Андрій Сошніков: Шумерський реквієм: як кочівники створили Вавилон, а шумери — таємний світовий уряд

Офіційна історіографія, закріплена в академічних курсах та шкільних програмах, страждає на специфічний методологічний дефект. Вона принципово площинна. Перед нами розгортають лінійну й напрочуд комфортну панораму: послідовну зміну культурних епох, де шумерський субстрат природним чином трансформується в аморейський Вавилон, Хаммурапі кодифікує право, а стародавні артефакти плавно перетікають з одного археологічного шару в інший. 

Ця ілюзія органічної еволюції цивілізацій, де символічні сфінкси безконфліктно передають історичну естафету грифонам, ретельно приховує головне. 

Справжня історія — це завжди історія катастроф, криптоаналізу та радикальних етнічних заміщень. 

Те, що відбулося в Месопотамії у ІІ тис. до н. е., постає класичним, еталонним прикладом того, як висока, але переускладнена цивілізація гине під ударами мобільних номадичних спільнот, проте перед смертю встигає переформатувати інформаційну матрицю буття так, що тріумфуючі переможці неминуче опиняються заручниками мерців. Механіка цього процесу універсальна, оскільки закони історичного субстрату всюди діють однаково.

Хто такі амореї в контексті месопотамської геополітики? У канонічних текстах їх прийнято стримано іменувати семітськими племенами, що фактично означає кочові конгломерати пустелі, позбавлені міської культури, розвиненої писемності та складної інфраструктури. Проте вони мали вирішальну перевагу перед перевантаженою шумерською бюрократією — високу біологічну вітальність та абсолютну відсутність інтелектуальної рефлексії. 

Андрій Сошніков: Адміністративна пастка Урука, або Концтабір на очеретяній воді

Паралельно в Месопотамії Убейдський період та епоха Раннього Урука продемонстрували, як перша мідь спричиняє миттєвий вибух тотальної бюрократії, де виникає Місто як специфічна інженерна технологія утримання великих мас. Цей процес спирався на глибокий історичний фундамент, адже саме убейдська культура епохи енеоліту (яка існувала у VI–IV тис. до н. е.) стала базисом для пізніших великих цивілізацій Межиріччя. Географічно вона зародилася на півдні, біля Перської затоки, води якої в ті часи піднімалися значно вище, ніж сьогодні.

Вперше її виділив британський археолог Леонард Вуллі під час розкопок пам’ятки Телль-ель-Убейд, від якої культура й отримала свою назву. Проте першим на цей штучний пагорб поблизу стародавнього Ура звернув увагу археолог Гаррі Голл, який у 1918–1919 рр. очолив експедицію замість раптово захворілого керівника Леонарда Кінга. Голл натрапив на дивовижні руїни храму III тис. до н. е., збудованого на високій терасі з випаленої цегли. До святилища вели багатоступінчасті сходи, обабіч яких стояли величезні лев’ячі голови з бітуму, вкриті міддю, з очима з яшми та черепашнику. На вхідному барельєфі було зображено орла з головою лева — символ богині Нінхурсаг, якій і присвячувався храм.

Л. Вуллі, захопившись цим місцем, продовжив роботу Голла і довершив дослідження. Біля сходів він виявив колони, інкрустовані перламутром і сланцем або обшиті міддю, а також мідних биків. За реконструкцією Вуллі, фігури биків стояли на карнизі вздовж стіни, а між ними у спеціальні отвори вставлялися збережені глиняні квіти на високих стеблах, створюючи ілюзію тварин на луці. Вище розташовувалися три фризи із зображеннями птахів, доїння корів та відпочинку худоби. Нижче сходів стояли статуї телят, що підтримували трон божества із символом баранчика. На цьому епохальному відкритті Вуллі не зупинився і заходився досліджувати сусідній менший пагорб, який виявився давнім цвинтарем.

Спершу бідні могили принесли лише розчарування та величезну кількість уламків посуду, за якими Вуллі склав першу хронологічну таблицю убейдської кераміки. Продовжуючи рух углиб історії, він відкрив гончарну майстерню з гончарним кругом, а в нижніх шарах поховань виявив артефакти, які викликали справжнє потрясіння серед науковців — унікальні глиняні фігурки людей.

