З говірки носіїв Полтавкінської культури виникне індоіранська мова. У північному лісостепі, на кордоні з балтослов'яномовними племенами, з неї розвинеться Абашівська культура, представники якої мігрують на Південний Урал, де вони у 2000 роках до н. е. виділять Синташтинську культуру, яка є попередницею пізнішої андронівської культури.

Вважається, що творцями колісниць, які використовквалися у бойових цілях і здійснили технологічну революцію, стали представники Синташтинської культури. У захороненнях синташтинської культури було виявлено багато поховань з колісницями, ранні з яких датуються приблизно 2100 роками до н. е.

Їхні нащадки, андронівці, також використовували колісниці, про що свідчать їхні численні наскельні зображення, розкидані на величезній території Великого степу, у їхніх захороненнях також були виявлені кістки коней та частини колісниць.

Колеса мали 9-12 спиць і були діаметром 100-120 см. Вони могли мати ободи з сиром'ятної шкіри. Стінки колісниць були плетеними для зменшення загальної ваги. Осі тоді ще робилися з дерева, і мастило колісних втулок було недосконале, потребувало захисту. Вісь зміцнювалась, підбираючи для неї міцний матеріал, або полегшувався сам екіпаж, знижуючи цим навантаження. Платформи кузовів збивались з дощок.

Сучасні археологи абсолютно впевнені, що колісниця створювалася давніми індоєвропейцями з єдиною метою: для війни. На колісниці їдуть на війну, а не просто переміщаються з якоюсь пустою метою. Колісничий же – військовий аристократ стародавнього індоєвропейського суспільства. Він рухається у війні, а разом із ним на колісницях рухаються його боги.

Soro Mukairshoeva: Почему памирские народы при встрече целуют руки друг другу

У памирских народов так принято с древних времён ! Памирцы всегда при встрече здороваясь, целуют руки друг другу. Эти традиции не имеют ничего общего с исламской религией, поскольку она корнями уходят в глубь трёхтысячелетней истории, а Ислам, как известно, одна из самых молодых авраамических религий. Там высоко за горами спрятались и вероятно потому сохранились эти первобытные отношения, сохраняя свою оригинальность не претерпевая при этом никакие законы ассимиляции от набегов разных кочующих племён, которые случались в разных концах земного шара, и на протяжении всей истории человеческой на заре всей цивилизаций.

Мужчины протягивая руки, затем приближаясь ближе, целуют тыльную часть руки друг друга. Это порядок; и женщины друг другу целуют руки, и мужчины женщинам, и женщины мужчинам. И точно так же и детям целуют руки. Теперь и дети целуют руки друг другу при встрече.

В особенном конечно почёте целуют руки людям почтенного возраста, с особым поклоном, в котором простыми движениями выражают свои уважения, поклонения как к родителям, так же ко всем старшим.

Оно казалось бы так всё привычно на первый взгляд, и считается нормой для местных жителей, как нормальный порядок вещей. Но как сегодня я заметил удивление путешественников впервые столкнувшись с таким необычным поведением местных, целующие руки друг другу. То мне конечно захотелось прокомментировать это необычное для приезжих явление.

Сейчас эту традицию вновь стали воскрешать, и даже культивировать. У памирских народов никогда не было паранджи, не было её и до революции, ни после революции, как она была у других народов Востока с привычным для мусульманских стран укладом жизни. Этим памирцы сильно отличаются от других Восточных народов мира.

На Памире нет оружия, там его не носят, нет там привычных кинжалов за поясом, или любое другое холодное оружие, как это принято у джигитов на Кавказе.

Поскольку оружие в любом виде противоречит любви и мирному сосуществованию. Так принято с древних времён. Так было на протяжении многих тысячелетий, так было и при Советской власти, Так и сейчас происходит. Это обычная традиция и уважение к друг другу. И тут нет никакого поклона или признание чьей то власти.