* ПРИКАРПАТСЬКИЙ ІНСТИТУТ ЕТНОСОЦІАЛЬНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА СТРАТЕГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАРАТИВНИХ СИСТЕМ
Відкрили захід Віктор Єленський, релігієзнавець, д-р філос. наук, нардеп України VIII-го скликання, голова Державної служби України з питань етнополітики та свободи совісті, розкривши контраст російських реалій та дипломатичної репрезентації на Заході, та Сергій Квіт, Президент НАУКМА, екс-міністр освіти і науки (2014-16), докладно пояснивши, чому російський імперіалізм і шовінізм не має жодного стосунку до консерватизму.
Як відзначив модератор заходу Ярослав Божко, голова Центру політичних студій "Доктрина", російське суспільство перебуває в стані атомізації та розпаду, що завжди і є зворотним боком тоталітарного експерименту.
Не секрет, що більшість західних та українських медіа, спираючись на проросійські позиції низки правопопулістських партій Заходу, тенденційно прирівнюють консерватизм як явище до російських "скрєп". Чим, своєю чергою, користується РФ для збільшення впливу серед діячів правого спектру, апелюючи до цих помітних і за океаном реалій українського публічного простору. "Мирні плани" республіканської адміністрації Дональда Трампа - не єдиний, але найяскравіший прояв цієї небезпечної тенденції, що спонукає долучитися до нашої роботи активних українців і союзників незалежно від політичних преференцій. А наголос РФ - країни, яка знищує не те що культові споруди, а цілі християнські спільноти на окупованих територіях і давно перетворила церкву на відділ КГБ-ФСБ - на "переслідуванні" Україною "християн" (МП) пояснює увагу до цієї теми в наших студіях.
Не кажучи про образ берегині православ'я, монополізованого і спотвореного Росією як наступницею Візантії і "Третім Римом", чия система освіти й релігійних інституцій і навіть архітектоніка "русского мира" не відбулися би без посередництва їхньої колиски - Києво-Могилянської академії і самого Києва. Д-р філос. наук, викладач кафедри філософії і релігієзнавства сучасної НаУКМА Юрій Завгородній слушно наголосив на тому, що концепт/метафора Святої Русі і Києва як Другого Єрусалиму розвивалися на наших теренах уже з 12 ст., переживши ренесанс у 16-17 ст., коли їх і почала адаптувати до власних претензій Росія.
У своєму виступі я закликала визначити поняття й горизонт консерватизму і традиціоналізму, почавши з самоописів російських інтелектуалів. Адже, як уточнив к. філос. наук, релігієзнавець, видавець, військовослужбовець НГУ Руслан Халіков, існує велика відмінність між реаліями російського суспільства та вторинними квазітрадиціоналістичними наративами, які вони продають на Заході, часто конкуруючи між собою. Точкою відліку для таких наративів, не рахучи вже згаданої міфології в основі Російської імперії і її самодєржавія, можна вважати дискусію між слов'янофілами і західниками. До першого табору в його зрілий період примикає Фьодор Достоєвський: належачи й до українського культурного спадку як автор релігійно-філософської літератури, чиї предки жили на Поділлі і Волині, на політичному рівні він, безумовно, сповідував великороські погляди.
У цьому контексті я привітала заснування сертифікатної програми з російських студій у НаУКМА за підтримки ГУР. На мою думку, це скандал, що науковці не можуть цитувати й де-факто досліджувати ворога, адже украй мало першоджерел наявні в перекладах із історико-критичними коментарями. Приклад - багатотомні "Дневники писателя" Достоєвського, де він і виражає свої політичні погляди. Знаменно, що він там не тільки обґрунтовує правомірність претензій Росії як "ревнительки православ'я" і наступниці Царгорода-Константинополя на першість серед слов'янських націй, а й визнає, що російським "революціонерам із консерватизму" ближчі європейські ліві, а не праві, адже Європу вже нічого не врятує, там треба не зберігати, а знищувати все під корінь. Тобто російський месіанізм на Заході проявляв себе передусім як нігілізм, у зв'язку з чим такі західні теоретики, як Освальд Шпенґлер і його наступник Вальтер Шубарт вважали Росію з петринських часів псевдоморфозом - тема, яку чітко розкрив Юрій Кисельов, професор кафедри геодезії, картографії і кадастру Уманського національного університету садівництва, д-р географічних наук. Як він слушно роз'яснив, Росія, немов порода, яка не є тим, чим здається ззовні, за своїм мінеральним складом, будує свою ідентичність та трьох спотворених і вкрадених китах: назва Русь; претензії на слов'янство як свій основний етнічний субстрат; імітація православ'я.
Невіддільне від нашої теми й вивчення праць євразійців і неоєвразійців, починаючи з Костянтина Леонтьєва ("Візантизм і слов'янство") і Миколи Данилевського ("Росія і Європа"). Важливі їхнє позиціонування Росії як окремої цивілізації та обґрунтування її спадкоємності із Золотою Ордою, що набуває актуальності у світлі боротьби за глобальне домінування з 20 ст. і відповідного курсу РФ як наступниці СССР, союзниці Китаю та інших народів Сходу й Глобального Півдня, до слова, з усе виразнішою присутністю та експансією в Африці. Про це, зокрема, розповів Андрій Рудик, доктор філософії з галузі соціальних та поведінкових наук, військовослужбовець ЗСУ.
