* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
Тези з лекції Миколи Рябчука «Від Малоросії до України: українська ідентичність», проголошеної в Харківському літмузеї.
«Ідентичність» стала не просто популярним терміном – вона стала девальвованим терміном. Про неї говорять всі, кому не ліньки. І це починає очевидно дратувати. На цю тему з’являється багато пародійних і критичних текстів.
Проблема в тому, що люди дедалі більше забувають: ідентичність – це певний стосунок. Це не категорія, яка визначає щось дуже конкретне. Це не вага, не зріст людини. Це не надовго чи назавше. Це те, що визначається. Є таке польське слово – ustosunkowanie. Людина має стосунок до певних речей, до певних символів, до певних категорій. Ці реляційні відносини якраз визначають ідентичність. Ідентичність дуже змінна і плинна. Сьогодні щось одне є більш важливе, завтра – щось інше.
Термін «ідентичність» вперше з’явився в нас 1994 року в перекладі книжки Ентоні Сміта, яка так і називалася – «Національна ідентичність». Десь до кінця 1990-х цей термін поступово проникає в політологію й етнологію. Перед тим його не було.
У західній літературі цей термін з’явився десь у повоєнні часи з розвитком політології й соціології і збільшенням уваги до ціннісного аспекту ідентичності. Виникло розуміння, що ідентичність має власне ціннісний аспект. Бо людина ототожнюється з певними цінностями, з тим, що вона вважає важливим. Саме тому ідентичність нам є такою дорогою, і тому ми так за неї чіпляємося. Вона не може бути правильною чи неправильною. Вона є моєю: от я так відчуваю, в мене є така система цінностей.
Мова стає важливою у добу модерних націй. До XVIII–XIX століть, епохи романтизму, ніхто не вважав мову цінністю, що має якесь символічне значення. Це був просто інструмент спілкування.
Сьогодні можете знайти дуже багато людей, які мають ще цю донаціональну свідомість. Які не бачать символічної цінності в подібних речах.