Олег Гуцуляк: Сонячний Новруз

В ряді іранських народів (як от таджики Західного Паміру) зберігся звичай, за яким першу оранку здійснювали на другий день Нового року (Новруз, Навроза, перший день сонячного календаря, весняного рівнодення, що відповідає дню Ормазд місяця Фарвардін, приблизно 21 березня) і одночасно вважалося, що з пробудженням землі та тварин у самого землероба «входить сонце» і в честь цього влаштовували радісне частування. 

О. Знойко запропонував версію, що коли, за скіфською легендою, з неба впав Золотий Плуг (разом із Чашею та Сокирою), то з цього часу зоране ним поле стало втіленням Богині Землі: життя й достаток народжувалися вже від одруження світла (у вигляді Золотого Плуга) й Поля. Так Русь стала уніфікованою державою орачів. З того часу народ зберіг свято Весілля Плуга, де молодою виступає зоране поле. 

Також А. Х. Краппе реконструював загальноіндоєвропейський міф про Царя-Орача, за яким нового правителя посли повинні обрати  саме того, кого застануть за оранкою поля.  У цій низці версій до нього долучається мотив жінки-віщунки, що стає дружиною нового короля. Очевидно, тут ішлося про обряд «священного шлюбу», виконуваний на щойно зораному полі.

У поемі Фірдоусі «Шахнаме»  перший царя Джамшид (арійський Йїма / Яма), «сонцеподібний з людей» (hvarə.darəso.mašyaŋm), син Вівахванта / Вівасвата, бога сонця, правив 700 років і цей період визначався як «золотий вік», протягом якого панувало безсмертя, не було старості, хвороб, вад. Цар (шах) Джамшид відкрив вогонь, запалив перший священний світильник. Шах Джамшид зображений зверненим до неба з чашею в руках на розписі вхідного портика (айву) палацу царя Гуштаспа. Пам'яттю про царювання Джамшида вважається свято Нового року (Новруз), коли він зійшов на царський престол. 

Омар Хайям в «Наврузнома» писав: «Звичай царів Ірану від часу Кай-Хусрау до епохи Йаздігурда, останнього царя Ірану, був такий: в день Науруза перша людина не з родини царя, мубад мубадів (головний жрець), приходив до царя з золотим кубком, повним вином, з перстнем, з дирхемом, жмутком ростків ячменю, мечем, луком та стрілою, чорнильницею та пером, вихваляв і дякував йому перською мовою, як йому належало по чину. Коли мубад мубадів закінчував своє вихваляння, приходили вельможі і пропонували свою службу».

У проекції соціальних реалій для скіфів такими світлими сонячними силами є «скіфи царські» (які єдині з усіх скіфів шанують повелителя копитних Тагімасада), а їх «полюсом» – царська особа як проекція перщопредка-родоначальника Колаксая-«Сонця-царя», забезпечуючого торжество світла над темрявою, плодючості над безпліддям, і діяння якого повторюються під час Новорічного свята (в часі свята Новруз свою перемогу здійснив перський герой Джамшид, і, як описано в «Шахнаме», після цього «він зійшов як сонце, і зазеленіло все те, що висохло»).

Едуард Юрченко: Зустріч Його Імператорської Високості Шахзаде Кір Реза Пехлеві з Президентом України Володимиром Зеленським

"... Боротьба  за  Іранський  поміст  —  це  найважніше  завдання  чорноморських  країн.  Бо  Чорне  море  —  внутрішнє  море  і  зв'язане протоками  з Середзем'ям,  теж  внутрішнім  морем.  Здобуття  Царгородської  протоки  —  це  не  вихід,  потім  треба  здобувати  вихід  з Егейського,  а  пізніше  із Східного  Середзем'я.  Тою дорогою  йшов Митридат Евпатор  і  мусив  затриматись коло  Родосу.  Там  задержиться кожен  завойовник.  Є  один вихід у  широкий  світ  для  чорноморських  країн  – Іранським  помостом" (Юрій Липа).

Дещо несподівана та дуже приємна й важлива подія.

