Станислав Кукарека: Почему Дацюк не понимает Украину

 Дацюк конечно умный дядька. Но с другой стороны в нем как в капле воды отражается вся трагедия нашей интеллигенции... (Сергій Дацюк "Що таке Україна?" https://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/648fdd4eb48a1).

В чем тут проблема? В том как и любой нынешний интеллектуал Дацюк стремится так или иначе "вести в светлое будущее", хоть сапогами-то запихать таки "народ" (что "недонация", как он утверждает) на хоть какой-то "светлый путь". При этом он как-то подозрительно умалчивает о том, собственно, какой путь он на сегодня видит "светлым". Это отдельная проблема, к которой я еще вернусь (быть может), но мы пока "про сапоги". 

Итак, весь этот довольно длинный текст он посвятил животрепещущему описанию украинского национального консерватизма, того что "ни мытьем, ни катаньем" никому так и не удалось "направить нас на верный путь", что его огорчает. И что он хочет изменить. 

Оно понятно, он "элита", авангард интеллектуальный, и потому естественно должен вести покорные стада в каком-то благотворном направлении, одному ему понятном. Тут его можно понять, и это, кстати, старая история про роль интеллигенции, что бушевала не только в совке, но и задолго до совка. Короче - постсоветская трагедия, и даже построссийская.  Но есть нюанс, ведь совка-то уже нет, и РИ тоже. То, что когда-то украинцы не ринулись там "в едином порыве", это уже не упрек, а скорее комплимент. Если о прошлом. 

А если о будущем, то тоже интересно: ведь объективно нет "светлой дороги". Цивилизационный кризис на дворе, и "запад", кстати, в кризисе. Все эти вот российские поползновения в имперскую архаику и всякие исламские фундаментализмы - это как раз реакция на кризис. Нет, это не выход из кризиса, а только лишь реакция (довольно глупая), но светлой-то дороги нету объективно. Ну и куда бежать? А главное - зачем?

Довольно интересна тут его полемика с Грицаком, где начинает он вот просто "в бубну". Мол, не сложилось Украине быть державой, нет у нее дескать вундервафель, нет ядрен-батона и завоеваний до Камчатки и потому это глобальный фейл. 

Ну с точки зрения институционализма (как самоценности) - это понятная позиция. Однако сам контекст и историческая ретроспектива несколько тут однобоки. Давайте разбираться. 

Вот есть такой народ, евреи. Которые примерно так от Флавия (Иосифа) и аж по вторую половину века двадцатого даже войны никакой завалящей не выиграл, империи не создал, вундервафель не накопил. Однако не исчез. И даже более того. Народ тот тоже многие критиковали за консерватизм излишний и злоупотребление традициям, они отвергли христианство новомодное (как минимум многие из них), застыв в архаике иудаизма. И ведь не только там критиковали их, но их всячески дискриминировали, репрессировали, депортировали и даже геноцидили. И шо?

Сергій Дацюк: Українська надія в перемозі та її основи

Дехто розганяє безнадійність через критику української надії (сподівання) - ось ми під Києвом здолали ворога, ось ми від Харкова їх відганяємо, ось на Донбаському напрямі опираємося, ось типу нам ленд-ліз буде і ми поженемо росіян, але типу того не буде, бо для надії немає підстав.

 Сподівання чи надія не пов'язані ні з обставинами, ні з наявністю ресурсів. Сподівання та надія мають у своїй основі трансцендентну віру, осмислений намір, упевненість у власній позитивній перспективі. 

Ось уявіть собі два роки війська СРСР відступали аж до Курської битви (5 липня - 23 серпня) 1943 року. І кожного дня повідомлення - залишили те-то, відступили туди-то. Ото надія тренувалася, і жива була до самого перелому, хоч безнадії і капітулянтства тоді було багато. А тут ми місяці воюємо, а у надії уже є багато підтверджень. 

Так що за ці темники безнадійності  просто смішно. Навіть коли один українець лишиться на клаптику України у квадратний метр, то і тоді Україна постане наново. Тим більше, коли так, як зараз. З розрухи, з жертв і навіть з ядерного попелу Україна буде перестворена. Все стане Україна.