Владимир Емеьянов: Из "Иракского дневника" (2023 г.)

10.03. Археологи поехали под Урук смотреть какой-то "объект X", а я остался в гостевом доме и предался размышлениям. Какой он, Ирак? Что нового открылось мне за эти 5 дней?

1. Открылось, что тоталитаризм возможен без культа личности и вертикали власти. Общинный тоталитаризм свергнуть нельзя, потому что никого нет, а есть просто издавна заведенный порядок вещей. Каждый твой шаг контролируют семья, род, начальство и полиция. Ты никогда не принадлежишь себе. Это страшно.

2. Стало ясно, что структура отношений там осталась шумеро-вавилонской, а критический интеллект испорчен двумя волнами регресса - бедуинско-аравийской и монголо-османской. К науке способны только учившиеся на Западе или в России.

3. Исламская культура в целом и Ирака в частности оставалась развитой, пока в ней сохранялась арамейско-греческая античная и христианская прививка. С приходом монголов и османов прививка закончилась, наступил длящийся с 16 века застой.

4. Иракцы чтут свои древние корни, потому что миролюбивы и хорошо зарабатывают на туризме.

5. Иракцы исполнительны, но безынициативны. Они любят всех, кто обеспечивает их проектами. В том числе, русских, которые ремонтируют их заводы и учат их детей на нефтяников. 

6. Здесь всегда время пить чай или воду. Люди ходят с бутылками в руках. Иссушающая жара мешает концентрации мысли.

7. Самое главное. Здесь нужно заново изобретать мир. Дано: две реки, глина, тростник, пальма, ячмень, домашний скот. Задача - достать все остальное. Без открытости другому, без знания языков, без желания научиться и перенять жизни здесь не могло быть.

Пока я размышлял, вернулись археологи. Им снова не дали копать, но Арчил Балахванцев сделал несколько красивых снимков храмов Урука. Ими я и завершу свое повествование. Как говорится в конце арабских научных текстов, "а Аллах лучше знает!"

Андрій Сошніков: Шумер та Аккад

Месопотамія (тобто «Межиріччя») – так давньогрецькі географи називали кам’янисту піщану рівнину проміж річками Євфратом та Тигром, що знижується на південь. Води річок несли плідний мул, який після повенів залишався на полях, удобрюючи їх. Головні природні багатства – глина та природний асфальт, культура маслини, в деяких місцях поширена фінікова пальма; леви, газелі, страуси.

Легенди мешканців долин зберігли спогади про те, що на початку їх історії відбулося злиття багатьох племен. Вавилонський історик Берос, який написав історію свого народу вже на схилі його культури (близько 280 р. до н. е.), почав свою працю такими словами: «У Вавилонії знаходилася величезна кількість людей різних племен, що населяли Халдею. Вони жили, як звірі, без будь-якого порядку». Рівність у первісному суспільстві, нагадувала історику, людині цивілізації, життя тварин.

В наслідок розкопок, проведених в Південній Месопотамії, з’ясувалося, що в низов’ях Тигру та Євфрату жив народ високої культури, який був знайомий з гончарним майстерністю, з обпаленням черепиці та цегли, вмів споруджувати міські стіни і храми, прокладати канали і зрошувати поля, садив плодові сади, умів запрягати в ярмо волів і ослів, будував колісниці і кораблі, вмів прясти і ткати, кувати з міді і бронзи знаряддя праці та зброю, створював шедеври ювелірного мистецтва, займався ліпленням скульптур, писав вірші, складав і виконував музику, мав писемність, вмів читати, множити, ділити, знав міри ваги, умів вимірювати довжину і площу, був знайомий з астрономією, вмів обчислювати час, рвати зуби, варити пиво; і хто знає, що він ще вмів. Це був народ Шумеру; але звідки прийшов цей народ, з якого гнізда він вилетів – це, мабуть, залишиться вічною таємницею.