По - перше, явна демонстрація української суб'єктнрсті. Ісламська Республіка припустилась помилки кинувши виклик Києву. Отже, Київ обрав шлях заміни режиму на більш вигідний українцям. Ми не реагуємо на навколишній світ як примітивна одноклітинна форма життя, ми впливаємо на нього у власних інтересах.

По - друге, грамотна ставка саме на монархічну іранську опозицію. Це має суто прагматичний вимір, адже про - шахська опозиція відчутно сильніше за ліву. Але також важливо зі світоглядної та стратегічної точки зору. 

Насправді міжнародні ліві та ліволіберальні кола симпатизують іранським лівим, колишнім партнерам ісламістів по революції 1979 року, які потім щє й відзначились війною проти Ірана на боці Саддама Хусейна (монархісти тоді відмовились від збройної боротьби, адже це була загроза для Ірану як такого).  Антирейтинг ліваків є колосальним і більшість іранців їх ніколи не прийме. Але вони гарно вписуються в "хотілки прогресивної громадськості"

Дуже важливо, що Україна зробила ставку саме на національні іранські сили, а не підписалась на черговий лівацький цирк. 

І третє, можливо найголовніше. Хоча нинішня монархічна опозиція позиціонує себе як прозахідна та демократична, сама логіка її боротьби та потенційної реставрації Шахіншахської державності виведе її на національний та суб'єктний шлях. 

Отже, ми маємо шанс не просто на "не ворожий про західний режим", а на новий Іран конкретно зорієнтований на союз з Києвом, а не з абстрактною "світовою демократичною спільнотою". 

Саме на цьому наполягали класики української геополітики. 

"Біла революція" в Ірані (1963-1978) та причини її поразки

«Біла революція» (перс. انقلاب سفید Enghalab Sefid‎) — це серія радикальних реформ, розпочата шахом Мохаммедом Резою Пахлеві у 1963 році. Її головною метою було перетворити Іран на сучасну індустріальну державу, минаючи шлях кривавої соціалістичної революції (звідси і назва «біла», тобто мирна, ініційована зверху монархом).

Хоча пунктів програми з часом ставало більше (до 19 пунктів), ключовими були перші шість, прийняті на всенародному референдумі:

1. Аграрна реформа (Земельна реформа)

Це був фундамент «Білої революції». Уряд примусово викуповував надлишки земель у великих феодалів-землевласників і перепродавав їх селянам у розстрочку за ціною на 30% нижчою від ринкової.

Мета: Знищити владу поміщиків у селах і створити клас лояльних шаху фермерів.

Результат: Близько 2,5 млн селянських сімей отримали землю, але багато наділів були занадто малими для виживання, що призвело до масової міграції селян у міста.

2. Націоналізація лісів і пасовищ

Всі природні ресурси країни переходили у власність держави для їхнього захисту та раціонального використання. Це вдарило по доходах племінних вождів та духовенства, які раніше контролювали ці землі.

3. Приватизація державних підприємств

Щоб отримати кошти на викуп земель у поміщиків, держава продавала акції державних заводів і фабрик у приватні руки. Колишні землевласники могли обміняти свої землі на ці акції, стаючи промисловцями.

4. Участь робітників у прибутках

Робітники промислових підприємств отримали право на частку від прибутку (до 20%). Це мало запобігти поширенню комуністичних ідей серед пролетаріату.

5. Реформа виборчого права та права жінок

Іранські жінки вперше отримали право голосувати та бути обраними до парламенту. Також був підвищений мінімальний вік для вступу в шлюб (до 15, а пізніше до 18 років) та обмежена можливість багатожонства.

Ці реформи викликали найбільше обурення у радикального духовенства (зокрема у Аятоли Хомейні), які вважали це «наступом на ісламські цінності».

6. Створення «Корпусу освіти» (Sepāh-e Dānesh)

Випускники університетів та коледжів могли замінити військову службу викладанням у сільських школах.

Ефект: Це була одна з найуспішніших реформ. Рівень грамотності в країні зріс з 26% до 42% за лічені роки. Згодом були створені також «Корпус охорони здоров'я» та «Корпус розвитку».

Чому реформи призвели до революції 1979 року?

Олександр Черненко: Бойові колісниці індоіранських племен

Для розуміння того, про що піде мова: у 2300 роках до н. е. пізня Ямна індоєвропейська культура розпадається на дві: Катакомбну по лівий берег Дніпра, та Полтавкінську між Волгою та Уралом. 