Торкнулася я й необхідності вивчати таких сучасних архітекторів війни РФ із Україною і Заходом, як Сурков, Дугін, Малофєєв, Кургінян, Караганов тощо. Деякі з них, як-от одіозний Дугін, займалися й саморефлексією і самокритикою з консервативних позицій, ускладнюючи нашу задачу. Наприклад, він наполягав на тому, що в Росії так і не запанував постмодерн, тому що російському суспільству властиве шизофренічне поєднання глибинної архаїки й модерну, Квентіно Тарантіно і "Єдиної Росії". Утім, ці спостереження стосувалися всього пострадянського простору, тому наша задача полягає і у відокремленні спільного з російськими реаліями, які, безумовно, впливають на нас, від того, що нас вигідно відрізняє від них.
Те, що відрізняє нас, стосується й інтерпретацій самого консерватизму, що в їхньому випадку, як бачимо, чудово співіснує і служить тоталітаризму найгіршого гатунку, тобто консерватизмом не є. Звідси нам украй важливо вивести консерватизм із тіні антимодернізму та антилібералізму, звернувшись до традиціоналістичних студій як горизонту розгляду теорій консерватизму, що виходить за рамки політико-ідеологічного аналізу, часто завузького для неєвропейських народів і періоду епохальних трансформацій, як сьогодні. Саме на перетині російських і традиціоналістичних студій ми й маємо вивчати псведотрадиціоналістів на кшталт Дугіна. Тим більше з такими на позір маргінальними класиками традиціоналізму, як Рене Ґенон, в його подачі вже ознайомилася мільйонна аулиторія Такера Карлсона. Тож, скажімо, запуск сертифікатної програми і з традиціоналістичних студій у НаУКМА міг би вивести наше дослідження на справді стратегічний рівень.
Звідси ми маємо не тільки викривати пустоту претензій РФ на консерватизм, а й деконструювати її наративи, за якими вона має унікальний рецепт відродження Заходу, є його "спасителем". А в ідеалі - від обґрунтування справжньої Русі перейти до власних культурно-цивілізаційних альтернатив для Заходу. Якими вони будуть - умовним Інтермаріумом або чимось іншим - вирішувати нам.
Крім того, жодна геополітична концепція не буде живою і дієвою сама по собі й потребує звернення до культурфілософського, філософсько-історичного історіософського, або темпорального виміру. Тобто орієнтирів порядку Другого Єрусалиму, про які міркував Олександр Салтовський, д-р політичних наук, професор КНУ імені Тараса Шевченка. З огляду на трансформацію гуманітарних наук у 20 ст., ми маємо мислити планетарно, пропонуючи повноцінну візію майбутнього для всього людства.
Михайло Бойченко, доктор філос. наук, професор кафедри теоретичної і практичної філософії КНУ, провідний науковий співробітник Відділу взаємодії університетів і суспільства Інституту вищої освіти НАПН України, увиразнив псевдоморфність Росії тезою про те, що це симулякр, із трансляторами якого діалог не можливий.
Юрій Олійник, к. політ. наук, військовослужбовець ЗСУ, коментуючи виступ Максима Колиби, заступника декана факультету суспільних наук УКУ з академічних питань, старшого викладача Школи права УКУ, щодо необхідності подальшого визначення понять, зокрема, відмінності формацій папоцезаризму і цезарепапізму, уточнив, що візантійський цезарепапізм насправді було скопійовано Росією у модерних Голандії та Англії, і російські реалії варто досліджувати крізь призму таких об'єктивних запозичень, що проливають світло і на характер сучасних відносин РФ із Заходом.
Владислав Гаврилов, історик, релігієзнавець, експерт із військових злочинів РФ, аналітик Медійної ініціативи за права людини, що співпрацює з Georgetown University США та King's College London, поділився висновками своїх ґрунтовних напрацювань для цих провідних західних інституцій, у т.ч. щодо викрадання, індоктринації і мобілізації РФ дітей із окупованих територій, що наочно спростовують образ консервативної країни і закликають до солідарної протидії міжнародному терористу.
Ці та надані Андрієм Рудиком факти військових злочинів і злочинів проти людяності, скоєних РФ у Африці, заграли новими барвами після зацитованого Іриною Фенно, доценткою кафедри релігієзнавства Київського національного університету ім. Т. Шевченка, уривку з виступу одного з ключових ідеологів кремлівської пропаганди Сергія Караганова, за яким ядерна зброя є "Божим даром" для Росії, яким вона просто зобов'язана скористатися.
Дякуємо Юрію Підлісному, д-ру філософії, керівнику програми "Етика-Політика-Економіка", завідувачу кафедри політичних наук Українського Католицького Університету, та
Юрію Гончаренко, Голові Українського безпекового клубу, за цінні коментарі, а ректору КНУ Володимиру Бугрову - за люб'язно надану аудиторію для семінару!
Також приємно відзначити участь Олега Орлова, канд. психологічних наук, заступника директора з науково-експериментальної роботи Інституту спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка НАПН України, голови ГО "Українська асоціація психоделічних досліджень" (UPRA), та Таїсії Поди, наукової співробітниці Відділу візуальних практик Інституту проблем сучасного мистецтва, співзасновниці UPRA, що мають багатий досвід методологічних досліджень у психологічній та, ширше, філософсько-антропологічній сфері.
З нетерпінням чекаємо і на подальший внесок Богдани Носенок, к. культур. наук, перекладачки, редакторки, у розвиток українських традиціоналістичних студій як евристичного горизонту розгляду теорій консерватизму!
На цій основі будуватиметься подальший розгляд фальсифікації РФ традиціоналізму та експортування російського месіанізму на Захід. Долучайтеся до наших студій!
Комментариев нет:
Отправить комментарий