Шумерська мова дешифрована з клинопису; лінгвісти і філологи, (наприклад, професор з семітських мов Фріц Хоммель та казахський письменник, поет і літературознавець Олжас Сулейменов) зазначали її подібність з тюркськими мовами, зокрема з сучасною казахською мовою: дінгір – тенгер (бог); ада – ата, дада (батько); ама (інанна) – ана (мати); ту – туу (народити); тіл – тірі (жити); саг, сіг – соки (удар); шаг – жак (бік); гєшту – єсту (слухати); зє – сєн (ти); нє – ана (той); туш – тусу (опуститися); еден – єден (степ, долівка у юрті); удун – от ( вогнище, вогонь); гіш – агаш (дерево); еш – уш (три); у – он (десять).

Шумери здійснювали схиляння та відмінювання слів подібно до того, як це роблять угро-фінські і тюркські народи, а також японці. Подібним чином, але не так само. Наприклад, коли шумери хотіли сказати: великі боги, вони говорили: дінгір голлад («бог великі»), бездітний: думу-ну-так, тобто «дитина-ні-бути». Ще кілька шумерських слів для зразка: е – домівка е-гал – палац («будинок-великий»); дуб – глиняна табличка (на якій писали); е-дубба – школа ( «будинок-табличок»); а – вода; а-ма-ру – потоп; ід – річка, рукав річки, канал; лу – чоловік, людина; лу-гал – правитель ( «людина-великий»); ен – пан; ен-сі – цар; нам-ен – панування, панове; ігі-ну-ду – слуга («очі-ні-піднімає», тобто з опущеними очима). Самих себе шумери називали «саггіг» (чорноголові), а кочові племена пастухів, що жили на захід від них – «марту».

Владимир Емельянов: Ассирософия в литературе Серебряного века

Влалимир Емельянов: Четыре месопотамские "прикрытия" в русской геокультуре

В книге о древней Месопотамии в русской литературе я пришел к интересному общему результату. Удалось увидеть, что Русь-Россия жила в своей истории под несколькими идейными прикрытиями, и каждое такое прикрытие имело свой месопотамский образ. 

Первое прикрытие - византийское православие и идея царства, взятого из Вавилона и Константинополя. Основным образом Месопотамии в русской литературе в это время был Навуходоносор II из Книги Даниила. Естественно, он и царь, пленивший иудеев, и царь, признавший над собою власть единого Бога, и дарователь короны сперва Цареграду, а потом русским княжествам. 

Второе прикрытие - европейско-католическая культура Польши и Франции, которая весьма активно протаскивала в Россию с 17 века образ государыни как Семирамиды и царского дворца как чуда света - сада Семирамиды. 

Третье прикрытие - европейский нигилизм и марксизм, которые на фоне открытий подлинных ассирийских надписей и вещей привели к доминированию образа Ассаргадона как источника безграничной власти князя мира сего, бесконечного тоскующего в мире, поскольку нет ничего, кроме этого мира. 

Я называю эти состояния России прикрытиями, поскольку в одну эпоху она оправдывала свое существование уникальной миссией православного царства, в другую - следованием передовой Европе и соревнованием с ней, а в третью - созданием СССР как первого в мире социалистического государства.

С 1970-х годов все эти прикрытия больше не имеют волшебной силы. Но в то же время развивается наука ассириология, которая дает массу исследований и переводов. И, однако, все эти ценнейшие сведения советская культура не берет. Ей нечем брать, у нее подрезаны библейские корни. Оказывается, что месопотамское активно существовало в России только до тех пор, пока Россия оставалась либо христианской, либо антихристианской (просто перемена знака). Так вот, с 1970-х годов она аморфна в идейном отношении. И в ней самой перестают складываться значительные образы древней Месопотамии. По-русски стихи на вавилонские темы пишут либо в Америке (и это евреи), либо в Израиле (таки да). Причем в последние два десятилетия в русскоязычной литературе начинают, наконец, появляться и шумерские ассоциации и мотивы. 

