Лион Левинсон: Рационалисты более жестоки

Тамерлан складывал пирамиды из тысяч человеческих голов, давил конницей маленьких детей и при переправах заполнял реки невинными живыми (недолго) людьми, переходя по ним как по мосту.

Конечно отдельные моменты его поступков бездоказательны и, может, легендарны, но общая атмосфера удушающего ужаса, рек крови и пирамид из голов - безусловны.

Нет, Тамерлан не был жестоким. Он был рациональным.

Если перегонять толпу пленников - их малые дети замедляют движение. А оставить малолеток не на кого. Пирамида из голов - хорошая наглядная агитация. На строительство переправы времени нет, а местные жители под рукой - и без всякой злобы, чисто рационально наладили переправу из людей, как из стройматериала.

А так-то Тамерлан обращался относительно мягко и заботливо с крестьянами, торговцами и даже попавшими в его руки врагами (!). 

Когда жестокость не приносила выгоды, он её не применял. Тамерлан не был жесток, он был рационален. Проблема в том, что жестокость в глазах людей рациональна достаточо часто...

90% войн, убийств и преступлений - по рациональным (как кажется осуществляющим это) причинам. Религиозных, каких-то фанатичных войн в истории человечества было не так много. Почти всегда войны по рациональным причинам - экономика, этногенез и т.п. Хоть иногда и прикрывались, как фиговым листком, каким-то псевдо-фанатичным лозунгом.

Рационалисты уничтожали людей на порядок больше, чем фанатики. И намного более жестоко.

Когда мне говорят "ты не рационалист, ты фанатик" - я соглашаюсь. Я знаю, что я на более доброй, намного более доброй стороне.

Ярослав Мельник: Ментально-аксіологічні та морально-етичні рамки комунікативних актів у текстах Нового Заповіту

…все тоне в фарисействі…

Авва Отче, цю чашу мимо пронеси…

Б.Пастернак

Анотація. У статті розглядається типологія комунікативних актів у текстах Нового Заповіту з урахуванням ментально-аксіологічних та морально-етичних регістрів. Виділяються ключові параметри комунікації та їх інтерпретація Ісусом Христом. Крім цього, робиться акцент на християнсько-світоглядних чинниках у формуванні дискурсу євангельських текстів. 
Ключові слова: комунікація, комунікативна поведінка, текст, етнокультура.

The article deals with the typology of communicative acts in the texts of the New Testament on the basis of cognitive, axiological, ethical and moral factors. The key thresholds of communication and their interpretation by Jesus Christ are distinguished. The emphasis is given on the role of Christian paradigms participating in the formation of evangelic texts.
Key words: communication, communicative behaviour, text, ethnoculture.

