* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
Докладніше про проблематику наукового журналу нам розповів його відповідальний редактор Олег Баган:
– Ми задумували це видання як проєкт наскрізного вивчення феномену Галичини передусім крізь призму літератури й культури. Нагадаю, заступниками головного редактора є член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук і директор Інституту Івана Франка НАН України Євген Нахлік та докторка філологічних наук, завідувачка відділу Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника Мар’яна Комариця. Ці дві наукові інституції вже віддавна займаються вивченням культурного феномену Галичини, готуючи дуже цінні видання. Спільно з цими інституціями ми провели вже дві наукові конференції, присвячені галицькій тематиці.
Вартує зазначити, що саме слово "Галичина" виникло лише у 1848 році: його вперше використали на сторінках часопису «Зоря Галицька» (перед тим існував тільки латинський варіант від давнього кореня: «Галіція» від «Galicia» від «Galich»). Для оформлення обкладинки журналу, яка в основних рисах залишиться сталою для наступних чисел, ми використали картину австрійсько-чеського маляра Карла Аеура (1818 – 1859), який довго працював у Львові та Галичині й створив багато робіт на галицьку тематику, також два герби: королівства Галіції і Лодомерії 1782 р. й великий герб Австро-Угорщини.
Тож плануємо висвітлювати почергово кожен із важливих періодів історії Галичини, в якому були якісь сталі й значущі культурні та ідейно-політичні тенденції, коли сам край видозмінювався через них, а у його літературі формувалися якісь виразні естетичні принципи й ідеали. Головними такими періодами, на мою думку, були наступні:
1) доба зародження перших князівств в просторі майбутньої Галичини – Перемишльського, Звенигородського, Теребовлянського й Галицького – та період Галицько-Волинської держави, це Х–ХІV ст.;
2) доба національно-культурного відродження під впливом ідей Ренесансу, Реформації та Унії, яка була особливо бурхливою в Галичині протягом ХV – початку ХVІІ ст.;
3) доба галицької коекзистенції в складі Речі Посполитої протягом ХVІІ – більшої половини ХVІІІ ст., коли галицькі еліти переживали складні й часами дуже важкі процеси асиміляції, адаптації і культурної модернізації;
4) доба початків галицького національно-культурного відродження в 1772–1848 рр., коли після приєднання краю до Австрійської монархії кардинально змінилися суспільно-політичні умови життя українського етносу в краї, були засновані русинські/українські культурно-освітні інституції, сформувалася нова церковна інтелігенція, передусім під впливами слов’янського відродження в країнах Центральній Європі;
5) доба перших організаційних спроб національного відродження під впливом «Весни народів» 1848 р. з одночасним майже смертельним викликом з боку ідеологічного москвофільства;
6) доба становлення народовського руху між 1848-им і 1870-ми роками, який заклав міцні основи в будівлю нової української нації;
7) доба «Галицького П’ємонту» на межі ХІХ – ХХ ст., коли Галичина перетворилася на гігантський «генератор» всеукраїнського політичного й культурного поступу, коли тут започатковувалися визначальні процеси творення модерної української нації: це період між 1880-ми й 1918-им роком;
8) міжвоєнна доба – 1920–1930-і рр., – коли Галичина стала важливим «бастіоном українства» в ситуації совєтської окупації більшої частини України та формування якісно нових, яскраво-наступальних ідеологій в її просторі: християнського консерватизму, символом якого стала велична постать Митрополита Андрея Шептицького, й вольового націоналізму, символами якого стали імена ідеолога Дмитра Донцова та політика Степана Бандери;
9) доба совєтської окупації Галичини: 1945 – 1991 рр. з усіма її негативними наслідками для національної культури й самосвідомості, внаслідок чого Галичина великою мірою втратила свої ментальні та культурно-інтелектуальні позитивні особливості.