Пізніше з Катакомбної розвинулася культура багатоваликової кераміки, яка мігрує на територію Греції, та створить мікенську цивілізацію, а з їхньої говірки виникне грецька мова. 

З говірки носіїв Полтавкінської культури виникне індоіранська мова. У північному лісостепі, на кордоні з балтослов'яномовними племенами, з неї розвинеться Абашівська культура, представники якої мігрують на Південний Урал, де вони у 2000 роках до н. е. виділять Синташтинську культуру, яка є попередницею пізнішої андронівської культури.

Вважається, що творцями колісниць, які використовквалися у бойових цілях і здійснили технологічну революцію, стали представники Синташтинської культури. У захороненнях синташтинської культури було виявлено багато поховань з колісницями, ранні з яких датуються приблизно 2100 роками до н. е.

Їхні нащадки, андронівці, також використовували колісниці, про що свідчать їхні численні наскельні зображення, розкидані на величезній території Великого степу, у їхніх захороненнях також були виявлені кістки коней та частини колісниць.

Колеса мали 9-12 спиць і були діаметром 100-120 см. Вони могли мати ободи з сиром'ятної шкіри. Стінки колісниць були плетеними для зменшення загальної ваги. Осі тоді ще робилися з дерева, і мастило колісних втулок було недосконале, потребувало захисту. Вісь зміцнювалась, підбираючи для неї міцний матеріал, або полегшувався сам екіпаж, знижуючи цим навантаження. Платформи кузовів збивались з дощок.

Сучасні археологи абсолютно впевнені, що колісниця створювалася давніми індоєвропейцями з єдиною метою: для війни. На колісниці їдуть на війну, а не просто переміщаються з якоюсь пустою метою. Колісничий же – військовий аристократ стародавнього індоєвропейського суспільства. Він рухається у війні, а разом із ним на колісницях рухаються його боги.

Soro Mukairshoeva: Почему памирские народы при встрече целуют руки друг другу

У памирских народов так принято с древних времён ! Памирцы всегда при встрече здороваясь, целуют руки друг другу. Эти традиции не имеют ничего общего с исламской религией, поскольку она корнями уходят в глубь трёхтысячелетней истории, а Ислам, как известно, одна из самых молодых авраамических религий. Там высоко за горами спрятались и вероятно потому сохранились эти первобытные отношения, сохраняя свою оригинальность не претерпевая при этом никакие законы ассимиляции от набегов разных кочующих племён, которые случались в разных концах земного шара, и на протяжении всей истории человеческой на заре всей цивилизаций.

Мужчины протягивая руки, затем приближаясь ближе, целуют тыльную часть руки друг друга. Это порядок; и женщины друг другу целуют руки, и мужчины женщинам, и женщины мужчинам. И точно так же и детям целуют руки. Теперь и дети целуют руки друг другу при встрече.

В особенном конечно почёте целуют руки людям почтенного возраста, с особым поклоном, в котором простыми движениями выражают свои уважения, поклонения как к родителям, так же ко всем старшим.

Оно казалось бы так всё привычно на первый взгляд, и считается нормой для местных жителей, как нормальный порядок вещей. Но как сегодня я заметил удивление путешественников впервые столкнувшись с таким необычным поведением местных, целующие руки друг другу. То мне конечно захотелось прокомментировать это необычное для приезжих явление.

Сейчас эту традицию вновь стали воскрешать, и даже культивировать. У памирских народов никогда не было паранджи, не было её и до революции, ни после революции, как она была у других народов Востока с привычным для мусульманских стран укладом жизни. Этим памирцы сильно отличаются от других Восточных народов мира.

На Памире нет оружия, там его не носят, нет там привычных кинжалов за поясом, или любое другое холодное оружие, как это принято у джигитов на Кавказе.

Поскольку оружие в любом виде противоречит любви и мирному сосуществованию. Так принято с древних времён. Так было на протяжении многих тысячелетий, так было и при Советской власти, Так и сейчас происходит. Это обычная традиция и уважение к друг другу. И тут нет никакого поклона или признание чьей то власти.