Тарас Чухліб: Французи вчилися патріотизму в українських гетьманів

У 1870-х роках, коли вже французи призабули про те, що століття тому вони штурмували Бастілію, в провідних театрах Парижа стала мегапопулярною п'єса "Гетьман" провідного драматурга Франції Поля Деруледа.

У 5-му заключному акті цієї історичної постановки на тему повстання гетьмана Мазепи проти Московського царства на сцену виходив сам Ясновельможний Гетьман обох сторін Дніпра і проголошував до глядачів ХАЙ ЖИВЕ СВОБОДА!: 

"...Народ врятований, Батьківщина велична наша! 

Не будемо вимірювати втрати жертвами. 

Вони на Небі Слави, де Господь зустрічає їх з радістю. 

Шануймо наших полеглих! Хай живе Свобода!"

Переклад з французької - професора Євгена Луняка.

 Літературна редакція - доктора наук Тараса Чухліба.

Поль Дерулед (фр. Paul Déroulède; 2 вересня 1846 року Париж — 30 січня 1914 року, біля Ніцци) — французький поет, автор драм і романів; політичний діяч, голова «Ліги патріотів». Вивчав юридичні науки, але незабаром залишив їх, захопившись літературними роботами. У війні 1870 року взяв участь в якості волонтера, при Седані був поранений і взятий у полон, втік, знову брав участь у військових діях і в придушенні Паризької комуни. Став широко популярним двома збірками патріотичних віршів, пройнятих спогадом про важку боротьбу і думкою про реванш: «Les chants du soldat» (1872) і «Les nouveaux chants du soldat» (1875). Автор віршованої драми «Гетьман», присвяченої Україні. 1877 року на сцені Одеона з гучним успіхом була поставлена віршована драма на 5 актів Деруледа «L'Hetman» (на українсько-польському матеріалі), а  1880 року вона була прийнята до постановки в Комеді Франсез, але не була поставлена через цензурні перешкоди. Українською мовою драму «Гетьман» переклала в Парижі українська письменниця Софія Наумович – псевдо Ольги-Любомири Вітошинської (1908-2000).

Сергій Павленко: Предки Ивана Мазепы - черкесы?

Для з’ясування родоводу Мазеп важливо прояснити походження їхнього прізвища. У кабардинській мові слово «мазэ» («э» читається як коротке «а») означає «місяць», а «мазэпэ» — «першу фазу місяця, його початок». А в гербі гетьмана є саме це небесне світило.

Кабардинці — частина східних адигів, які після навали монголів мігрували до Центрального Передкавказзя. Між східними та західними адигейцями згодом склалися певні відмінності у мові, звичаях. З ХІІІ століття сусідні народи називали адигів черкесами. Останні славилися у багатьох країнах як вправні воїни-найманці. Черкеси змалку займалися професійною військовою підготовкою. Добре володіли зброєю, гарно трималися у сідлі. Один такий воїн міг здолати кількох ворогів. Не випадково кримські хани навіть віддавали їм своїх дітей на виховання.

Через князівські чвари, війни багато черкесів емігрувало у найближчі країни. Ще 1502 року вони займали побережжя Азовського моря від Дону до Керченської протоки, але згодом їх почали відтісняти.

Відомі кілька міграційних хвиль їх до Московії, Литви, Польщі. На думку В. Татіщева, О. Рігельмана, черкеси з’явилися в Україні в ХІV столітті, саме їм слід завдячувати появі міста Черкаси. «Перші козаки, — писав Татіщев, — зброд з черкес гірських, в князівстві Курському в 14 столітті з’явились; там вони... грабіжництвом та розбоями промишляли; потім перейшли на Дніпро та місто Черкаси побудували».

В описі Канівського замку 1552 року є місцевий переказ: «...Яко князь великий Литовский Гедемин, завоевавши над морем Кафу и весь Перекоп и Черкасы Пятигорские, и приведши Черкасов часть з княгинею их, посадил их на Снепород, а иншых на Днепре, где теперь Черкасы сидят». На це пояснення згодом посилається у своєму привілеї польський король Станіслав-Август.

Ці історичні версії не такі вже й безпідставні — адже українців у ХVІ—ХVІІ століттях звали черкасами. Як зазначає у своєму нарисі Н. Будаєв, звичай брити голову, залишаючи на ній «оселедець», шапка, кафтан, опалювання помешкання кизяками мають черкеське походження. Адигські слова — «хата», «тат» (батько), «нан» (ненька), джегун (джигун) теж прижилися у нас.

Черкесів-найманців тодішні володарі Київщини використовували здебільшого для охорони прикордоння. Так, у реєстрі Черкаського та Канівського замків 1552 р. зустрічаємо адигейські прізвища: Горяїн Тиньснач, Гусейм, Нелістон Старий, Степанець Пятигорчин, Жчалаш, Мишко Теребердеєвич.