Сергій Дацюк: Росія - це цивілізаційний паразит

Спільноту неможливо відключити від цивілізації, коли вона сама є цивілізацією, тобто універсальною та самодостатньою людською зв'язністю з унікальним набором мотивацій та трансценденцій. 

Чи не вперше в історії людства Росію спробували, хоч і не до кінця, відключити від цивілізації. Тут би і мала проявитися її універсальність та самодостатність.  Але навіть технологія ядерної зброї, якою Росія погрожує Західній цивілізації, відсотків на 80 вкрадена Росією (СРСР) у Заходу. Навіть наявність електроніки, яку Росія вткористовує в зброї, тепер залежатиме від Китаю, якщо він погодиться їй продавати. 

А якщо усі цивілізаційні досягнення Росії в минулому і сьогодні Росія без Західної цивілізації та Китаю нічого собою не являє, то вона цивілізаційний паразит. В принципі можна було б жити і у вигляді паразита, якщо тільки цей паразит не починає загрожувати самому існуванню людства, на цивілізаціях якого він паразитує. 

Отже виникає запитання: що таке сьогодні Росія без Західної цівілізації та без Китаю?

Сергій Дацюк: Виродження революції

Революція зазвичай протиставляється контрреволюції. При цьому контрреволюція як реакція дозволяє революції взяти паузу для того, аби знайти в собі сили започаткувати новий етап, відкрити так би мовити нове дихання.

Виродження революції є річ більш страшна для революції, бо вона припиняє саму можливість для революції продовжуватись. Виродження революції знищує самі умови виникнення наступного етапу революції. Виродження революції зазвичай пов'язане з інтелектофобськими, обивательскими, ресентиментальними, компрадорськими внутрішніми діями, які також можуть мати зовнішні стимули.

По моїх статтях ви можете побачити усі зміни ставлення до Революції Гідності 2013-2014 років. Перша річниця (2014) – "За лаштунками револції-2014", друга річниця (2015) – "Революцiя Гiдностi – два роки пiсля початку", третя річниця (2016) – "Рушiйнi сили iсторiї та революцiї", четверта річниця (2017) – "Статус революції". На п'яту річницю мені не було чого сказати про революцію, бо аналізуючи свої статті-блоги тих місяців, я бачу, що йшло активне виродження революції. Тогочасна стаття "Розлом" фіксує цей момент вибору. Поступово виродження революції сталося разом з виродженням самих революціонерів.

Шоста річниця Революції Гідності позначена Меморіальним мікро-Майданом Ресентименту, апофеозом якого стала промова Софії Федини, з класично ресентиментальним "Роз'ятріть цю рану". Якщо ран стало ще більше, то початкова рана не здається вже такою болючою, відтак її не має сенсу ятрити, а біль стає нормою життя. "Небесна сотня" Євромайдану була швидко девальвована тисячами жертв від агресії Росії на Донбасі.

Власне стаття "Статус революції" за 2017 рік, де був зроблений структурний аналіз революції, дає нам можливість зрозуміти і структуру виродження революції. Окрім того, до тієї структури ми мусимо додати приховані, раніше слабко видимі і слабко аналізовані структури – компрадорський переворот, неоколоніалізм, глибинна держава.

Виродження геополітичної революції у геополітичну кризу

Геополітична революція була пов'язана зі зміною геополітичної орієнтації з Росії на Європу. Геополітичні досягнення Революції Гідності за шість років звелися лише до безвізового режиму, бо ані членство в ЄС, ані членство в НАТО Україні не світить в найближчій перспективі.

Асоціація України з ЄС, безвізовий режим для України, підтримка України з боку США та ЄС у війні з Росією на тлі олігархізації, корупції, капітуляції перед Росією це все сумнівні досягнення на тлі втрати суверенітету над майбутнім. Без стратегування Україна матиме лише негативні наслідки від цього – посилення зовнішнього управління, шалену еміграцію, борги перед США та ЄС, які будуть конвертовані у позбавлення України її найдорожчих активів.

ЄС і США самі опинилися у вирі катастрофічних для них внутрішньо- та зовнішньополітичних проблем, і їм стало не до України. Відтак Україна почала сприйматися США та ЄС не як прозахідний протосуб'єкт, а як об'єкт здирництва та жорсткого зовнішнього управління.

