Adinath Jayadhar: Являлись ли ахимса (ненасилие) и пацифизм образом жизни йогов

Стихотворение, приписываемое Кабиру (покинувшему этот мир в 1518 г), описывает йогов, объединённых в воинские подразделения, свободно странствующих и провозглашающих учение Шивы, прославляемых народом как великих святых, издающих боевые кличи и воюющих, объединённых с артиллерийскими подразделениями, стреляющих из мушкетов подобно снайперам, атакующих крепости, владеющих табунами коней, приобретающих целые деревни в собственность.

Тавернье, лично пытавшийся добиться казни одного йога на Яве, приводит ещё одно доказательство свирепого нрава воинов-йогов. Сошедший с корабля, этот йог "выкрикивая молитвы, внезапно схватился за свой кинжал и попытался атаковать нескольких голландских матросов. Прежде чем они успели заметить его и предпринять что-либо в свою защиту, этот обезумевший йог успел ранить семнадцать человек, тринадцать из которых скончались". Примерно тем же десятилетием, что Тавернье, другие авторы также отмечали тот факт, что йогины, с которыми им доводилось столкнуться, нередко оказывались вооруженными.

Описания воинов нагов характеризуют их, как обладающих удивительной силой, с боевым раскрасом на лицах и телах, который придавал им нечеловеческий вид, издающих леденящие кровь вопли и уничтожающих в наркотическом трансе своих врагов. Будучи мастерами рукопашного боя, эти воинственные аскеты также носили при себе луки, стрелы, мечи и щиты, чакры (металлические диски, описанные в трудах Вартемы), а когда военная промышленность достаточно продвинулась вперeд, то и огнестрельное оружие тоже.

Слово “йог” оставалось наиболее ходовым в тот период обозначением странствующих воинственных аскетов, которые могли относиться к любой духовной традиции. Из исторических источников ясно, что воинствующие аскеты в Южной Азии принадлежали к разным сампрадаям, кулам, акхарам и пантхам. Некоторые из них были служителями Бхайравы, таким адептам позволено не воздерживаться от мясоедения и вина.

Шани Оатс: Волчья голова: Один, неистовый бог пределов и оборотничества

 Задолго до Средних веков, когда воины носили имена, достойные волчьей шкуры, покрывавшей их плечи, шотландский мастер украсил каменную плиту изображением пиктского воина-пса. Несмотря на растущее влияние Рима и христианства, кое-где наследие воинов-волков было очень живучим, в частности, на территориии Литвы.

Подобные традиции бытовали и в Северо-Восточной Европе. Есть гипотеза, что вера в оборотней берет начало в охотничьих ритуалах, включая власть племенного шамана над соответствующим звериным духом. Как дальше развивался ритуал "надевания шкуры"? Возможно, толчком мог послужить голод, заставивший одно племя незаметно наведаться в соседские амбары. Открытое противостояние неизбежно закончилось бы сражением. Страх перед беззвучно крадущимися в ночи созданиями, или же людьми-зверями, и породил целый сонм историй, одна фантастичнее другой, бытовавших у разных народов на протяжении столетий.

Способность пугать врагов — это действительно могущественная магия, особенно в сочетании с безумием, одержимостью, и проекцией сознания; часто для этого люди надевали шкуры животных, с которыми они хотели взаимодействовать. Не случайно волк - самый известный пример такого рода, и дело не только в том, что ареал его обитания охватывает большую часть земного шара, особенно в северных регионах.

Волк обладал весьма специфическими качествами, которые наши предки могли найти полезными, особенно если речь шла о воинах. Кабаны внушают страх и совершенно неукротимы, если их загнать в угол, но у них нет предвидения ситуации или тяги к преследованию врага. Медведи упорно атакуют, но, в отличие от волков, они ярко выраженные одиночки, не имеющие стайного менталитета и не признающие иерархии. Волк — образцовый бродяга, охотник и следопыт, наделенный завидной хитростью, сообразительностью и упорством. Легко понять его тотемную ценность и объяснить, почему именно он стал зверем, "надеть шкуру" которого было так соблазнительно для древнего человека.

©Шани Оатс. «Волчья голова: Один, неистовый бог пределов и оборотничества»

©перевод Ульф Гуннарссон

Бердалы Оспан: Боевые доспехи для казахов – символ любви к родине. Традиция Сауыт-сайман сыйлау

Казахский батыр. Художник Шавкат Захидов. Холст, масло. Размер холста – 94 х 74 см. Размер рамки – 109,5 х 91 см.

Для казахов доспехи и оружие всегда имели особое значение. Ведь только их наличие служило гарантом безопасности страны.

***

История казахского оружия и военных доспехов уходит вглубь веков. Ни один из казахских богатырских эпосов не обходится без их описания. Приведём несколько примеров только из одного эпоса «Ер Таргын» (Храбрый Таргын):

Буырқанды бұрсанды,
Мұздай темір құрсанды
Жау жағадан алған соң,
Беренге батыр симады.

Он так сильно рассвирепел,
Из холодного железа доспехи надел.
Когда враг внезапно напал,
Не вмещался он в доспехи свои.

