Андрій Поцелуйко: Асури і Велес: хтонічний полюс індоєвропейського космосу

 Одна з найцікавіших інтелектуальних інтуїцій, яка виникає під час зіставлення індійської та слов’янської міфології, полягає в тому, що асури в індуїстській традиції і Велес у реконструкції В’ячеслава Іванова та Володимира Топорова виконують подібну структурну роль. Це не означає, що вони є тотожними персонажами або що між ними існує прямий історичний зв’язок. Йдеться про глибшу, структурну подібність: в обох випадках ми бачимо хтонічний, земний, підземний, багатий і небезпечний принцип, який не є абсолютним злом, а становить необхідний полюс космічного порядку. 

Саме ця обставина робить історії Прахлади та Махабалі особливо важливими для порівняльної міфології.

Коли сучасний читач чує слово «демон», він майже автоматично уявляє абсолютне зло, ворога Бога, істоту, яку необхідно знищити. Проте індійські асури погано вписуються в таку схему. Вони справді є супротивниками девів, богів небесного порядку, але водночас залишаються нащадками тих самих космічних предків, здійснюють жертвоприношення, практикують аскезу, володіють законною царською владою і нерідко перевершують самих богів силою, мудрістю або духовною дисципліною. Прахлада і його онук Махабалі є найяскравішими прикладами цієї парадоксальної ситуації: царі асурів, які стають взірцями відданості Вішну.

Цей парадокс нагадує не стільки боротьбу добра зі злом, скільки напругу між небесним і хтонічним полюсами космосу, яку Іванов і Топоров реконструювали для праслов’янської міфології як конфлікт Перуна і Велеса.

Розгорнутий реферат статті: Łuczyński, Michał. Kognitywna definicja Welesa~Wołosa

 Розгорнутий реферат статті: Łuczyński, Michał. Kognitywna definicja Welesa~Wołosa : Etnolingwistyczna próba rekonstrukcji fragmentu słowiańskiego tradycyjnego mitologicznego obrazu świata // Studia mythologica Slavica. – Ljubljana, 2012. – Vol. XV. – S. 169–178.

1. Вступ та методологічна база

Дослідження Михала Лучинського присвячене реконструкції образу давньослов’янського бога Велеса/Волоса на основі методології етнолінгвістики та когнітивної лінгвістики, розробленої Люблінською етнолінгвістичною школою (Єжи Бартмінський та його послідовники).

Замість класичних порівняльно-історичних моделей (наприклад, теорії «основного міфу» В'яч. Іванова та В. Топорова, яку автор піддає критичному перегляду) М. Лучинський застосовує інструмент когнітивного визначення (категоризації). Мета праці - побудувати когнітивне визначення Велеса/Волоса як структурованої концептуальної одиниці, що відображає слов'янський мовний та міфологічний образ світу (SJSW – Słowiański Językowy Obraz Świata).

Джерельною базою розвідки є:

Давньоруські писемні пам'ятки («Повість минулих літ», «Слово о полку Ігоревім», житійна література, ходіння, поучення проти язичництва).

Слов'янська топоніміка, мікротопонімія та онімія.

Етнографічні, фольклорні та фразеологічні матеріали (зокрема, пізніші народні вірування про лісовиків, чортів, святого Власія, Миколу тощо).

2. Структура когнітивного визначення Велеса~Волоса

Відповідно до принципів когнітивної етнолінгвістики, концепт «Велес~Волос» аналізується через систему специфічних фасет (аспектів / тематичних категорій), які разом формують цілісний науковий портрет божества в традиційній свідомості.

2.1. Фасета «Назва та етимологія» (Nomination & Etymology)

Автор розглядає фонетичні варіанти імені: праслов. *Velesъ (давньорус. Велесъ) та *Volsъ (давньорус. Волосъ).