Інтеграція у Європу, яка власне була установкою Євромайдану, поступово втрачає свою привабливість.

Сергій Дацюк: Геть від Фронтиру!

Україна повністю занурилася в болото. Клацаючи ввечері телеканали з навколополітичними розмовами, раптом піймав себе на відчутті неймовірної нецікавості і нудьги. І справа навіть не в тому, як часто пишуть, що одне і те ж і одні і ті ж.

Справа у тому, що від революційного руху, який за інерцією існував ще навіть восени минулого року, не залишилося майже нічого. Тепер ми опинилися в полоні політтехнологічних операцій та їх обговорення. І навіть воєнні загрози не здатні розворушити це болото і породити серйозне обговорення ситуації.

В Україні обговорюються якісь політичні дурниці. В Україні не обговорюються соціальні інновації, нові ідеї, нові концепти, нові моделі. Навіть нові лідери це не обговорюють.

Втома. Фундаментальна історична втома. Втома бути фронтиром. Втома від руйнацій цього фронтиру на геополітичних розривах.

Територіальна анексія частини України з боку Росії. Добровільна інтеграція (чи добровільна анексія) іншої частини України до Європи. Соціально-демографічні контрибуції на користь Росії – окуповані природні ресурси, анексовані державні та приватні фінанси та власність, інтерновані люди, вивезені трофейні технології Криму та окупованої частини Східної України. Соціально-демографічні контрибуції на користь Європи – природні ресурси, державні фінанси, люди як емігранти.

Україну рве на шматки черговий геополітичний розрив. Але в Україні не вистачає ресурсів, щоб подолати цей розрив – ні інтелектуальних, ні організаційних.

Правлячий клас України не бажає воювати. Він зайнятий намаганням виторгувати мир за рахунок міжнародних економічних санкцій, політичного тиску міжнародної спільноти та чужих миротворців.

Сергей Дацюк: Новый сложный мир

Полный текст доклада, сокращенный вариант которого был представлен в Киеве на Global Vision Summit 14-16 июня 2017-го года.

Цель этого текста – работа с представлениями о современном мире, которые принципиально изменяются прямо на наших глазах.

Текст не ставит себе задачу анализа современного мира средствами дискурса наличных гуманитарных теорий. Наличные гуманитарные теории не работают, поскольку того мира, на материале которого они создавались, уже почти нет. Да и опираясь на эти теории, мировые политическая и бизнесовая элиты по факту неспособны ни остановить мировой кризис, ни разрешить проблемы, лежащие в его основании.

Экономические, политически и социологические теории могут очень ограниченно видеть изменения мира. Однако они очень мало и редко пытаются конструктивистским образом описывать возникающий новый мир. И уж ничтожно мало эти теории что-либо могут сказать о будущем.

На вопросы о кризисном мире способна отвечать исключительно философия, потому что она создавалась как особая интеллектуальная дисциплина, направленная на выработку новых идей, мыслеформ, мыслительных установок, мотивационных наставлений и эстетических ориентаций. Философия в самом прямом и непосредственном виде производит новые представления и новые идеи в виде новых содержательных полей, на которых играет цивилизация, то есть новые перспективные пространства, куда цивилизация направляет свою социальную энергию.

В этом смысле я попытаюсь показать, как возникающий на наших глазах новый мир приводит к некоторым новым философским представлениям.

Александр Кочетков: Аллергия на честность

С. Дацюк в присущей ему обобщающей манере зафиксировал, что Украина завязла в «инфернальной зоне», отличительной особенностью которой является размывание понятий добра и зла. И эта зона даже страшнее той, где царствует откровенное зло.

С полным основанием такую зону можно было бы назвать территорией гибридной морали. И это не голое теоретизирование. Потому что понимание общественного процесса деградации морали дает ответы на все наши «вечные вопросы»: почему воруем во время войны, почему выбираем очевидных клептократов и уголовников, почему каждое новое поколение борцов за справедливость, попадая во власть, становятся такими же, только еще хуже.

Убежден, что сегодня мы имеем некий синтез исторических корней, совкового наследия и текущих следствий дикого капитализма.