Так вот, эта четвертая эпоха не порождает никакого значительного доминантного образа. Казалось бы, им должен стать Гильгамеш. Но не становится, потому что русская культура далека от самой себя. Она просто не знает, что ей делать с Гильгамешем. Представить ли его богоборцем (как в 1960-е годы) или первым пилигримом (как в 1920-е)? Или этот текст - провозвестник новых технологий бессмертия? Пока неясно, в какую сторону мог бы развернуться его образ. Но суть в том, что и Россия после СССР, и Месопотамия в современной русской литературе не могут быть никак озаглавлены.

Дух в Вавилоне и Греции

В вавилонской мифологии человек был создан из глины, замешанной на крови убитого бога-предателя Кингу, и поэтому содержал в себе божественный элемент, который назывался eṭemmū («дух, призрак») и, видимо, стоит в этимологическом родстве с кит. «тянь», шумерским «дингир», тюркским «тенгри» – «божество, дух первопредка». Эта часть человека продолжала существовать после его смерти в подземном мире как тень, проводя там время уныло и безрадостно.

У греков это - thumos, thymos «тхюмос», дух-призрак, тень умершего человека (в «Одиссее» – носитель воли, страстей и чаяний человека; аффективно-волевая часть духа, его осознание есть «мужество»; находится в груди, либо наполняет легкие (frenes), либо сердце (kardi); после смерти уничтожается – «рассеивается», ср. с др.-рус. «дым»; но в одном месте «Илиады» Нестор произносит: «Дух (тюмос) сокрушенный его погрузился в обитель Аида» (VII, 131)). Также, как и в вавилонской мифологии, в греческой мифологии человек был создан из крови / пепла титанов, замешанной на глине. Поэтому человеку присуще богоборчество, к которому его побуждает тхюмос титанов, но добродетелью считается держать его «в узде», используя только для мужественных поступков.

(с) Олег Гуцуляк

Юрий Мосенкис: Греческая династия на Востоке за две тысячи лет до Александра Македонского

Греки не раз прославляли свою страну далекими и смелыми походами. Вошел в историю поход Александра Македонского на Восток, начатый в 334 году до н. э. (Ошибаются те, кто считает этого величайшего полководца древнего мира не греком: древнемакедонский язык был настолько близок к древнегреческому, что и древние авторы, и современные исследователи совершенно справедливо считают его греческим диалектом). За несколько столетий до Гомера состоялся крупнейший поход объединенных греческих племен на Трою. Из истории в мифы перешли походы Геракла и плавание аргонавтов (историческое зерно этих мифов относят к середине второго тысячелетия до н. э.). Очень древними и трудно поддающимися датировке являются мифологические сюжеты о греческих походах в Индию, связываемых с именами Диониса и снова-таки Геракла. Греки, жившие на Крите и создавшие там высокую цивилизацию, издавна плавали и в Черное море, и даже в Атлантический океан. В легендах такого далекого острова, как Ирландия, есть информация о нескольких плаваниях греков на этот остров. Но, оказывается, некоторые крупномасштабные походы древних греков происходили так давно, что сведений о них осталось очень мало.
Неожиданным открытием завершилось изучение письменных документов древнего Востока, а именно Месопотамии (современный Ирак). Около 4200 лет назад, то есть за тысячу лет до похода греков на Трою, на границах Месопотамии появилось мощное войско. Месопотамская армия была разбита, а царь Месопотамии Нарам-Суэн погиб в бою. Победители, которых называли кутиями, установили господство над всей Месопотамией.
Династия кутийских царей правила Месопотамией 91 год (в течение почти всего XXII века до н. э.). В конце концов эта династия была свергнута – но, как отмечают историки, это стало возможным только благодаря огромному напряжению сил Месопотамии. Ученые не раз ставили вопросы: кто такие были кутии, на каком языке говорили, откуда взялась у них такая сильная и непобедимая армия? Известен список имен кутийских царей Месопотамии, но большинство этих имен не находят объяснения в известных восточных языках. Важно, что в некоторых восточных документах встречается название «светлые кутии», что дает основание говорить об их светлой коже. Можно со всей уверенностью предполагать, что это были европейцы.