Розмова про
“культ смерті” в політиці й культурі майже завжди ризикує перетворитися на спрощення, але якщо тримати в полі зору різні інтелектуальні традиції — від політичної теорії до літературної естетики — можна побачити, що йдеться не про один феномен, а про
кілька різних способів надання смерті сенсу. У праці
Некрополитика путинизма: от Гоголя до 'СВО' Сергій Медвєдєв використовує поняття
Некрополітика, запропоноване філософом А. Мбембе, щоб описати політичний режим, у якому держава не лише керує життям, а й системно організовує смерть як ресурс влади. У цьому підході смерть перестає бути випадковим або трагічним наслідком політики; вона стає її інструментом, статистикою, частиною управління суспільством і навіть механізмом легітимації. У такій перспективі
війна, особливо повномасштабна війна проти України, п
остає не як виняток, а як логічне продовження системи, де людське життя підпорядковане державній меті, а готовність до масових втрат стає умовою політичного існування режиму. Важливо, що ця логіка не обов’язково потребує прямого “культу смерті” у релігійному або естетичному сенсі; вона може функціонувати через інституції, пропаганду, освіту і повсякденну нормалізацію насильства, перетворюючи смерть на адміністративно організовану реальність.
Якщо перенести цю оптику на історичні й культурні постаті, виникає спокуса знайти “попередників” або аналогії. Однією з таких фігур є Корнеліу Зеля Кодряну, чия політична міфологія будувалася навколо ідеї жертовності, мучеництва і релігійно забарвленого націоналізму. У його уявленні політична спільнота оновлюється через готовність її членів померти за націю і віру, а смерть постає не як інструмент державного управління, а як духовне очищення. Це важлива відмінність: у Кодряну смерть має майже сакральний характер, вона є актом індивідуальної або колективної віри, тоді як у некрополітичній логіці, описаній Медвєдєвим, смерть радше функціонує як системний ефект державної машини. В обох випадках людське життя втрачає абсолютну автономну цінність і підпорядковується вищій ідеї — нації, імперії або історичній місії, однак механізми цього підпорядкування різні: у Кодряну це етика добровільної жертви, у некрополітиці — структурна здатність влади розпоряджатися смертю.