Под историческими корнями понимается то самое славное казачество, которое исходно промышляло разбоем, набегами и грабежом торговых караванов. Если угодно, первые казаческие сообщества были, по сути, сухопутными пиратами. Да, у них был кодекс, нормы благородного поведения, но все это распространялось только на своих. А чужих можно и даже нужно было грабить, пытать, убивать.

Что характерно: казаки были ревностными христианами. То есть, имеем дело с первыми образцами двоемыслия, свойственными также рыцарям-храмовникам, умудрявшихся сочетать евангельское смирение с реками проливаемой крови «неверных».

«Совок» такое двоемыслие вознес на уровень государственной политики. Советские граждане прекрасно понимали насчет «преимуществ развитого социализма», но делали вид, что верят в эту пропагандистскую туфту.

И вот Союз рухнул. Вместе с социализмом. А ведь капитализм — это территория свободы. Что в примитивном восприятии означает: можно все. Наши коррупционеры четко знают, что воровать — плохо. Но это когда воруют другие, а когда сам, то это успешная карьера, как у Ляшко. Или Розенблата. Или Порошенко — несть им числа. Все они — современная реинкарнация того самого пиратского казачества, не сражавшегося за свободу, а промышлявшего грабежом.

И в полном соответствии с совковым двоемыслием нынешние правители отчаянно лгут и лицемерят, не считая это чем-то зазорным. Наоборот, политической доблестью, доступной избранным.

И Дацюк прав: инфернальность охватывает почти все население Украины. Она настолько сильна, что мгновенно заражает даже пришлых — посмотрите на стремительную адаптацию к нашим реалиям министров-варягов. И это никак не связано и не противоречит активной общественной позиции, готовности защищать Украину на фронте и даже истовому исповедованию исконных украинских ценностей вроде мовы и ОУН-УПА.

Поэтому для очищения и обновления страны необходимо привести во власть людей с иной мировоззренческой ориентацией, своеобразных выродков, как у Стругацких в «Обитаемом острове».

Вот только сложно представить, что наше генетически больное общество добровольно обратится за лечением к «белым воронам», людям, которые живут по принципам, категорически этому самому обществу чуждым.

Сергій Дацюк: Як шукати правду?

Як знайти правду в сучасному світі?

Ви здивуєтеся, але завжди, скільки пам’ятає себе людство, правда не була загальнодоступна. Правда завжди була прихована. Те, що на поверхні, завжди банальність або брехня. Правда завжди потребує певних зусиль. В складні та кризові часи правда потребує надзусиль.

Своя правда

Якщо правда завжди є прихованою, то одразу ж постає питання, як її знайти. В попередній роботі «Структури довіри» я спробував сформулювати визначення правди як бачення фактів, смислів та перспектив з установкою на рівновагу, обов’язково враховуючи позицію слабких, упосліджених та знедолених.

Виникає питання – а є правда багатих, сильних, щасливих?

Відповідь проста – немає, бо вона їм непотрібна. Якщо раптом правда стає потрібна багатому, то значить він слабкий чи нещасний. Якщо раптом правда стає потрібна сильному, то значить або він збіднів, або втрапив у нещастя. Якщо раптом правда потрібна стала щасливому, то значить він піддає сумніву своє щастя. Ніхто просто так правди не шукає, вона пов’язана з дуже великими зусиллями, а люди звикли економити зусилля.

Людям, які перебувають у стані психічної та соціальної рівноваги, звичайно ж не потрібен пошук рівноваги. Лише ті, хто безпосередньо в живому житті, гостро та емоційно, переживають нерівновагу як несправедливість, потребують правди і готові докласти до цього зусиль.

І хто каже, що правда непотрібна, – бреше, бо в житті може бути по-всякому.

Найпростіша і найперша правда – своя правда. Це така правда, яка народжується з відмежування від тих, хто на думку правдошукачів створює нерівновагу і винен в їх поганому стані.

Сергій Дацюк: Напередодні Великої Війни

Під час Різдва та Нового року дуже хочеться вірити казкам. Також в цей час безліч дорослих ніби впадають в дитинство, бо свідомість стає особливо чутливою до всіляких див. Тобто Різдво та Новий рік це свого роду актуалізація сакрального і трансцендентного в масовій свідомості, коли профанне та утилітарне відходить на другий план. Але от цього року новорічні та різдвяні казки Західного Світу виявилися не настільки багатими на дива, як це буває зазвичай.