***

Сонда Қожақ сөйледі:
…Көк сүңгіні салармын,
Балдағы алтын ақ берен,
Қызыл қанға малармын.

Тогда Кожак стал говорить,
Вонжу я синее копьё в врага,
В кровь его я обмакну
Сабли рукоять из золота.

(Смысловой перевод автора статьи)

***

Свидетельства исторических хроник

В китайской хронике Ши цзи о хунну, далёких предках тюрков (в том числе и казахов), говорится: «Длинное их оружие – лук со стрелами, короткое оружие – сабля и копьё». Там же написано, что хуннский царь Моде изобрёл свистящие стрелы: «…сделал свистунку и начал упражнять своих людей в конной стрельбе из лука…»

Производство доспехов и оружия среди казахов всегда считалось почётным ремеслом. И что интересно, занимались этим как мужчины, так и женщины. Например, в энциклопедии «Абай» говорится, что Даметкен Аганаскызы, мать великого поэта Шакарима Кудайбердыулы, была известным мастером ковки ножей. Кроме того, казахское оружие было не только качественным, но и красивым. Для мастеров было важно, чтобы их изделиями любовались, как произведениями искусства.

Микола Кравченко: Прадавня військова традиція

Наприкінці верхнього палеоліту у передльодовиковій зоні Східої Європи сформувався новий різновид людей. Названі в майбутньому на честь печери Кро-Маньйо, де були знайдені перші їх залишки, вони створили унікальну культуру. Жорсткий клімат загартував тіло, дух і волю первісних мисливців, зробивши їх найбільш розвиненою у фізичному й інтелектувальному плані популяцією людей на Землі. Стан професійних військових, що сформувався шляхом спеціалізації з широкого прошарку кочових мисливців, став унікальним явищем у середовищі кінця кам’яної доби. Родовим громадам навколишніх первісних мисливців і збирачів нічого було протиставити людям з одночасно високим рівнем фізичного розвитку й інтелекту, що професійно займалися війною. За відносно короткий період нечисленні племена кроманьйонців розселилися на широких просторах Євразії.

За кілька тисячоліть до нової ери нащадки їх військового стану приручили коня і винайшли колесо, започаткувавши спеціалізацію окремих груп військових. Таким чином від не достатньо мобільної піхоти відокремилися нові види вояків – кіннотники і вершники бойових колісниць, танків бронзової доби. Непереможна навала індоєвропейських племен на конях та бойових колісницях не знаходила собі достойних суперників на теренах всього Старого світу. На цих територіях виникли перші в світі державні утворення, що були по суті організаціями воїнів, із кочового стану яких, поступово втративши військову традицію, виділилися осілі стани жерців, міщан та селян. Первісні держави, що використовували військовий стан виключно як апарат примусу і підкорення поступово поширювали свій вплив на навколишні території.

Непідкореними завжди лишалися лише землі, на яких продовжував домінувати стан професійних воїнів. Держави ж, в яких військовий стан втрачав керівні позиції, поступово приходили в занепад і зникали. Так пішли у небуття цивілізації Шумеру і Еллади, держава Ахеменідів і Римська імперія. Народи ж в яких військовий стан лише зміцнював свої позиції ставали новими творцями історії.

Роман Бончук: Вітровики Дона Хуана

В чому причина та вектор певних симпатій в ідеології та сприйнятті; як обґрунтувати чиєсь уподобання чи, власне «сферичне зацікавлення» окремого вчення чи мейнстріму. От, як у випадку із мелодією, чим більше слухаєш – тим більше ця мелодія припадає до душі. Так із архітектурним гротеском, підчас споглядання доволі довгого, він виявляється вичурним та особливим. З філософією так саме – після сьомого прочитання Канта, ти розумієш, що він найкращий, а його речі-в-собі є найбільш влучним окресленням ідеї  «знаходження суті тих же речей».

Що ж було із таємним магом Карлосом Кастанедою  до того моменту, як він став нагвалем чи Доктором? З одного боку нічого особливого: вчення, вчення й ще раз вчення, 13 років наполегливого практичного ознайомлення із світосприйняттям Дон Хуана чи Качори – і платиновий диск вже мандрує світом. Кастанеда розвивається доволі продуктивно сам, має при цьому трьох відьом-помічниць, плюс входить в «зіркові ворота», стає дон жуаном, сіє, сіє, засіває, на цей раз власним зіллям, вгамовуючи сексуальну пристрасть. Можливо він був хворим, періодично його вхоплювала «чародійка несвідомого», можливо він палив белодонну, такий собі «розумовий гашиш», можливо ще щось. В будь-якому з варіантів, він, десь  й чимсь надихався…

У Карлоса все дуже образно й мета космічно, загадково й цікаво, зокрема вчення про Воїна, про дао воїна та його  пріоритети; воїни бувають різні, як чіпси і морозиво, – важливим є кінцева станція: для чого та й для кого цей концерт. Згідно вчення Дона Хуана Воїн дійсно живе праведно та із змістом тоді, коли пройдешні події  сприймаються як ті, що промайнули як сні. Сонна документалістика. В мене в свою чергу доволі сонливою виявилась подорож в Бостон, достатньо сонливим вчення в школі ( зокрема 7-11 класи) та події 2004 року.