Проблеми, комунікативних актів, соціально-етичних сценаріїв комунікації і дискурсу загалом стали особливо актуальними впродовж останніх десятиліть [9, с. 20]. Така актуалізація є мотивованою і пояснюється революційними процесами у сфері інформаційних технологій, формуванні комунікаційних систем, створенні інтернет-мережі, удосконаленні комунікативної етики, наданні широкого спектра інформаційних послуг, тиражування різних видів та засобів збереження і передачі інформації. Тотальне проникнення телекомунікаційних послуг в усі сфери людського буття – телебачення, радіо, Інтернет, пресу – стало невід’ємним атрибутом життя людини початку ХХІ ст. У зв’язку з цим низка проблем, пов’язаних з комунікаційними системами, культурою комунікації, перестали бути локальними і набули статусу надактуальних. До них можемо віднести явища інформаційних воєн, маніпуляції та зомбування мільйонів через ЗМІ, засмічення інформаційного простору та інформаційний тероризм, вплив на індивідуальну та колективну свідомість та ін. Значною мірою ці проблеми зараз розглядаються та тлумачаться у контексті екології людини, екології культури, філософської антропології [10, с. 36]. Також упродовж останніх десятиліть формується етико-методологічна база нового інформаційного суспільства.
Вивчаючи специфіку формування комунікативних систем епохи інтернету, багато дослідників звертають увагу на необхідність удосконалення законодавства, яке б забезпечило функціонування інформаційних систем; більш глибокого вивчення феномена людини – користувача інформаційним інструментарієм; феномен функціонування морально-етичних норм та визнання їх на загальноцивілізаційному рівні тощо. Про це пишуть як вітчизняні, так і зарубіжні лінгвісти, правознавці, психологи, соціологи, філософи та ін. Більшість із них так чи інакше апелюють до потреби глибшого та системного вивчення культурно-інформаційного простору [7, с. 194]. Очевидними стають проблеми необхідності вдосконалення механізмів формування інформаційного середовища, їх регулювання, регламентація і стандартизація. Ці потреби детермінуються самою дійсністю, а також викликами, з якими зіткнулось людство на поч. ХХІ ст. Окремими сегментами цієї очевидності є інформація про терористичні акти (які стали невід’ємними елементами щоденних новин у ЗМІ; масові заворушення, соціальна нестабільність, намагання окремих країн перекроїти кордони, локальні воєнні протистояння та ін. укладаються в цілісну інформаційну картину, в яку вкомпоновується, занурюється сучасний пересічний інформаційний носій та користувач. Як показує досвід спостережень за цими явищами, наслідком таких впливів є масові психози, тотальна депресія, різного типу залежності (в тому числі наркотична), десоціологізація (втеча від суспільства), інформаційна та соціальна самоізоляція тощо.

Ярослав Гнатюк: Кліоетика для української спільноти

Сьогодні різні форми суспільної свідомості української спільноти позначені протистоянням і конфліктністю. У культурній свідомості наявний конфлікт між православною і католицько-протестантською цивілізацією, у релігійній свідомості – між православ’ям і греко-католицизмом, московським і київським православ’ям, в мовній свідомості – між українізацією і русифікацією, в історичній свідомості – між актуальним минулим і сучасною інтерпретацією, у політичній свідомості – між євразійською орієнтацією і євроатлантичною інтеграцією, в утопічній свідомості – між комунізмом і націоналізмом та націоналізмом і лібералізмом. Водночас в українській спільноті сьогодні присутнє розуміння і усвідомлення того, що доба панування утопії, утопічної свідомості, утопічного мислення, або ідеології, ідеологічного мислення в українській історії безповоротно пройшла. Настала доба культури. Ідеологію, ідеологічне мислення, а також кореляційні з ними утопію і утопічне мислення, в сучасному українському суспільстві поступово має заступити культура і культурологічне мислення. Такою повинна бути стратегічна відповідь українського суспільства на виклики сучасної доби.
  Підстави для побудови наведених висновків дає сама донедавна пануюча в українському суспільстві та його академічних спільнотах марксистська філософія історії, яка ототожнює культуру з ідеологією. Сьогодні лише потрібно зробити обернення цієї тези та замінити ідеологічне мислення культурологічним, стару ідеологію – новою культурою. Це обернення слід здійснити у марксистському стилі. Воно має бути подібне на обернення діалектичного методу Г. Гегеля, здійснене К. Марксом. Лише наслідуючи марксистський стиль, можна звільнитися із полону марксистських ілюзій. Вихід у цьому випадку схожий на..вхід.
  Нова культура для України насамперед постає єдністю історичної, політичної і правової культури. У цій єдності історична культура є культурою ставлення до минулого, політична культура – культурою політичного діалогу, а правова культура – культурою розв’язання соціальних конфліктів із позиції верховенства права. Інструменти розвитку політичної і правової культури уже існують. Це політична і юридична етика. Інструмент для розвитку історичної культури поки що не створений, але його необхідно створити. Цим інструментом має стати кліоетика.
  Кліоетику (від грецьких слів Кліо – Муза історіописання та етика – вчення про мораль) можна охарактеризувати як вчення про моральне ставлення до колишнього досвіду сучасного суспільства та моральну відповідальність за оцінки і цінності минулого. Саме вона здатна звільнити спільноту від комплексу вини і психотравм, отриманих у минулому, забезпечити примирення і консолідацію суспільства.