Передчуття Великої Війни

На Заході тривають дискусії про Велику Війну. Якраз на Різдво в Росії вийшла маніпулятивна, але доволі інформативна, стаття Сергія Карелова «Большой войны не миновать». В ній дається уявлення про дискусію на Заході між прихильниками концепції «Довгого Миру», що уособлюється Стівеном Пінкером, та прихильниками концепції «Великої Війни», що уособлюється Нассімом Талебом (та Вернором Вінджем як творцем уявлення про «технологічну сингулярність»).

Походження концепції «Довгого Миру» зрозуміле для широкого загалу: будь-які сценарії близької війни псують бізнес та публічну політику, бо вони знищують у людей мотивації купувати все нові та нові речі, вкладати гроші в цінні папери та обирати тих же самих політиків.

Походження концепції «Великої Війни» мало зрозуміле для широкого загалу: воно є узагальненим уявленням про нестримний і гіперболічний розвиток технологій, коли людство змінюється принципово за багатьма напрямками – виникає штучний інтелект з можливістю його інтеграції з людським мозком (трангуманізм), виникає мережеве єдине людство, яке поглинає всі національно-культурні та економічні бар’єри, людство виходить за межі своєї планети Земля і відокремлюється в зовнішню цивілізацію, виникають принципово нові трансцендентні за своєю суттю мотивації (творчості, дарування, волонтерства), які поглинають мотивації споживання/збагачення.

Сергій Дацюк: Ключові проблеми існування України

Періодично Україна опиняється на перепутті. І в цей час потрібно знову і знову задавати собі питання – навіщо нам бути разом, який в цьому смисл і які можуть бути позитивні перспективи.

Скоро вже три роки з початку Революції Гідності, і ці питання знову мають бути поставлені.

За цей час українській громаді в персоніфікації своїх інтелектуалів багато чого важливого довелося зрозуміти:

1) Україна — це країна Фронтиру, що періодично змінює свою орієнтацію на інші сусідні цивілізації, оскільки її власного цивілізаційного потенціалу не вистачає на самостійну цивілізаційну суб’єктність;

2) національний проект України в самому своєму підході як мовно-культурний доволі слабкий в цивілізаційному плані, бо не містить ані інноваційної системи мотивацій, ані сучасного управлінсько-організаційного підходу, тому він неадекватний нинішнім інтеграційним тенденціям Європи і неконкурентний її іншим національним проектам;

3) в Україні системним чином присутня Росія, тобто як культура, як уявлення про домінантний (імперський) спосіб організації політико-економічного простору, як традиція еліти упосліджувати власну громаду через протилежні уявлення про організацію суспільства (солідаризм та елітаризм) – саме тому боротися проти Росії так важко;

4) колоніалізм в Україні спричинив глибокі системні травми, зокрема завдяки нав’язаній довгим колоніальним існуванням інтелектофобії країна неспроможна ні на власні інновації, ні навіть на власні ініціативи, зокрема і перш за все, щодо криз, революцій та воєн;

5) українське суспільство здатне на короткотермінове напруження в ситуаціях періодичних криз (циклічні революції і недовгі війни), але погано пристосоване до тривалого тиску на владу, до тривалої трансформаційної роботи, до тривалого збройного опору – воно легко впадає в соціальну депресію, піддається дезорієнтації і зазнає каналізації енергії на внутрішні конфлікти;

6) нарешті, український колоніальний правлячий клас (вічні компрадори) майже не здатен до переосмислення та трансформації держави, цей правлячий клас шукає не єдності та незалежного розвитку країни, а зовнішньої міжнародної підтримки, уникаючи власних ризиків та власних добровільних затрат економічного, політичного та культурного характеру.

Ці проблеми мають фундаментальний і системний характер. Допоки хоча б третина людей, що здатні приймати рішення в Україні на різних рівнях, не усвідомлять їх наявність і не почнуть з ними працювати, Україна знаходитиметься в безпосередній небезпеці повного руйнування.