Максим Розумний: Глобальний Південь став на бік агресора. А отже, він втратив моральне право оперувати поняттями міжнародного права, справедливості, гуманізму

 Максим Розумний, доктор філософських наук

Після Саміту миру в патріотичних колах легке розчарування. Як після новорічної ночі із "запечатаним" в порожній пляшці з-під шампанського бажанням.

Формально кажучи, є певний регрес із світовою підтримкою. Порівняно із резолюціями Генасамблеї ООН, нинішнє комюніке і слабше,  і отримало менше голосів за. Але це не вся картина.

Росія і Китай опинилися в захисній позиції. Путін змушений відмовитися від риторики "нелегітимної влади", "нацизму" і фактично визнав загарбницький характер війни. Сі теж "дав задню" в питанні Тайваню. 

Але для нас головним є інше.

Фактично своїм ігноруванням українських вимог/прохань про підтримку Глобальний Південь став на бік агресора. А отже, він втратив моральне право оперувати поняттями міжнародного права, справедливості, гуманізму. На нього лягає відповідальність за злочини Росії, яку він не захотів зупинити.

Минув час, коли ми мали їх у чомусь переконувати чи мотивувати. Наша дипломатія стосовно "світового болота" має стати набагато жорсткішою.

Зрештою,  нам тут вже нема чого втрачати...

Чи винні українці у війні?

Максим Розумний

Концепт "провини за війну" з легкої руки Олексія Толкачова опинився у центрі суспільних дискусій. Очевидно, що в популярному дописі він використаний радше як риторична фігура, що називається, "ради красного словца". Але отримав потужний резонанс в колективній психіці.

Насправді, в той чи інший спосіб, пошук винних за війну ведеться всередині українського суспільства постійно і наполегливо. Для когось це Порошенко, а для когось Зеленський, для когось російськомовні, а для когось націоналісти. Хтось бачить причину війни в "ресентименті", а хтось у присутності радянської символіки та/або в намаганні більшості жити мирним життям у період 2014-2022.

За цими звинуваченнями, майже завжди, стоїть чиясь образа або травма, тому їх важко спростувати або взагалі оперувати в цьому дискурсі раціональними категоріями. Тим більше, коли колективними емоціями маніпулюють з політичною або ідеологічною метою.

На жаль, усе це дає ефект. Українське суспільство схильне засуджувати, а не розуміти, впадати у відчай, а не шукати шляхи виходу з кризи. З моральної точки зору, така реакція є зрозумілою, але якщо ми застрягнемо в цій трясовині хворобливої емоційності, то ми ніколи не вийдемо назустріч своєму спільному майбутньому.

Нам потрібна культура відповідальності, а не культура провини.

Andrij Bondar 

Фраза "українці заслужили на війну" в моїй травмованій свідомості еквівалентна фразі "українці не мають права на існування". І я думаю, що в багатьох саме таке враження. Це типовий геноцидний наратив, звичний для практик імперського садо-мазо, який пробують нам згодувати під виглядом внутрішньої, прекраснодушної типу-самокритики: ви винні, тільки ви винні в усьому, а найголовніше в тому, що наважились дожити до сьогоднішнього дня.

Igor Holfman

Війна по суті для нас вітчизняна, антиколоніальна, національно-визвольна. Говорити, що українці "заслужили на війну", це все одно що говорити "українці не заслужили на суверенітет". 

Максим Розумний: Яка перемога над Росією потрібна Америці

Є кілька міфів про наші відносини зі стратегічним союзником (США), які сьогодні домінують у публічному дискурсі.

Перший: американці бояться перемоги України над Росією. 

Другий: ще більше американці бояться того, що Росія "розвалиться". 

Третій: американці штовхають наше керівництво до того, щоб завершити війну якомога швидше.

Насправді, американцям не потрібна перемога України у тому сенсі, як ми її розуміємо (повне звільнення окупованих територій). У класичній воєнній теорії метою воєнних дій не є захоплення територій. Такою метою є розгром (в ідеалі - знищення) армії противника. Сьогодні в епоху гібридних війн мета є значно ширшою - втрата легітимності ворожого уряду, економічне ослаблення противника, руйнування його альянсів, втрата ним технологічного і виробничого потенціалу, моральна деградація населення і т.ін. А також, звичайно, нищення військової могутності.

Усе це зараз відбувається з Росією. Завдання США полягає в тому, щоб усе це продовжувало відбуватися з Росією і після завершення активних бойових дій. Для цього треба, щоб

а) Путін лишався при владі, забезпечуючи інерційну деградацію системи управління РФ та посилюючи розчарування імперською ідеєю в російському суспільстві та дискредитуючи Росію в очах її партнерів і союзників (Китаю, Туреччини, Індії та ін.);

б) жодних підстав для зняття економічних санкції не виникло;

в) активні бойові дії тривали до  моменту втрати боєздатності, принаймні, сухопутних військ РФ;

г) російський ВПК втратив здатність продукувати сучасне озброєння.

Ось така Росія потрібна Америці.

Тому Вашингтон не дозволить Путіну так просто вискочити з пастки. Тому нашим військам доведеться методично перемелювати живу силу, техніку і ресурси противника. Тому ніякого мирного договору не буде, а буде вимушена зупинка просування військ з одного й іншого боків на певній точці еквілібруму. Тому нас не приймуть до НАТО, щоб гра в "солом'яного бичка" тривала до повного виснаження російського "ведмедя".

Альтернативні сценарії для Росії:

1. Зміна влади з поворотом вправо. Останні події показали, що реальною організованою силою в Росії є турбопатріоти і кримінал (уособленням яких є Пригожин). Америці (як і Європі) таких варіант явно не підходить. Він, до того ж, дає старт перезавантаженню режиму, а його нова версія може стати ще небезпечнішою.

2. Зміна влади з поворотом до демократії. Можливо лише внаслідок повної військової поразки, наступного соціально-економічного колапсу та переходу до зовнішнього управління з боку Заходу. Сценарій дуже малоймовірний у ближчій перспективі і дуже витратний для Заходу.

3. Розпад РФ через автономізацію регіонів. Можливий лише як продовження сценаріїв 1 і 2 та лише обтяжує їхні негативні наслідки в очах Заходу.

Тому треба визнати, що Америка нічого не боїться. Вона просто реально оцінює ситуацію і піклується виключно про власні інтереси. І це нормально.

Максим Розумний: На глобальному рівні виникає вакуум лідерства, що призводить до "багатополярності" в поганому сенсі - відсутності довіри, відсутності кооперації, відсутності розвитку

Новий керівник фундації "Відкрите суспільство" Сорос-молодший анонсував скорочення персоналу мінімум на 40% по всьому світу і зміщення фокусу діяльності на внутрішню політику (в США).

Схоже, що епоха "експорту демократії" відходить у минуле, так само, як свого часу завершилася доба "будівництва соціалізму".

Америка "зосереджується", так само як вже "зосередилась" Росія. Китаю теж не залишається нічого іншого - у контексті очікуваних економічних, демографічних та внутрішньополітичних проблем. Європі, дай Бог, з внутрішніми викликами якось би впоратись: Угорщина, Польща, мігранти, економічна стагнація, зобов'язання перед Україною...

На глобальному рівні виникає вакуум лідерства, що призводить до "багатополярності" в поганому сенсі - відсутності довіри, відсутності кооперації, відсутності розвитку.

Україна входить у цей новий світ з великими очікуваннями і амбіціями, але в дуже поганих кондиціях.