Ярослав Мельник: Неправда, обман у сценаріях комунікативної поведінки українця (на матеріалі української народної пісні)

У статті розглядаються такі категорії як неправда, обман, брехня та їх етнокультурні та комунікативні особливості в українському дискурсі. На матеріалі української народної пісні відстежується спектр варіативного вживання цих категорій та експлікація ними української мовної картини світу.
Ключові слова: комунікація, комунікативна традиція, народна пісня, неправда, обман.

The article deals with such categories as lie, deception, malarkey and their ethnocultural and communicative peculiarities in the Ukrainian discourse. The attention is paid to the Ukrainian folk song, the spectrum of variable-based usage of these categories which explicate Ukrainian language world view is analysed.
Key words: communication, communicative tradition, folk song, lie, deception.

Лінгвокультурологія та комунікативна лінгвістика впродовж останніх десятиліть обрамились та виокремились у самостійні напрями сучасної гуманітарної науки. Очевидним є те, що в наш час на завершальній стадії знаходиться процес формування власних методології, наукової парадигми. Ці напрямки формувались тривалий час – з середини ХХ ст. Наріжними каменями лінгвокультурології та комунікативної лінгвістики стали психолінгвістика, культурологія, неориторика, соціолінгвістика та інші напрямки, які передували виникненню новітніх скерувань і стали базовими у формуванні терміно-понятійного апарату. Знаковими для зазначених напрямків також були поява у 70– 90-ті рр. таких сфер наукових пошуків як мовна картина світу, мовна особистість, етнопсихолінгвістика, конгнітивна лінгвістика, (концептологія), розвідки у галузі ментальних, світоглядних, релігійних, аксіологічних систем теж стали площадками, на яких фрагментарно формувалась цілісна модель зазначених наукових галузей. Тут доречно буде згадати праці основоположників нової наукової парадигми – це А. Грамші, Дж. Остін, В. Шкловський, Г. Шпет, В. Пропп, М. Бахтін, Ч. Морріс, П. Грайс, Ц. Тодоров, П. Єршов, М. Фуко, К. Леві-Стросс, У. Еко, Р. Барт, Р. Якобсон, Ю. Лотман, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз, Ю. Караулов, Ю. Степанов, Г. Почепцов, Ф. Бацевич та ін. [20, с. 332].
Новітні гуманітарні напрями значною мірою є синтетичними й охоплюють цикли не лише лінгвістичних дисциплін, а й семіологію, культурологію, лінгвістику тексту, психологію, соціологію, структурну антропологію та багато інших. Прогресивна західна наука долучає до гуманітарних дисциплін і археологію, генетику; математичні, статистичні та ін. методи досліджень [40; с. 7] і в результаті виводить зазначену галузь знань на якісно інший рівень опису [20; с. 233].
Одним із сегментів цього інформаційного спектру знань є прагматика (прагматологія), прагмалінгвістика. Власне, прагматика є однією зі складових, яка значною мірою визначає та детермінує природу мовного знака, соціокультурного чи ін. чинника [29; с. 31]; [200; с. 389–390]. Якщо перенести фокус досліджень у площину лінгвокультурних, соціокультурних та метально-сценарійних структур, то проблеми мовної картини світу, мовно-ментальної моделі етнокультурних реалій набувають інших, більш чітких контурів. А також кожен досліджуваний сегмент стає більш інформаційно несучим та ізометрично висвітлює не лише досліджуваний сегмент, а й культурну модель загалом. У цьому контексті слід наголосити на тому, що будь-яка структура, яка є експлікатором і носієм етнокультурних феноменів, у стані розкрити культуру як систему (це стосується традицій, галузі етнографії і не тільки) [9; с. 4]; [12; с. 25]; [18; с. 133].