Саме звідси розгорталася логіка поширення тієї грандіозної індогерманської або арійської родини народів, чию мовну єдність та спорідненість санскриту, зенду й більшості європейських мов згодом науково довели Франц Бопп, Авг. Потт та брати Грімм. І якщо колишня академічна наука бачила в Азії спільну статичну колиску цієї матриці, порівнюючи відгалуження народів із відділенням планет від космічної речовини або з розгалуженим деревом, то системний аналіз виявляє зовсім іншу динаміку. Безмежний степовий простір від Центральної Азії до Північного моря, позбавлений природних перепон, діяв як ідеальний провідник. Подібно до мовної хвилі Йоганна Шмідта, яка розходиться концентричними колами від центру, однорідна кочова маса заповнювала цей простір, де лише згодом через територіальну відокремленість виникли локальні племінні модифікації софту, що зберегли, проте, єдиний базовий інтерфейс.
Якщо плоскодонна Месопотамія була низинним цехом, де в річковій багнюці порпалися мільйони безликих «термітів», то з високих і суворих іранських хребтів за цим процесом пильно стежила вища адміністрація. Звідти періодично спускалися менеджери з важкими дубинами (або залізними мечами), щоб провести плановий аудит, зачистити збиткові офіси чи повністю змінити тубільну комендатуру.
Ці менеджери належали до унікальної групи зороастрійських народів, які колись спустилися з північних околиць Согдіани і тривалий час жили разом із греками та індусами під спільним ім’ям «aryas».
Проте запеклі релігійні чвари розкололи цю спільноту, породивши протестантський дух свободолюбства, що відкинув тиранічну брахманську дисципліну та привів до заснування окремих націй.
Спускаючись на південний захід, частина цих племен змішалася з автохтонним меланійським та хамітським населенням, і лише ті північно-східні та південні гілки — бактрійці, мідійці та перси, чий зендський та перський діалекти найменше постраждали від семітських домішок, змогли зберегти достатньо арійської чистоти й зверхності, щоб очолити подальшу експансію в Передній Азії.
