Українці при цьому не можуть зрозуміти, чому поляки в ході дискусії продовжують виявляти до України й українського народу якісь претензії, адже ні українські політичні утворення, ні збройні підрозділи ніколи не розпочинали проти Польщі воєнних дій.
Навпаки, польська держава та збройні сили розпочали війну проти Західноукраїнської Народної Республіки у 1918 році і, зрештою, зруйнували цю державу (а це великий геополітичний злочин), обдурили Антанту і замість надати автономію Галичині, створили тут у міжвоєнний період окупаційний режим, переселили на Волинь десятки тисяч колишніх військових польської армії.
В часи Другої світової війни польський емігрантський уряд спрямував на Волинь свої збройні підрозділи для подальшого відновлення польської держави, що спричинило гострий збройний конфлікт з українськими повстанськими загонами, в результаті якого загинула значна кількість українського й польського мирного населення.
У повоєнні роки польський комуністичний режим провів акцію «Вісла», а підпільні польські збройні підрозділи, насамперед армія крайова, організували справжній терор проти українського населення Холмщини, Надсяння, Лемківщини.
Але широкий загал польського суспільства усього цього не помічає і не сприймає, а щиро вірить, що саме українці завдали полякам якихось кривд.
Чим це зумовлено? Насамперед відмінностями геополітичної свідомості українського і польського суспільств, які визначалися підходами до розуміння державності, сформованими ще в часи Першої світової війни.
На яких засадах прагнули створити у той час свою державу українці? Українською провідною геополітичною ідеєю було прагнення сформувати свою державу в межах української етнічної території, тобто того ареалу, де українці становили абсолютну чи відносну більшість. І це проявилося в публікаціях М. Міхновського, С. Рудницького, і було реалізовано, зокрема, в тимчасовій конституції ЗУНР, яка проголошувала, що влада ЗУНР поширюється на всю українську етнічну територію в складі Австро-Угорщини. Тобто визначальною була ідея створення української національної держави і бачення політичного устрою Європи як комплексу національних держав.
Але зовсім іншими були геополітичні принципи польського руху за державність. Там ідею створення польської держави в межах розселення польського народу навіть не розглядали. А як бачили майбутню польську державу? Більшість польських політиків, у тому числі і Ю. Пілсудський, хотіли бачити територію майбутньої Польщі від «моря до моря», тобто від Балтійського до Чорного моря, яка включала б литовські, білоруські та українські землі. Інший відомий польський політик та ідеолог Я. Падеревський пропагував проект Сполучених Штатів Польщі, згідно з яким до польської держави мали входити власне Польща, Литва, Полісся, Галичина і Волинь. Ще один впливовий польський політичний діяч Р. Дмовський пропонував «проковтнути» стільки литовських, білоруських та українських земель, скільки майбутня Польща зможе «перетравити».
Як бачимо, попри відмінності в деталях, всі ці проекти були великодержавницькими. І Польща їх реалізовувала. Вони відображали тодішній рівень геополітичної свідомості провідних польських політичних середовищ.
На жаль, саме інерція таких підходів помітна і на сьогодні, проявляючись в різних антиукраїнських випадах, у тому числі і щодо подій на Волині в часи Другої світової війни.
Тобто всі ці мусування волинської тематики» - це приховані територіальні претензії до України.
Розуміючи деструктивний характер таких підходів, також не можна вважати, що все польське суспільство і зараз залишається великодержавницьким, адже вже є багато позитивних зрушень, але, на жаль, рудименти великодержавництва ще зберігаються.
Комментариев нет:
Отправить комментарий